Масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологіч­ну катастрофу, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

            Під іншими діями слід розуміти інші шкідливі дії щодо тваринного і рослинно­го світу, атмосфери і водних ресурсів або дії щодо інших природних об’єктів (напри­клад, землі та її надр), або щодо навколишнього природного середовища взагалі (на­приклад, руйнування озонового шару).

            Кожна із зазначених у ст. 441 КК дій характеризується тим, що вона може спри­чинити екологічну катастрофу. Це має принципове значення для відмежування цього злочину від злочинів проти довкілля (статті 236-254 КК).

Екологічна катастрофа - це особливо тяжкі наслідки, які повинні визначатися в кожному конкретному випадку з урахуванням певних критеріїв: 1) велика площа території, на якій відбулися несприятливі зміни в навколишньому середовищі;

           суттєве обмеження або виключення життєдіяльності людини або життя рослин чи тварин на певній території; 3) тривалість несприятливих змін у навколишньому сере­довищі або їх невідворотність; 4) істотні негативні зміни в екологічній системі, на­приклад, зникнення окремих видів тварин або рослин, зміна кругообігу речовин або інших біологічних процесів, які мають значення для екосистеми в цілому.

            У міжнародному кримінальному праві термін «екоцид» офіційно не застосо­вується. Цей злочин являє собою порушення заборони навмисного спричинення шкоди природному середовищу із широкими, довготривалими і серйозними наслід­ками. Така заборона, зокрема, передбачена у Додатковому протоколі І до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 р. і Конвенції про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого застосування засобів впливу на природне середовище 1976 р.

            Злочин вважається закінченим, коли вчинено будь-яке із зазначених у ст. 441 КК діянь, яке могло спричинити екологічну катастрофу. Цей склад злочину має особливу конструкцію, яка відрізняється: 1) від типових формальних складів - необхідністю практичного встановлення крім діяння ще й створення цим діянням у конкретному випадку реальної небезпеки настання наслідків у вигляді екологічної катастрофи;

           від типових матеріальних складів - необов’язковістю настання таких наслідків для визнання злочину закінченим. Спричинення наслідків у вигляді масового знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, яке в кон­кретному випадку не спричинило і не могло спричинити екологічну катастрофу, кваліфікується як злочин проти довкілля. Наприклад, забруднення моря, яке спричи­нило масову загибель об’єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки, кваліфікується за ч. 2 ст. 243 КК.

            Суб’єктивна сторона цього злочину - умисел.

            Суб’єкт злочину - особа, яка досягла 16-річного віку.