1.  Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, -

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі

на той самий строк.

1.  Ті самі дії, вчинені батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи пі­клувальником, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпіло­го або піклування про нього, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

(Стаття 155 у редакції Закону України № 600-VI від 25 вересня 2008 р.)

1.  Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він посягає на нор­мальний моральний і фізичний розвиток неповнолітніх, їх статеву недоторканість.
2.  Потерпілим може бути особа жіночої або чоловічої статі, яка не досягла стате­вої зрілості. Статева зрілість - це такий фізіологічний стан організму людини, який характеризується здатністю до повного виконання статевих функцій.

На сьогодні стан статевої зрілості встановлюється на підставі Правил судово-ме­дичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я від 17 січня 1995 р. № 6 . Згідно з цими Правилами встановлення статевої зрілості в Україні проводиться щодо осіб жіночої статі віком з 14 до 18 років при ранньому початку статевого життя, а також при обстеженні з приводу встановлення характеру та механізму виникнення ушкоджень при скоєнні насильницького статевого акту (пп. 2.1.1). Відповідно до пп. 2.1.2, 2.1.3 Правил під станом статевої зрілості осіб жіночої статі слід розу­міти закінчення формування жіночого організму, коли статеве життя, запліднення, вагітність, пологи та годування дитини є нормальною функцією і не призводять до розладу здоров’я. При встановленні статевої зрілості в обов’язковому порядку вста­новлюється сукупність ознак розвитку організму обстежуваної: а) загальний фізичний розвиток організму; б) розвиток зовнішніх і внутрішніх статевих органів; в) здатність до статевих зносин; г) здатність до запліднення; д) здатність до виношування плоду; е) здатність до розроджування (пологів); ж) здатність до годування дитини.

Експертиза встановлення статевої зрілості в Україні проводиться щодо осіб чоло­вічої статі у віці з 14 до 18 років у випадках, які пов’язані зі статевими правопорушен­нями (пп. 2.13.1). Згідно з пп. 2.13.2, 2.13.3 статева зрілість в осіб чоловічої статі характеризується станом загального фізичного розвитку та формування статевих залоз, за якого статеве життя є фізіологічною нормальною функцією, не викликає розладу здоров’я і не завдає шкоди подальшому розвитку організму. При визначенні статевої зрілості в обов’ язковому порядку враховується сукупність таких ознак розвитку ор­ганізму обстежуваного: а) загальний організм; б) розвиток зовнішніх і внутрішніх статевих органів; в) здатність до статевих зносин та запліднення (див. Правила про­ведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи [Електронний ресурс] : затв. наказом МОЗ від 17 січня 1995р. № 6. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0253-95. - За­головок з екрана). Обов’язковість проведення такої експертизи зумовлена п. 5 ч. 2 ст. 242 КПК, згідно з яким встановлення статевої зрілості потерпілої особи у кримі­нальних провадженнях щодо злочинів, передбачених ст. 155 КК України, є підставою проведення експертизи.

Особи як жіночої, так і чоловічої статі віком до 14 років вважаються такими, що не досягли статевої зрілості.

Якщо особа досягла 18-ти років, то добровільні статеві зносини з нею не тягнуть кримінальної відповідальності. З особою у віці до 18 років добровільні статеві зно­сини не тягнуть кримінальної відповідальності, якщо така особа досягла статевої зрілості що, як уже було зазначено, має бути встановлено висновком судово-медичної експертизи, або ж їй було дозволено вступити у шлюб на підставі сімейного законо­давства та рішення суду.

1. Об’єктивна сторона злочину полягає у добровільних природних статевих зносинах чоловіка або жінки з особою протилежної статі, яка не досягла статевої зрілості. Добровільними визнаються такі статеві зносини, які здійснюються без за­стосування фізичного насильства, погрози застосування такого насильства або ви­користання безпорадного стану потерпілої особи. Особливої уваги потребує встанов­

лення останньої обставини. Якщо потерпіла особа внаслідок свого розумового від­ставання або малолітнього віку не могла розуміти характеру та значення здійснюваних

1.  нею дій, статеві зносини з такою особою необхідно вважати як зґвалтування з ви­користанням безпорадного стану потерпілої особи і кваліфікувати за частинами 3 або
2.  ст. 152 КК.

1.  Злочин вважається закінченим з початку природних статевих зносин. Якщо по­терпіла особа, яка не досягла статевої зрілості, була спочатку зґвалтована, а потім мала із ґвалтівником добровільні статеві зносини, все скоєне слід кваліфікувати за сукуп­ністю злочинів за частинами 3 або 4 статей 152 та 155 КК.
2.  Суб’єктивна сторона. Щодо дії повинна мати місце вина у виді прямого умис­лу. Для відповідальності за ст. 155 КК необхідно також встановити, що винна особа усвідомлювала (достовірно знала або припускала), що потерпіла особа не досягла статевої зрілості, а так само, коли вона повинна була і могла це усвідомлювати (див. п. 16 абз. 1 зазначеної Постанови).
3.  Суб’єктом злочину може бути особа як чоловічої, так і жіночої статі, якій ви­повнилося 16 років.
4.  У частині 2 ст. 155 КК передбачені обставини, що обтяжують відповідальність за ті самі дії, вчинені: 1) батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклу­вальником, особою, на яку покладено обов ’язки щодо виховання потерпілого або пі­клування про нього; 2) якщо вони спричинили безплідність та інші тяжкі наслідки.
5.  Терміни «батьки», «усиновлювачі», «опікуни», «піклувальники» в коментованій статті вживаються у значеннях, визначених у Цивільному та Сімейному кодексах України. Батько або матір підлягають відповідальності за ч. 2 ст. 155 КК незалежно від того, чи перебувають (або перебували) вони між собою у шлюбі або чи є щодо них запис у відповідних документах (свідоцтво про народження). Головною ознакою ви­знання їх батьками є кровне споріднення із потерпілою особою. Відповідно до закону до батьків належать також усиновлювачі (див. ст. 211 СК).

Вітчимом вважається нерідний батько - чоловік матері дитини, а мачухою - не­рідна мати, яка є дружиною батька дитини. Зазначені особи повинні бути однією сім’єю з потерпілою дитиною.

Опікун - це фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яка за її згодою при­значена судом або органом опіки та піклування здійснювати опіку над дитиною, якій не виповнилося 14 років. Піклувальник - це призначена зазначеними вище органами особа щодо здійснення піклування над дитиною у віці від 14 до 18 років (див. стат­ті 58-63 ЦК, статті 243, 244 СК).

Особою, на яку покладено обов ’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, може бути: а) патронатний вихователь; б) чоловік або дружина, які є при­йомними батьками дитини або батьками-вихователями дитячого будинку сімейного типу. У числі останніх може бути й окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, однак взяла для спільного проживання та виховання дитину-сироту або дитину, яка не має батьківського піклування; в) інша особа, на яку відповідно до законодавства покладе­но обов’язок щодо виховання дитини або піклування про неї (наприклад, учителі шкіл, вихователі дитячих садків, наймані за договором няні, медичні працівники, які здій­снюють догляд за дитиною у лікарні).

1.  Безплідність - це втрата потерпілою особою репродуктивної здатності до за­пліднення, зачаття та дітородіння (розродження).
2.  Інші тяжкі наслідки - це, зокрема, зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, захворювання тяжкою хворобою, у тому числі і психічною, самогубство потерпілої особи.

Безплідність та інші тяжкі наслідки повинні перебувати у причинному зв ’язку із статевими зносинами з особою, яка не досягла статевої зрілості.