1.  У разі вчинення незакінченого злочину за наявності обставин, зазначених у ч. 3 ст. 43 КК, виникає питання про одночасне застосування правил, встановлених

ч.  3 ст. 43 та частинами 2 і 3 ст. 68 КК, при вирішенні якого слід виходити, по-перше, з того, що за приписами як першої, так й другої з цих статей зниження покарання має обов ’язковий характер. По-друге, системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що вони не знаходяться між собою у відносинах конкуренції, бо частини 2 і 3 ст. 68 КК встановлюють спеціальні правила призначення покарання за будь-які незакінчені злочини, у тому числі й ті, які перелічені в ч. 2 ст. 43 КК, а ч. 3 ст. 43 КК передбачає виняток стосовно меж караності за злочини, зазначені в ч. 2 ст. 43 КК безвідносно до того, чи є вони закінченими або незакінченими. Звідси випливає, що у разі призна­чення покарання в ситуаціях, коли є підстави для одночасного застосування зазна­чених статей КК, зниження максимального строку позбавлення волі за ч. 3 ст. 43 КК повинно здійснюватися, виходячи з того його максимуму, який визначений ч. 2 і ч. 3 ст. 68 КК за незакінчений злочин - тобто половина (ч. 3 ст. 43 КК) від половини стро­ку при готуванні (ч. 2 ст. 68 КК) до злочину або половина (ч. 3 ст. 43 КК) від двох третин строку при замаху (ч. 3 ст. 68 КК) на злочин.

1.  У разі вчинення незакінченого злочину за наявності обставин, передбачених ст. 691 КК, також виникає питання про одночасне застосування правил, встановлених частинами 2 і 3 ст. 68 та ст. 691 КК, при вирішенні якого слід виходити, по-перше, з того, що за приписами як першої, так і другої з цих статей КК зниження покарання має обов ’язковий характер. По-друге, системний аналіз зазначених норм свідчить, що вони не конкурують одна з одною, бо частини 2 і 3 ст. 68 КК встановлюють той максимум покарання, у межах якого воно має бути призначене у всіх без винятку випадках за вчинення будь-якого незакінченого злочину, незалежно від того, чи є підстави для за­стосування ст. 691 КК. У свою чергу, у ст. 691 КК передбачені підстави, за наявності яких у кожному конкретному випадку покарання не може перевищувати певного максимуму, незалежно від того, чи є вчинений особою злочин закінченим або незакінченим. Звідси випливає, що у разі призначення покарання в ситуаціях, коли є підстави для одночас­ного застосування зазначених норм, зниження покарання за ст. 691 КК повинно здій­снюватися, виходячи з того максимального строку (розміру) найбільш суворого виду покарання, який визначений у частинах 2 і 3 ст. 68 КК за незакінчений злочин - тобто дві третини (ст. 691 КК) від половини за готування (ч. 2 ст. 68 КК) до злочину або дві третини (ст. 691 КК) від двох третин за замах (ч. 3 ст. 68 КК) на злочин.
2.  При застосуванні частин 2 і 3 ст. 68 КК може статися, що призначене судом по­карання за незакінчений злочин за своїм строком (розміром) виявиться навіть нижчим від найнижчої (мінімальної) межі, встановленої для найбільш суворого виду покарання у конкретній санкції статті Особливої частини КК. Це обумовлено конструкцією цілої низки санкцій. Наприклад, у санкції ч. 4 ст. 185 КК передбачено позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років, тому при призначенні покарання за готування до цього злочину максимальний строк позбавлення волі не може перевищувати чотирьох років. І хоча цей строк буде нижчим від того мінімуму, який встановлений для позбавлення волі в санкції ч. 4 ст. 185 КК, однак призначення його в таких межах цілком узгоджу­ється з вимогами ч. 2 ст. 68 КК. Оскільки в таких випадках призначення покарання нижче від найнижчої його межі, встановленої в санкції, здійснюється судом за прави­лами частин 2 чи 3 ст. 68 КК, а не за наявності підстав для застосування ст. 69 КК, то і використання приписів останньої, а також посилання у вироку суду на ст. 69 КК в та­ких випадках не потрібне (п. 61 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).
3.  Однак зниження строку (розміру) найбільш суворого виду покарання за неза­кінчений злочин теж має свої межі, оскільки, як і в інших подібних випадках (наприклад, при застосуванні ст. 69 КК), суд не має права на підставі частин 2 і 3 ст. 68 КК призна­

 
чити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої для відповідного виду пока­рання в нормах Загальної частини КК. Інше рішення суперечило б як загальним засадам призначення покарання (п. 2 ч. 1 ст. 65 КК), так і тим нормам Загальної частини КК (статті 53, 55-63 КК), які встановлюють мінімальні межі для відповідних видів покарань.

1.  Застосування правил, установлених у частинах 2 і 3 ст. 68 КК, можливе при призначенні покарання лише за окремий (одиничний) незакінчений злочин. Тому, якщо особа вчинила декілька незакінчених злочинів, положення частин 2 і 3 ст. 68 КК мо­жуть застосовуватися при призначенні покарання за кожний з них окремо, а визна­чення остаточного покарання за сукупністю цих злочинів здійснюється за правилами ст. 70 КК. При цьому слід ураховувати, що в ч. 2 ст. 70 КК не міститься яких-небудь спеціальних положень стосовно строку покарання, остаточно визначеного за сукуп­ністю незакінчених злочинів. Тому, якщо особа вчинила декілька незакінчених зло­чинів, то за кожний окремий з них покарання призначається з дотриманням вимог частин 2 і 3 ст. 68 КК, однак остаточне покарання, призначене за сукупністю цих незакінчених злочинів шляхом складання, повинно визначатися у межах, передбачених

ч.  2 ст. 70 КК - тобто у межах, установлених санкцією статті (санкцією частини стат­ті) Особливої частини КК.

1.  Призначення покарання за правилами частин 2 і 3 ст. 68 КК має бути вмотиво­ване у вироку суду з обов’язковим посиланням на цю норму закону (п. 6[8]ППВСУ від 24 жовтня 2003р.). Слід також ураховувати, що можливість зниження максимального строку (розміру) найбільш суворого виду покарання за незакінчений злочин за прави­лами частин 2 і 3 ст. 68 КК не виключає застосування судом ст. 69 КК, якщо за справою є підстави для призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.
2.  Відповідно до ч. 3 ст. 68 КК за вчинення замаху на будь-який злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або роз­міру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК. Однак ці правила ч. 3 ст. 68 КК не можуть бути засто­совані у разі вчинення злочинів, відповідальність за які передбачена статтями 112, 348, 379, 400 і 443 КК, бо їх об’єктивна сторона може виражатися не тільки в закін­ченому вбивстві, а й у замаху на нього. Виходячи з цього, відповідні межі покарання встановлюються і в санкціях статей за ці злочини, що виключає можливість застосу­вання в цих випадках правил ч. 3 ст. 68 КК.
3.  Згідно із ч. 4 ст. 68 КК при призначенні покарання співучасникам суд, керуючись положеннями статей 65-67 КК, додатково враховує: а) характер і б) ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.
4.  Хоча закон і не встановлює якихось особливих підстав відповідальності за співучасть (див. коментар до статей 29 та 30 КК), проте з урахуванням того, що злочин вчинюється спільними зусиллями декількох суб’єктів, а «внесок» кожного з них у досягнення загального результату може бути різним, ч. 4 ст. 68 КК приписує суду, крім іншого (статті 65-67 КК), враховувати при призначенні покарання характер участі у вчиненні злочину кожного із співучасників. Тим самим закон указує на необ­хідність встановити й оцінити ту конкретну (функціональну) роль (вид співучасті), яку здійснював у злочині той чи інший його співучасник. Встановлення ролі кожного із співучасників у злочині й оцінка його «особистого внеску» характеризують якісний рівень небезпечності його участі у злочині, що дозволяє суду визначити та врахувати у вироку характер цієї участі.
5.  Судова практика визнає, що найбільшу небезпеку при вчиненні злочину у спів­участі, як правило, становить його організатор. Не менш значний внесок у вчинення злочину вносить і його виконавець (співвиконавець), безпосередніми зусиллями яко­го реалізується загальний (спільний) злочинний намір. Роль підбурювача й пособни­ка визнається, як правило, менш небезпечною. Проте при вчиненні конкретного зло­чину співучасник може виконувати відразу декілька ролей (наприклад, бути одночас­но і підбурювачем, і пособником) і тоді змінюється не тільки характер його участі в злочині, а й значно підвищується ступінь небезпечності особи винного, що, безумов­но, має позначитися на мірі призначеного йому покарання.
6.  Дії співучасника, який виконує певну роль у злочині, можуть бути різними за своїм змістом, обсягом та інтенсивністю, тому ч. 4 ст. 68 КК приписує враховувати при призначенні покарання не лише характер, а й ступінь участі у злочині кожного із співучасників. Встановлення змісту й обсягу дій, фактично вчинених співучасником, який виконував конкретну роль у злочині, і оцінка на цій підставі рівня активності та інтенсивності його поведінки характеризують кількісний рівень небезпечності його участі в злочині, що дозволяє суду визначити та врахувати у вироку ступінь такої участі. Так, небезпечність дій конкретного співучасника значно підвищується, якщо він, будучи, наприклад, організатором, не тільки створює злочинну групу, а й фінансує її, розробляє план її злочинної діяльності, розподіляє ролі між співучасниками, без­посередньо керує ними на місці вчинення злочину і забезпечує приховування їх зло­чинної діяльності. Так само, якщо в злочині беруть участь два пособники, один з яких дає, наприклад, лише пораду, коли краще вчинити крадіжку, а інший не тільки від­ключає сигналізацію, а й надає знаряддя злому й обіцяє ще збути викрадене, то, оче­видно, що ступінь тяжкості вчинених ними діянь є різним, що і повинно позначитися на мірі призначеного цим співучасникам покарання.