1.  Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

2. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частина 1 статті 908 ЦК передбачає, що підставою для здійснення перевезення вантажів, пасажирів і багажу є укладення договору перевезення, що повинен бути засвідчений відповідним письмовим документом (див. ч. З ст. 909 ЦК і ч. 2 ст. 910 ЦК і коментарі до них).

Хоча договору перевезення вантажу та договору перевезення пасажира та багажу притаманні і деякі спільні риси, однак вони мають і деякі особливості. ЦК передбачає поруч із загальними правилами і певні спеціальні норми про пасажирські перевезення та вантажі. Водночас договір перевезення вантажу має ряд різновидів, які розрізняються між собою залежно від того, яким видом транспорту здійснюється перевезення (наприклад, залізничним чи водним).

Господарська діяльність підприємств транспорту регулюється Законом України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. Ст. б цього закону передбачає правові основи здійснення такої діяльності. Перевезення пасажирів, вантажу, багажу і пошти здійснюються залізницями, пароплавствами, портами, автомобільними, авіаційними підприємствами, якщо це передбачено їх статутами.

Відносини щодо перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, які виникають між перевізниками, з одного боку, і пасажирами, відправниками вантажу, вантажоодержувачами, з другого боку, регулюються дво- і багатосторонніми міжнародними угодами, ЦК та низкою спеціальних нормативних актів. ЦК є основним законом, який містить загальні положення щодо перевезення. Крім того відносини перевезення регулюються міжнародними угодами, які стосуються окремих видів перевезення (наприклад, Конвенція 00Н Про морське перевезенні вантажу 1978 р.). Верховною Радою України також прийнято ряд спеціальних законів (наприклад, Закони України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р., «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р.), які регламентують здійснення перевезення на окремих видах транспорту. Крім того, низка підзаконних нормативних актів містять правила, які детальніше регламентують умови здійснення перевезення пасажирів, вантажів і багажу та відповідальність сторін за цими перевезеннями. Так, на залізничному транспорті діє Статут залізниць України (далі — СЗ), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р., на річковому транспорті — Статут внутрішнього водного транспорту (далі — СВВТ), затверджений Постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р., на морському — Кодекс торговельного мореплавства України від 9 грудня 1994 р. (далі — КТМ), на повітряному — Повітряний кодекс України від 4 травня 1994 р. (далі — ПКУ). Умови перевезення пасажирів, вантажу і багажу на автомобільному транспорті визначаються Статутом автомобільного транспорту Української РСР, затвердженим Радою Міністрів України 27 червня 1969 р. (далі — САТ).

Правила перевезень на окремих видах транспорту затверджуються відповідними органами центральної виконавчої влади. Правила мають відповідати вимогам відповідних транспортних статутів і кодексів. Публікування правил здійснюється у вигляді періодичних збірників правил перевезень і тарифів (видаються для залізничного і морського транспорту), а також у вигляді збірників таких правил, що іноді іменуються тарифами чи тарифними посібниками.

Правила перевезень є одним з найважливіших джерел транспортного права, які більш детально регламентують відносини перевезення. У розвиток і доповнення транспортних статутів і кодексів вони містять як положення загального характеру (порядок пред´явлення вантажів до перевезення і їхньої видачі, оформлення транспортної документації), так і спеціальні правила про перевезення окремих видів вантажів (швидкопсувних, небезпечних, у контейнерах і ін.). Окремо затверджуються правила перевезень пасажирів і багажу.

Стаття 908 ЦК передбачає можливість визначення умов перевезення угодою сторін. Це положення відображає свободу договору у ринкових відносинах, з правом сторін вільно визначати його умови (ст. 627 ЦК). У транспортній діяльності це положення має свою специфіку через особливості транспорту (масовість операцій, єдність транспортно-технологічних процесів, інтереси безпеки).

Сторони можуть визначити умови конкретного виду перевезення, якщо норми транспортного права надають їм право вибору між визначеними умовами перевезення (наприклад, обрання виду відправлення, швидкості вантажу, що доставляється, і т.д.) або носять диспозитивний  характер. Однак, в інтересах безпеки перевезень та внаслідок транспортно-технологічних особливостей роботи транспорту більшість норм, регламентуючих цю діяльність, носять імперативний характер, особливо на залізничному і повітряному транспорті.