1. За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

2. Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку.

Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.

3.  Робота та послуги, що виконуються на вимогу власника (володільця) вантажу і не передбачені тарифами, оплачуються додатково за домовленістю сторін.

4. Перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов´язання.

Згідно зі ст. 916 ЦК провізна плата встановлюється або за домовленістю сторін, або відповідно до встановлених тарифів, що діють на кожному виді транспорту. Закріплення в ЦК договірного характеру провізної плати відображує розвиток ринкових відносин в Україні. Разом з тим розмір провізної плати може встановлюватись законом або іншими правовими актами. ЦК також передбачає можливість стягнення «розумної плати» у випадках, коли розмір провізної плати не визначений. Термін «розумна плата» має умовний характер, і може визначатися згідно зі звичайними цінами, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору (додатково див. ст. 632 ЦК та коментар до неї). ЦК також передбачено, що робота та послуги, що виконуються на вимогу вантажоволодільців і не передбачаються тарифами, оплачуються за погодженням сторін.

Стаття, що коментується, передбачає два різних порядки визначення провізної плати на транспорті: перевезення транспортом загального користування оплачуються за згодою сторін, або за затвердженими тарифами (ч. 2), інші види перевезень — за домовленістю сторін, якщо інше не передбачено законом і правовими актами (ч. 1). Законодавством України у сфері державного регулювання цін (тарифів) передбачено різний порядок встановлення провізних платежів залежно від виду транспорту і виду послуг, що надаються ними. Так, згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 25 грудня 1996 р. «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» Мінтранс за погодженням з Мінекономіки встановлює: тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов´язані з ними послуги; тарифи на комплекс робіт, пов´язаних з обробленням зовнішньоторговельних та транзитних вантажів у морських і річкових портах (причалах), та збори і плати за послуги, що надаються суднам закордонного плавання у морських та річкових портах (причалах) України; тарифи на перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученні (крім приміських перевезень); тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами міжміських міжобласних маршрутів; аеронавігаційні збори за аеронавігаційне обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України; аеропортові збори за обслуговування повітряних суден і пасажирів у аеропортах України (посадку-зліт повітряного судна, обслуговування пасажирів у аеровокзалі, наднормативну стоянку повітряного судна, забезпечення авіаційної безпеки. На залізничному транспорті договірні тарифи можуть встановлюватися угодою сторін на прохання клієнта тільки на роботи і послуги, що не є обов´язком залізниць.

Для забезпечення виконання договору іншою стороною (сплати належної перевізникові провізної плати або інших платежів, пов´язаних із перевезенням) перевізник має право утримувати передані йому для перевезення вантажі, якщо інше не встановлено нормативними актами або не випливає із суті зобов´язання. У ч. 4 ст. 916 ЦК зафіксовано право притримання вантажів. Загальні правила щодо такого забезпечення виконання зобов´язань передбачені в ст.ст. 594-597 ЦК. Інші правила стосовно притримання можуть встановлюватися транспортними статутами і кодексами, а також в інших спеціальних нормативних актах.