1. Позовна давність, порядок пред´явлення позовів у спорах, пов´язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Відносини щодо перевезень регулюються поряд із нормами національного законодавства, також нормами міжнародних документів: двосторонніх договорів та міжнародних конвенцій (наприклад, Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 р. і Протокол 1976 р. до неї, Угода між Урядом України й Урядом Республіки Польща про міжнародні автомобільні перевезення, підписана 18 травня 1992 р. в м. Варшаві тощо), учасником яких є Україна і на обов´язковість яких отримана згода Верховної Ради України.

При здійсненні міжнародних перевезень відповідальність перевізника перед пасажиром визначається умовами відповідних міжнародних угод (транспортних конвенцій), обов´язкових для України. Так, наприклад, відповідно до ст. 22 Варшавської Конвенції про уніфікацію деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень 1929 р., із змінами відповідно до глави І Гаагського протоколу 1955 р. під час перевезення пасажирів відповідальність перевізника щодо кожного пасажира обмежується сумою в двісті п´ятдесят тисяч франків. У випадку, якщо відповідно до закону суду, в якому вчинено позов, відшкодування може бути встановлене у вигляді періодичних платежів, еквівалентна капіталізована сума зазначених платежів не може перевищувати двохсот п´ятдесятьох тисяч франків. Однак за допомогою особливої угоди перевізник і пасажир можуть установити і більш високу межу відповідальності.

Монреальська угода 1966 р. передбачає межу відповідальності повітряного перевізника перед пасажирами при перевезеннях, що проходять через США, у 75 тис. доларів США, включаючи судові витрати, чи 58 тис. доларів — окремо. При цьому повітряний перевізник не може посилатися на заперечення, передбачені п.1 ст. 20 Варшавської конвенції, але може послатися на грубу вину потерпілого.

Монреальский протокол 1975 р. допускає при оформленні перевезень застосування електронно-обчислювальних пристроїв, а також установлює відповідальність авіаперевізника у випадку несхоронності вантажу незалежно від його вини (відповідальність виключається, якщо перевізник доведе, що знищення, втрата чи ушкодження вантажу відбулися в результаті властивого вантажу дефекту, пороку, неправильного пакування, акта вини або збройного конфлікту, а також акта органа державної влади, пов´язаного з увезенням, вивозом або транзитом вантажу).

Гватемальський протокол 1971 р. запроваджує відповідальність повітряного перевізника за заподіяння шкоди здоров´ю пасажира незалежно від вини (відповідальність виключається, якщо шкода викликана станом здоров´я пасажира чи його виною) і підвищує межу відповідальності перевізника перед пасажиром у 6 разів порівняно з Гаазьким протоколом (до 1,5 млн франків). Передбачається наступне збільшення цього ліміту через кожні п´ять років приблизно на 10 % . Відповідальність за не-схоронність багажу покладається на перевізника незалежно від його вини і виключається, коли вона — результат зовнішніх властивостей багажу чи вини потерпілого. Для випадків відповідальності за прострочення доставки пасажира введена особлива межа відповідальності перевізника — 62,5 тис. франків на пасажира.