Король Едвард I адвокатів уперше назвав barrister, вказавши, що з усіх захисників лише вони можуть захищати сторони перед судом.30 Як і у Франції адвокати широко практикували надання правової допомоги по цивільних справах, що стосувалося кримінальних справ, то допуск адвоката до так званого формального захисту широко застосовувалося лише після 1836 року

Підготовка кандидатів до адвокатури відбувалася не в університетах, як в інших державах, а в самій адвокатській корпорації. В адвокатській палаті була рада на чолі з її головою. Саме вона організовувала систематичне читання спеціальних дисциплін перед кандидатами до адвокатури.

Inns of court у самому Лондоні було чотири. Палати цілковито були незалежні від держави. Кожен вписаний до палати мусив пропрацювати не менше п'яти років, щоб міг бути зарахованим до barristerrs. Якщо особа ступінь мала бакалавра чи магістра, то цей термін зменшувався до трьох років. Адвокати палати поділялись на баристерів і сержантів. Баристери - це найнижчий ступінь адвокатури. Кандидат взагалі до адвокатури називався vocation - lounsel, коли ж він ставав баристером -barrister - counsel. Згодом після 7-річного практичного досвіду баристер міг претендувати на головне звання адвоката - serjant of law. Саме ця категорія адвокатів прирівнювалась до суддів вищих інстанцій. В 1829 році адвокати Англії об'єдналися в одну корпорацію.

Крім адвокатів як таких, був в Англії ще й інший вид захисників - атторнеї, які були ніби посередниками між адвокатом і стороною. Вони не мали ґрунтовної академічної професійної підготовки, але, володіючи мінімальними навиками з питань підготовки матеріалів до суду ставали обов'язковою ланкою у правовому захисті. Щоб стати оборонцем цього рівня достатньо було пройти практику в канцелярії атторнея протягом п'яти років. Поділялися атторнеї на дві категорії: солісіторів і власне атторнеїв. Останні мали дещо ширші права в порівнянні із солісіторами. Атторнеї могли навіть представляти інтереси сторін у нижчих судах, в яких не хотіли брати участь баристери. Правда, законом від 1873 року про судоустрій різницю між солісіторами й атторнеями було ліквідовано. Атторнеї були організовані у свою палату, мали своє автономне правління, у тому числі й щодо адміністративного нагляду над членами свого товариства. Конкурентна боротьба з іншими захисниками примушувала солісіторів й атторнеи ще в 1493 році об'єднатися в "Товариство джентельменів, що практикують у судах загального права й справедливості"

В кінці XIX століття дещо було змінено порядок вступу в адвокатуру. Зокрема, закон вимагав від кандидата: наявність вищої юридичної освіти; проходження в адвоката практики не менше трьох років, а для осіб, що не мали вищої юридичної освіти - п'яти років; сплати грошового внеску у сумі 1500 фунтів стерлінгів. Після цього особу вписували до баристерів. Після 16-річної практичної роботи баристером канцелярія готувала подання на затвердження за цим баристером звання serjant of law.

На сьогоднішній день в Англії відсутній єдиний нормативний документ, який би визначав правовий статус адвокатури. Цей інститут врегульовано великою кількістю різних хартій, парламентських актів, урядових постанов тощо. Функції адвокатури в Англії значно ширші в порівнянні з адвокатурами держав континентальної Європи. По суті професія адвоката в Англії є основою для юриста-практиканта.

Дисциплінарний нагляд над діяльністю соліситорів здійснює Дисциплінарний Трибунал, що є незалежним органом. Соліситори для виконання своїх функцій отримують від Юридичного товариства сертифікати, як посвідчення про те, що особа відповідає вимогам професійної підготовки. Сертифікат підтверджується щороку. Взаємини між соліситором і клієнтом, крім норм права, також регулюються і кодексом професійної етики.