Історія адвокатури в Німеччині достатньо давня. Так, починаючи з VI в., більшість німецьких племен мала свої закони ("закони варварів"). Німецьке прислів'я того часу свідчить: "Юристи - погані християни". Треба зазначити, що ще до християнською періоду на цих землях вже використовувався термін advokatio (vogtei). Але пошаною з боку державної влади адвокатура не користувалася. І Іочаток зародження адвокатури покладено духівництвом. Саме священики для захисту своїх прав в судах наймали освічених людей, які знали звичаї, порядок судового розгляду справ, правові норми. Вже в законодавчих актах 799, 802, 803, 805 років зустрічаються норми щодо адвокатів. В той же час будь-яка особа могла одержати право на заняття адвокатською діяльністю.

Внутрішньої організації адвокатури не було (колегій, союзів і т.п.). У судовій практиці Німеччини з 1495 р. заснований Імператорський суд, половина складу якого складалася з "докторів права" (вчепих-правознавців з університетів). З того часу в судову практику активно стати притягуватися вчені права з університетів для консультацій. Тобто фактично університетам було надано право "офіційних консультацій", які були створені при юридичних факультетах за зразком судових колегій і складалися з професорів права даного університету. І Іри сумніві в правильності своєї позиції суд мав право спрямувати матеріали справи в таку комісію, яка давала свій висновок, що згодом ставав фактично присудженням. У Німеччині існувала такса юридичних послуг, за порушення якої адвокат позбавлявся права практикувати і сумісно з клієнтом, який переплатив, підлягав штрафу, а іноді - тілесному покаранню

У період XV1-X1X столітть адвокатура поступово набуває іншу форму. В цей час вона стає самостійною організацією, яка існує і в даний час. в 1876 р. в Німеччині адвокат міг браги участь на попередньому слідстві У Німеччині кількість адвокатів була встановлена державою. Дисциплінарний нагляд за і\ діяльністю здійснював апеляційний суд. Фрідріх Великий був відкритим ворогом адвокатури, він називав адвокатів "п'явками" і фактично провів одержавлення адвокатури, "пропонувавши замість адвокатів державних урядовців - правових комісарів, які проіснувати до 1849 p., фактично підтвердивши повну помилковість такого рішення. До речі, представників, які одержували за виконану роботу не гонорар, а оплату за послуги, часто називати прокураторами.

Основним нормативним актом, який закріплює правовий статус адвокатури в Німеччині, є Федеральне положення про адвокатуру 1959 p.2, що діє з незначними змінами і сьогодні. За цим актом адвокат є незалежною особою у сфері правосуддя. Будучи людиною вільної професії, адвокат є компетентним консультантом і представником інтересів громадян. Його право виступати з юридичних питань в загальних судах, арбітражних або адміністративних органах обмежується лише федеральним законом.