12. Зародження і розвиток інституту адвокатури в Україні
Історичний шлях розвитку адвокатури в Україні
Професійна адвокатура в Україні сформувалася в період так званої польсько-литовської доби (ХІV-ХVІ ст.).
В останній чверті ХІV ст. землі України були завойовані і підпорядковані Великому князівству Литовському, а після укладення в 1569 році Люблінської унії між Польщею та Литвою і утворення внаслідок цього Речі Посполитої, вони були приєднані до Польщі.
Литовський статут передбачив спеціального урядового захисника для убогих людей, вдів і сиріт, які не могли себе захищати - прокурора, який міг бути лише професійний юрист. Литовський статут детально регулював діяльність захисника. До захисників пред'являлись високі етичні вимоги.
Таким чином у Литовському Статуті вперше в Україні зроблена спроба впорядкувати справу судового захисту та чітко виділити адвокатську діяльність як певну професію.
Норми литовського статуту і магдебурзького права продовжували діяти в Україні і в період гетьманщини (1628 р. - кінець ХVІІІ ст. ). В першій половині ХVІІІ століття розпочалася робота з кодифікації українського права, яка закінчилася в 1743 році підготовкою проекту кодексу
українського права "Права, за якими судиться малоросійський народ". Хоча цей проект і не набув офіційного визнання царським російським урядом, ння царським російським урядом, але він широко застосовувався на практиці і є визначною пам'яткою козацького права в Україні.
В цьому законопроекті вперше в Україні вживається слово "адвокат" в значенні захисника прав сторони, передбачається обов'язок реєстрації професійних адвокатів у судах, де вони виявляють бажання працювати, а також обов'язок складати присягу, яка передбачала високі етичні вимоги
до професійного захисника.
Хоча в цілому праця адвокатів оплачується, але законопроектом передбачались випадки безоплатного надання правової допомоги. Від плати звільнялись малозабезпечені, вдови, сироти.
Як самостійний правовий інститут адвокатура в Україні була запроваджена після проведення на початку 60-х років ХІХ століття судової реформи в царській Росії. Свій правий статус інститут адвокатури дістав за "Судовими статутами" затвердженими 20 листопада 1864 року. Згідно цих
статутів адвокатура поділялася на дві категорії:
присяжних повірених;
приватних повірених.
Українська адвокатура того часу відрізнялася передовими, демократичними принципами своєї організації. 1874 року з'явилося розпорядження про тимчасове припинення функцій рад присяжних повірених з передачею їх повноважень окружним судом. В цьому ж році Міністру юстиції надано право
виключати з адвокатури тих приватних повірених, яких він визнав негідними.