Складним є питання спадкування особистих (немайнових) прав спадкодавця, оскільки у різних нормативних актах, які їх регламентують, можна встановити певні суперечності.

У статті 1219 ЦК передбачено права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини. Так, законодавцем пропонується не включати до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2)   право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не передбачено законом або їх установчими документами;

3)   право на відшкодування шкоди у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

1) права на аліменти, права на пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5)права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені л. 608 ЦК, а саме:

• зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою;

• зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо є нерозривно пов'язаним з особою кредитора.

Як бачимо, потребує тлумачення поняття "особисті немайнові права", якевідтворене, фактично, в загальній частині цієї норми, тобто це права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця. Отже, всі інші пункти цієї норми мають бути складовими частинами ширшого поняття  "особисті немайнові права".

Тому складність насичення конкретними положеннями загально правового поняття "правоздатність громадянина" зумовлюватиме недосконалість його складових частин, до яких входить поняття "особисті немайнові права". Наведемо лише один приклад: чи можна успадковувати право на проживання в державному або відомчому житловому фонді, на пільги? Зрозуміло, що ні, оскільки це особисте немайнове право громадянина, тому можна вважати, що наведений вище перелік не є вичерпним.

Однак існують випадки, коли питання правонаступництва чітко встановлюється й іншими нормами законодавства. Зокрема, це стосується авторського права, що регламентоване Законом України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р. (зі змінами та доповненнями на 16 червня 2006 р.). Правонаступництво в цивільному судочинстві регламентоване ст. 37 ЦПК.

У контексті вищезазначених положень в кожному конкретному випадку потребується більш докладне тлумачення тих чи інших правовідносин. Наприклад, авторами пропонується комплексно досліджувати правовідносини, які стосуються особистих немайнових прав громадян, а ні розглядати їх лише поверхово. Наприклад, видатний винахідник взяв на себе зобов'язання щодо створення нового двигуна і отримав за не відповідний аванс. Отже, в цьому випадку можна констатувати, що зобов'язання припиняється смертю боржника, оскільки виконання не може бути здійснене без особистої участі боржника, нерозривно пов'язане з особою боржника, але це лише частина правовідносин, яку в більшості випадків не можуть виконати спадкоємці. Однак щодо повернення авансу замовнику - це питання має вирішуватись за вимогою кредитора за рахунок спадкового майна.

Щодо правонаступництва в цивільному процесі, то воно також неоднозначно має вирішуватись, оскільки, крім процесуальних аспектів правонаступництва, повинні враховуватись характер і зміст матеріальних правовідносин. Наприклад, коли в порядку цивільного судочинства розглядається справа про визнання за громадянином права на проживання у квартирі державного житлового фонду або право на отримання аліментів, то суд не повинен допускати правонаступництва спадкоємцем, а за п. і ст. 205 ЦПК має закрити провадження у справі, оскільки після смерті громадянина, який був однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Тобто для правильного вирішення цієї ситуації треба прослідкувати зв'язок між майбутнім рішенням суду і правами правонаступника. Якщо рішення суду має вплив на права та інтересиправонаступника, то правонаступництво допустиме, якщо не має - недопустиме.

Цікавим є спадкування (правонаступництво) авторських прав спадкодавця. Так, частиною 1 ст. 29 Закону України "Про авторське право і суміжні права" встановлено, що майнові права авторів переходять в спадщину. Не переходять в спадщину особисті немайнові права авторів. Майновим правам присвячена ст. 15 Закону. Але вважаємо доцільним саме на особистих (немайнових) правах, які перераховані в ст. 14 цього Закону, зосередити увагу.

Спадкуванню не підлягають особисті (немайнові) права автора:

1) право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

2) право забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

3) право вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

4) право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Проаналізуємо всі можливі аспекти спадкування особистих (немайнових) прав автора. Законодавцем забороняється перехід особистих (немайнових) прав у спадщину і не зазначається про виняток з цього загального правила. При цьому у ч. 2 ст. 29 Закону вказується, що спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти всілякій зміні твору, а також будь-якому іншому зазіханню на твір, що може заподіяти шкоду честі с репутації автора. Відповідно до п. 4 ст. 14 Закону дії такого характеру є особистим (немайновим) правом автора. Але з цим положенням не можна погодитись, оскільки у такому разі спадкоємці будуть захищати свої власні права та інтереси. Захист права авторства на твір за спадкодавцем надає їм відповідні права як його правонаступників, а тому будь-яке інше зазіхання на твір або на честь автора буде порушувати й їх права, оскільки спричинюватиме шкоду подальшому опублікуванню твору, а можливо, й власному імені спадкоємців, які можуть носити одне прізвище із спадкодавцем, та завдавати моральної шкоди через родинні стосунки тощо.

При цьому, дійсно, спадкоємці не можуть привласнювати твір спадкодавця, тобто зазначати себе авторами та здійснювати інші дії особистісного характеру.

Водночас у ч. 7 ст. 28 Закону зазначено: "Авторське право на твір, вперше опублікований протягом ЗО років після смерті автора...". Виходить, що після смерті автора твір може бути опублікованим і що право на опублікування твору перейшло до спадкоємців.

Нелогічність неможливості опублікування твору автора, який не був с публікованим за його життя, зумовлена також інтересами суспільства, розвитком культури та науки, інтересами самого автора та його нащадків. Зрозуміло, що такі публікації мають охоронятись від фальсифікації, коли з погоні за наживою або сенсацією намагаються надати "видатному покійному" авторство на ті твори, які він не створював. З цього приводу пропонується більш широко використовувати нотаріальний процес як реальну перешкоду на цьому шляху. Тобто процесуальний засіб вжиття заходів до корони спадкового майна, зокрема опис спадкового майна, буде свідчи ти про існування відповідних рукописів або знаходження відповідне: інформації в комп'ютері.

Слід звернути увагу також на конкретні договори автора, якими він відчужував належні йому твори образотворчого мистецтва. Так, спадкоємці у вказані законом строки щодо проданих автором-спадкодавцем оригіналів творів образотворчого мистецтва користуються невідчужуваним правом на одержання 5 відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде за першим його выступлениям, здійсненим автором твору.

Термін охорони прав авторів діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Тобто авторське успадковане право діє протягом 70 років, рахуючи з 1 січня року, що наступає за роком смерті автора і протягом цього часу право спадкоємців може переходити до їхніх спадкоємців,

У спадщину також не переходять трудові права та обов'язки спадкодавця, що випливають з трудової угоди і членства, наприклад, якщо він був членом творчої спілки (композиторів, художників, поетів тощо).