У статті 1226 ЦК йдеться про спадкування частки у праві спільної сумісної власності. Слід сказати, що даною статтею встановлено загальні риси спадкування частки у праві спільної сумісної власності, але вона може застосовуватися за аналогією й до спадкування та заповідання частки у спільній частковій власності. При цьому заповідання не має будь-якої специфіки, оскільки заповідач вправі писати заповіт на все належне йому на такий момент майно, але поняття "спадкування" спільної власності має певні специфічні риси.

Зокрема, при успадкуванні частки спільної сумісної власності відбуватиметься трансформація:

•якщо спадкуватиме таку частку другий із подружжя і таке майно одночасно не належить за правом спільної часткової власності іншим особам, то виникатиме приватна власність на майно;

•якщо інша особа або інші особи разом із співвласником, - то спільна сумісна власність трансформуватиметься в спільну часткову власність. Аналогічна трансформація відбувається й при спадкуванні спільної

часткової власності.

При цьому проблемним є питання про те, в який час може виділяти належне йому майно співвласник спільної власності. Аналізуючи це питання з урахуванням інтересів усіх суб'єктів, можна дійти висновку, що:

• співвласник майна не обмежений у часі, оскільки вправі вимагати видачі свідоцтва на частку в спільному майні як до закінчення строку для прийняття спадщини, коли буде встановлено права спадкоємців на майно, так і після. При цьому в нотаріальному порядку всі переваги надаються іншому співвласнику, оскільки при його зверненні до нотаріуса або до суду в шестимісячний термін з дня смерті спадкодавця у переважній більшості випадків неможливо встановити всіх зацікавлених осіб (спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів тощо). Тому такий співвласник користуватиметься правом вибору майна, яке він хоче залишити за собою, а все інше буде успадковуватися;

• наведене вище положення може свідчити про порушення прав спадкоємців, а тому вважається необхідним у разі подання співвласником заяви про виділ частки із спільного майна залучати до участі в процесі виділу конкретного майна всіх відомих спадкоємців, відказоодержувачів, виконавця заповіту, що надасть такому процесу об'єктивних рис і гарантуватиме права спадкоємців та інших зацікавлених осіб. В усякому разі це положення вважається відповідним принципу правонаступництва прав спадкодавця спадкоємцями за заповітом;

• альтернативним варіантом може стати встановлення в законі заборони виділяти частку із спільної власності раніше шестимісячного терміну, але це положення деякою мірою порушуватиме права співвласника, оскільки зумовлює втрату ним часу. Однак воно є відповідним законодавству, коли при продажу спільної власності потребується згода іншого співвласника. В усіх інших випадках, наприклад, при даруванні майна, складанні заповіту згода інших співвласників не потребується, а тому особа може продовжувати користуватися, володіти і розпоряджатися належною їй часткою відповідно до закону.

Взагалі, питання про вчинення нотаріальних дій у певній послідовності або одночасно почали розглядатися лише останнім часом, оскільки, як правило, нотаріальні провадження вчиняються окремо і не узгоджено. Тому ці проблеми слід вирішувати на теоретичному рівні, а потім рішення відтворювати у законодавчих актах. Нотаріус же, на наш погляд, може повідомляти спадкоємцям, виконавцю заповіту та відказоодержувачу про бажання іншого співвласника виділити свою частку в натурі. Вважається, що в цьому випадку нотаріальна таємниця не є перепоною для такого повідомлення, оскільки при вчиненні такої дії треба враховувати позицію правонаступників спадкодавця та виконавця заповіту, тобто останній може вважатися умовно представником інтересів спадкодавця.