Право власності на земельну ділянку також може бути об'єктом спадкування. Правоустановчим документом, що підтверджує право власності спадкодавця на земельну ділянку, є Державний акт про право власності на землю (ст. 126 3К).

У частині 1 ст. 1225 ЦК передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення. Поняття "на загальних підставах" розкривається через інші положення Цивільного і Земельного кодексів, тобто при встановленому на земельну ділянку сервітуті, земля має успадковуватися з його збереженням, якщо інше не встановлено у договорі тощо (див. проект № 146).

Аналогічно слід сприймати й особливості спадкування землі, яка є предметом застави тощо.

Поняття "цільове призначення земель" розкрито у главі4Земельного кодексу України.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені (ч. 2 ст. 1225 ЦК).

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначено заповітом (ч. З ст. 1225 ЦК).

Зовнішня схожість положень частин 2 та 3 ст.1225 ЦК зумовлює необхідність розмежування випадків, у яких кожна з них має застосовуватися. Так, вважаємо, що:

ч. 2 має застосовуватися у тих випадках, коли за житловим будинком, іншою будівлею та спорудою чітко закріплено земельну ділянку, розмір якої збігається зі встановленими ЗК умовами (ст. 121 ЗК), і немає спору з приводу розміру земельної ділянки;

ч. З застосовуватиметься у тих випадках, якщо у заповіті йдеться про спадкування будинку, а він розташований на земельній ділянці, яка значно перевищує необхідний для обслуговування будинку розмір. У такому о азі спірним вважається питання про успадкування іншої землі, яка має використовуватися для інших цілей, якщо заповідач чітко не встановив своєї волі про спадкування разом з будинком й інших земель.

У ЗК конкретизовано декілька особливих умов щодо спадкування, які ае зовсім узгоджуються між собою. Так, за ст. 111 ЗК право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором шляхом встановлення: г) умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем, тобто можна розуміти цю обставину так, що тут мається на увазі перехід права власності на землю за заповітом. За п. 13 Перехідних положень ЗК на період до 1 січня 2010 р. громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів, але ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом. Отже, останнє положення суперечить ст. 111 ЗК, тому вважається, що вираз "успадкування земельних ділянок за законом" вживається у широкому розумінні, тобто тут мається на увазі як спадкування за заповітом, так і за законом. У противному разі зазначений вираз необґрунтовано обмежуватиме права заповідачів і суперечитиме нормам книги шостої ЦК.

Свідоцтво про право на спадщину може також видаватися нотаріусом на земельну частку (пай) після смерті фізичних осіб, евакуйованих із зони відчуження, відселених із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також фізичних осіб, що самостійне переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членом колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонерів з їх числа, які проживали у сільській місцевості, згідно із Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"від 5 червня 2003 р. на підставі трудової книжки члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально посвідченого витягу з неї, за наявності в ній відповідного напису. На підтвердження факту евакуації фізичних осіб із зони відчуження, відселення або самостійного переселення та членства в колективному або іншому сільськогосподарському підприємстві, яке розташовувалося на території, що зазнала радіоактивного забруднення та довідки, видані обласними державними адміністраціями за місцем евакуації, відселення чи самостійного переселення. У разі неможливості надати зазначені довідки такі факти можуть встановлюватися у судовому порядку, а саме: факт евакуації, відселення чи самостійного переселення з територій, що зазнали радіоактивного забруднення, факт членства в колективному або іншому сільськогосподарському підприємстві, яке розташовувалося на території, що зазнала радіоактивного забруднення (постанова Кабінету Міністрів України "Про деякі питання реалізації громадянами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, права на отримання земельної частки (паю) від 13 грудня 2001 р. № 1651) (див. додаток).

Доказом таких фактів є рішення суду, яке набрало законної сили та яке приймається нотаріусом.

При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусу слід пам'ятати, що існують певні види земельних ділянок, які не можуть перебувати у приватній власності фізичних та юридичних осіб. Наприклад, землі атомної енергетики та космічної системи; землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного та трубопроводного транспорту; землі оборони тощо (ч. 4 чт. 84 ЗК).

Нотаріус повинен також враховувати ту обставину, що право власності на земельні ділянки іноземними громадянами, особами без громадянства

може набуватися у порядку спадкування (п. "в" ч. З ст. 81 ЗК), але з певними обмеженнями (ч. 2 ст. 81 ЗК). Зазначені особи можуть набувати право власності лише на:

- земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів;

- земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Аналогічне положення стосується іноземних юридичних осіб, тобто вони можуть набувати у порядку спадкування лише земельні ділянки несільськогосподарського призначення (частини 2, 3 ст. 82 ЗК).

Щодо земель сільськогосподарського призначення, то їх не мають права мати на праві приватної власності: іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи та іноземні держави ( ч. 4 ст. 22 ЗК).

При видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку як самостійний об'єкт спадкування нотаріус, на нашу думку, за аналогією з л. 71 Інструкції повинен перевірити відсутність (наявність) обмежень (обтяжень) за даними Державного земельного кадастру, оскільки це зумовлено тим, що перехід права власності на земельну ділянку від спадкодавця до спадкоємців не повинен припиняти встановленого обмеження (обтяження). Про встановлене обмеження (обтяження) та його зміст нотаріус повинен зазначити у свідоцтві про право на спадщину на земельну ділянку та роз'яснити спадкоємцеві необхідність реєстрації такого речового права.

Це положення випливає із самої назви ст. 1225 ЦК, оскільки спадкується не сама земельна ділянка, а право на земельну ділянку, тобто у порядку спадкування переходить речове право - право спадкування пожиттєвого володіння земельною ділянкою.