Статут цивільного судочинства розширив коло тих дій, за які судді та інші особи судового відомства підлягали майновій відповідальності. В іншому розглянутий інститут відповідальності посадових осіб не змінився, тому в Росії, як і раніше, панувало свавілля поліції і жандармів. Новий порядок, введений судовими статутами, "не захистив людину від довільних арештів і адміністративної висилки". Таку характеристику існуючого судового порядку дав відомий революціонер-народник І.Н.Мишкін. Він також писав: "…У Сибіру я бачив людей, виправданих судом і висланих потім адміністрацією в такі місця, де життя гірше, ніж на каторзі; у Сибіру я бачив людей, що пробули на каторзі повну кількість років, визначених судом, і яких, однак, адміністрація з власної волі продовжує тримати в такому ж положенні, як каторжників; у Сибіру я бачив людей, висланих без усілякої вини, з капризу адміністрації…"2 [161]. Наведене переконливо свідчить про те, що, незважаючи на прийняття нових законодавчих актів, в країні, як і раніше, панувало свавілля.

Судові відомства не відповідали за шкоду, яка могла бути завдана діями їхніх посадових осіб. Покладання ж відповідальності на самих посадових осіб не завжди компенсувало завдані збитки. У цьому зв'язку необхідно зупинитися на короткому аналізі норм про відповідальність посадових осіб судового відомства.

Загальна норма про деліктну відповідальність установлювала таке правило: "Кожний зобов'язаний відшкодувати шкоду і збитки, завдані будь-кому його діями чи бездіяльністю, навіть якщо такі дії чи бездіяльність і не були злочином чи правопорушенням, якщо лише буде доведено, що він не був примушений до того вимогами закону, чи необхідною особистою обороною, чи збігом таких обставин, яких він не міг передбачити"1 [170]. Іншими словами, приватні особи відповідали за будь-яку дію, що завдала шкоду іншому. Що ж стосується посадових осіб судового відомства, то вони відшкодовували збитки лише за дії упереджені або неправомірні.

Норми права, які передбачали відповідальність посадових осіб судового відомства, були спеціальними, тому що в них містилися особливі підстави відповідальності, відмінні від закріплених у ст. 684, т. Х, ч. І Зводу законів. До видання Статуту цивільного судочинства 1864 р. відповідальність за збитки, завдані суддями й іншими особами судового відомства, як уже відзначалося, наставала у випадку винесення вироків, за якими невинний поніс покарання або ж винний був покараний "над міру, законом визначеною". Такі правила не тільки різко звужували відповідальність суддів порівняно із загальними нормами про відповідальність приватних осіб, але навіть суперечили кримінальному закону, тому що відповідно до статей 367 і 370 Укладення про покарання кримінальні і виправні судді піддавалися покаранню в карному порядку не тільки за вироки, якими засуджені невинні, але і за рішення справ з корисливих або інших особистих вигод, а також за справедливе рішення в карних і цивільних справах через помилкове "або неправильне, через непорозуміння", розуміння закону[8] [170]. Відшкодування шкоди в останньому випадку по цивільному законодавству не передбачалося. Однак, за ст. 59 Укладення про покарання карних і виправних винні у скоєнні злочину повинні були відшкодовувати потерпілому всі збитки[9] [170].

На цю суперечність звертав  увагу і К.Анненков[10] [7].

До деякої міри дане протиріччя було усунено у ст. 1331 Статуту цивільного судочинства, відповідно до якої судді й інші члени судового відомства притягалися до відповідальності за збитки, завдані їхніми неправомірними діями не тільки за постановлення рішень у будь-яких справах, але й за провадження справи взагалі[11] [170]. Крім того, відповідальність посадових осіб судового відомства наставала не тільки за завдання громадянину шкоди діями, вчиненими з користі, але й у тих випадках, коли дії чиновника поєднувалися з "недбальством, необачністю або повільністю"[12] [146].

Суб'єктами відповідальності за цією нормою права були судді всіх судів і судових інстанцій, а також працівники прокуратури, судові слідчі. У зв'язку з тим, що слідчі перебували в системі судів, а не в системі органів внутрішніх справ, вважаю за необхідне більш детально зупинитися саме на відповідальності судових слідчих в царський період.