- першочергове встановлення телефону;

- право на безплатну консультацію адвокатів з питань, пов'язаних з реабілітацією.

Закон України від 1 грудня 1994 року не передбачає надання зазначених пільг громадянам, яким завдано шкоди незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі ОВС України. У даному випадку законодавець обмежився відшкодуванням заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій; майна (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфіскованого або зверненого в доход держави судом, вилученого органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майна, на яке накладено арешт; штрафів, стягнутих на виконання вироку суду, судових витрат та інших витрат, сплачених громадянином; сум, сплачених громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; моральної шкоди.

Ще до прийняття Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 року й Основ кримінального судочинства СРСР вчені пропонували закріпити правило, що передбачає повне відшкодування збитків реабілітованому громадянину[31] [54].

Перший крок у вирішенні цієї проблеми був зроблений у процесі другої кодификації цивільного законодавства.

Ст. 89 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік (далі - Основи)  передбачала, що установи відповідають за шкоду, завдану громадянам неправильними службовими діями їхніх посадових осіб в області адміністративного управління, на загальних підставах, якщо інше не передбачено спеціальним законом (ст. 88 Основ). За шкоду, завдану такими діями посадових осіб організаціям, державні установи відповідають у порядку, встановленому законом.

Зміст цієї статті засвідчив, що Основи, у порівнянні з раніше діючим законодавством, внесли докорінні зміни у регулювання відносин з відшкодування шкоди, завданої державними установами. Встановлено диференційований підхід до відповідальності за шкоду, завдану громадянину й організації. Майнові збитки, завдані громадянину, організація відшкодовує на загальних підставах.

Однак, відповідальність державних установ за шкоду, завдану громадянам неправильними службовими діями посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, у ч. 2 ст. 89 Основ й у ст. 443 ЦК УРСР урегульовано інакше. На ці органи покладалась відповідальність "у випадках і межах, спеціально передбачених законом", тобто закріплені встановлені ще в перші роки радянської влади правила відшкодування шкоди.

Протягом двадцяти років дії Основ  спеціального закону прийнято не було, хоча на необхідність його видання неодноразово зверталася увага в літературі[32] [166; 118]. У цьому зв'язку питання про те, як варто відшкодовувати громадянину збитки, став у теорії одним із найбільш спірних, а на практиці - надзвичайно важким.

З метою подальшого посилення захисту прав і законних інтересів громадян і приведення цивільного законодавства у відповідність з Конституцією СРСР, Президія Верховної Ради СРСР 18 травня 1981 року прийняла Указ "Про відшкодування збитків, завданих громадянину незаконними діями державних і громадських організацій, а також посадових осіб при виконанні ними службових обов'язків", який затверджений V сесією X скликання Верховної Ради СРСР[33] [185]. Відповідно до цього нормативного акта Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 жовтня 1981 року частина друга ст. 89 Основ була сформульована в іншій редакції. В ній цілком відтворюється ст. 2 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1981 року. Шкода, завдана громадянину внаслідок незаконного засудження, притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу взяття під варту, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі, незалежно від вини службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду в порядку, встановленому законом[34] [37].

Указом вперше був закріплений конституційний принцип повного відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями службових осіб правоохоронних органів, що відповідав загальним принципам цивільно-правового відшкодування шкоди. Поряд з цим, вперше у цивільному законодавстві були внесені докорінні зміни в суб'єктний склад названих правовідносин порівняно із загальними положеннями, а також умови відповідальності за позадоговірну шкоду.

Обов'язок відшкодувати шкоду настає незалежно від вини службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Для визнання за громадянином права на відшкодування шкоди не потрібно, щоб дії, що спричинили шкоду, були вчинені умисно чи з необережності, достатньо встановити наявність причинного зв'язку між цими діями і шкодою, що настала.

Законодавством передбачалось, що у випадку смерті громадянина, якому завдана така шкода, правонаступниками були його спадкоємці.

Проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України відкрило нову сторінку історії нашої держави та її народу, дало змогу розширити права та свободи громадян, наповнити їх новим змістом і значенням.

У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року і зверненні Верховної Ради України "До парламентів і народів світу" 5 грудня 1991 року наголошувалося на тому, що до сім'ї цивілізованих країн бажає увійти нова, демократична, правова держава, яка ставить собі за мету, зокрема, реально забезпечити права, свободи людини і громадянина і зобов'язується суворо дотримуватись загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини.

Після проголошення незалежності в Україні  відбулися відповідні зміни у чинному законодавстві.  Вже 12 вересня 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про правонаступництво України", яким гарантувала забезпечення прав людини кожному громадянину України незалежно від національної приналежності та інших ознак відповідно до міжнародно-правових актів про права людини. 1 грудня 1994 року прийнято Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", в якому знайшли своє відображення всі норми, що регулювали на час прийняття Закону відносини по відшкодуванню даного виду шкоди. Зміни, що відбулися в українському законодавстві з прийняттям цього Закону, проводились з урахуванням принципу наступництва. Вони не зменшували  існуючих положень по відшкодуванню шкоди реабілітованим громадянам, а  розвивали цей інститут і деталізували процедуру його застосування на практиці.

Конституція України 1996 року є певною мірою взірцем сучасного конституціоналізму з питань прав і свобод людини і громадянина. Вона визначила якісно новий етап становлення правового статусу  людини і громадянина в Україні, здійснивши фактично "гуманітарну революцію".

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані в Конституції (ст.3) найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини і громадянина є змістом і спрямованістю діяльності держави. Держава згідно з Конституцією відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.