Для

:?слідження   такого   питання   як   Правосуб'єктність   аграрної   біржі   слід

осередити  увагу на загальному  визначенні  поняття правосуб'єктності  в

-еорії права та в аграрному праві. Саме на підставі загальних положень,

-^аховуючи специфіку та мету діяльності аграрних бірж можна розкрити

.їтання щодо правосуб'єктності аграрної біржі.

Визначення правового статусу окремого суб'єкта права пов'язане з Іослідженням комплексу прав та обов'язків, якими він наділяється, з "^рядком їх набуття. Це цілком стосується і аграрної біржі, оскільки вона є юридичною особою і виступає суб'єктом правовідносин, на неї гозповсюджуються загальнотеоретичні положення щодо правового :тановища юридичної особи. Під правовим становищем розуміється становлене нормативно-правовими актами місце окремого суб'єкта права в ^евній системі. При цьому воно визначається перш за все його
 

 
35

-оавосуб'єктністю    [26,    с.     104-109].    Поняття    правосуб'єктності    не використовується національним законодавством1, але при цьому є одним із сновних понять юридичної науки.

Як зазначає С.С. Алєксєєв, суб'єктом права є особа, яка: фактично може "ути носієм юридичних прав та обов'язків та реально здатна брати участь у тавовідносинах. Ці чинники, притаманні суб'єкту права, складають зміст ^равосуб'єктності особи. В свою чергу правосуб'єктність включає в себе -равоздатність (здатність до володіння правами й несення обов'язків) та ;:єздатність (здатність до самостійного здійснення прав та обов'язків) [27, с. .59]. Важливо також враховувати, що з таким визначенням тгавосуб'єктностІ погоджувалися не всі вчені-юристи. Так С.М. Братусь взажав поняття "правоздатність" та "правосуб'єктність" рівнозначними [28, ;. 6]. У зв'язку з одночасним виникненням правоздатності та дієздатності, в ' омент виникнення юридичної особи, окремі автори запропонували мстосовувати поняття "право-дієздатність" юридичної особи [29, с. 26 ]. Як гпемент правосуб'єктності юридичної особи розглядається і деліктоздатність. О.С. Іоффе наголошував, що будь-яка інша спеціальна проблема цивільного -?ава не здатна в такій мірі бути критерієм оцінки правильності тієї чи іншої •еорії юридичної особи, як проблема цивільно правової відповідальності. [ЗО, : 63.]

У теорії права правосуб'єктність поділяється на загальну, галузеву та

, теціальну [27, с.   144].  При цьому галузева правосуб'єктність визначає

^атність особи бути суб'єктом правовідносин тієї чи іншої галузі права, а

:г:еціальна - здатність особи бути суб'єктом лише певних правовідносин, що

складаються всередині окремої галузі права.

Виходячи з положень, що правосуб'єктність є єдністю правоздатності та І:гздатності, необхідно звернути увагу, що її наявність робить суб'єктами ^.рава, як індивіди так і колективні формування. Колективні суб'єкти, на

Цивільний кодекс містить/юнятггя "цивільної правоздатності" та "цивільної дієздатності", термін -уоавосуб'сктність" не вигой стовчеться.
 

 
36

- _міну   від   індивідуальних,   мають   свої   особливості.   В.М.   Хропанюк

Ічає, що їх правоздатність та дієздатність обмежуються тігю метою та

жданнями, заради яких вони створені та функціонують [31, с. 311]. Права і

"ов'язки організацій (до них автор відносить такі колективні суб'єкти як

;-;кавні,   громадські,   приватні   організації  та  державу   в   цілому)  чітко

:чені їх компетенцією, н межах якої здійснюється право- та дігиатність

_-\ організацій. Дієздатність організацій має прояв у діях посадових осіб, що

.-мають від імені організації [ЗІ.с. 312]. Особливе місце, серед суб'єктів

--Інізацій займають юридичні особи. Так у правовій науці юридичною

, :-5ою визнається організація, що володіє відокремленим майном, може від

.зого імені набувати майнові та особисті немайнові права та нести обов'язки,

-.І позивачем та відповідачем у суді [31, с. 312]. Радянська юридична наука

- ціляла досить велику увагу дослідженням  проблем теорії юридичної

особи. Такими провідними науковцями, як С.М. Братусь [28], О.С. /Иосрфе

'.•]. В.П. Грибанов [29] було досліджено різні аспекти теорії юридичної

хоби, і саме ці дослідження заклали основу сучасного розуміння цього

тституту. Наукові праці, радянської доби, було здебільшого присвячено

-гнням вивчення державних підприємств та установ як суб'єктів права.

".ги   цьому   висновки,   методологічні   аспекти   дослідження   та   наукові

• -дбання сконцентровані у цих працях є актуальним і нині.

За радянських часів юридичні особи наділялися лише спеціальною

тавосуб'єктністю,  тобто,  вони  мали  право  брати  участь  лише  у  тих

-гзвовідносинах, коло яких було чітко обмежено їх статутними цілями й

.-зданнями.    Основною    причиною    цього    була    специфіка    ведення

Іоціалістичного господарства та плановий характер економіки. Юридична

хоба   виступала  елементом,   де   держава   управляла   своєю   власністю,

лосередковано, через "право оперативного управління"  [29, с. 26]. До

'4 р., успадковуючи норми радянського права законодавство України

-;тко    визначало,    що    правоздатність    будь-якої    юридичної    особи    є

:~еціальною, оскільки визначається встановленими  цілями її діяльності
 

 
37

(згідно части 1 статті 26 Цивільного кодексу, який діяв в той час) відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи. Керуючись вказаною нормою суди вирішували справи і сформувалась відповідна судова практика [32]. Слід зазначити, що така модель правового регулювання, частково знайшла відображення у Господарському кодексі України та піддавалася гострій критиці [33, с. 239-251].

Положення юридичних осіб в Україні нині регулюється нормами чинного цивільного права, господарського, фінансового, аграрного та ін. Так, ст. 80 Цивільного кодексу "Поняття юридичної особи", зазначає, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому порядку, наділена правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді [34]. Таким чином, законодавець вольовим шляхом визнає юридичною особою те соціальне утворення, щодо якого вважає це за необхідне [35, с. 116]. Як справедливо зауважують окремі автори, Цивільний кодекс не дає визначення юридичної особи, а лише містить вказівку на характерні ознаки цього поняття. Зазначена стаття не має таких ознак, прийнятих у цивільно-правовому обігу, як організаційна єдність, наявність відокремленого майна, самостійна цивільно-правова відповідальність за своїми зобов'язаннями [35, с. 112]. При цьому, таке визначення поняття юридичної особи вимагає звернення до норм, які регулюють порядок створення та реєстрації юридичних осіб [36, с. 55]. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня знесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. При цьому, наголошує В.Кравчук, змістом легалізації є не надання правосуб'єктності, а визнання її державою за юридичну особу і, як наслідок, джерелом правосуб'єктності юридичної особи є правосуб'єктність її засновників. [37, с.75-76].

Водночас, Господарський кодекс України [38] визначає суб'єктів господарювання як учасників господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізують господарську компетенцію, мають
 

 
38

: ~окремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в *ежах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (ст. 55).

го, Господарський кодекс України безпосередньо вказує ознаки 
гидичної особи, крім організаційної єдності.               О(, ^^ЛЩіЛ/і/1

Сучасне цивільне право України зазнало змін у частині]відмови від і Інструкції спеціальної правоздатності [35, с. 112]. Згідно статті 91 _-:вільного кодексу України юридична особа має такі ж цивільні права та

-,'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуїь

-лежати   лише  людині.   Слід  зауважити,   що   ці   зміни   в   українському

. -Ізільному   законодавстві   є   новелою   порівняно   з   Цивільним   кодексом

: хінської Федерації та кодексів інших країн СНД. Так стаття 49 Цивільного

дексу Російської Федерації [39] наголошує, що юридична особа може мати

льні   права,   які   відповідають   меті   діяльності,   передбаченій  у   його

...новницьких документах і нести пов'язані з цією діяльністю обов'язки.

Пги цьому комерційні організації, згідно з російським законодавством, за

- -нятком унітарних підприємств та інших видів організацій, передбачених 
__<оном, можуть мати цивільні права і нести цивільні обов'язки, необхідні 
_:.я здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених законом. Приватні

; : мерційні юридичні особи наділяються загальною правоздатністю, а -гкомерційні юридичні особи та унітарні підприємства можуть мати тільки .-еціальну правоздатність. Тобто, на підставі цієї норми можна зробити

-        -сновок, що за російським законодавством правосуб'єктність комерційних 
гтанізацій є загальною або більш широкою за своїм змістом ніж інших

ггганізацій.

Класифікуючи юридичні особи згідно з новим цивільним ^конодавством Російської Федерації, Білорусії, Республіки Казахстан, слід -значити, що всі юридичні особи за метою діяльності поділяються на

• ^мерційні  та некомерційні,  а за  формою  власності         на державні  та 
  тиватні. В.В. Лаптєв, зауважує, що Цивільний кодекс відноситься не до
• ^нституційних,   а  до  звичайних  законів,  виходячи  з   цього,   не   можна

 
39 -вдавати пріоритетність його нормам щодо тих норм, які включені до інших

окопів [40, с. 33-34.] Тобто, цивільне законодавство містить основні норми, глі мають розвиток в інших спеціальних нормативних актах, які уточнюють "і розширюють зміст норми і при цьому є обов'язковими для виконання. Леякі вчені вказують на існування виключної правосуб'єктності для

гганізацій фінансової і кредитної сфер, не уточнюючи при цьому її поняття, -І ознаки, за якими вона відрізняється від загальної та спеціальної

-гавосуб'єктностІ [41, с. 12]. Р.Й. Халфіна зазначила: "...Правосубьектность