~:му доцільно передбачити у законодавстві, що правила біржової торгівлі на *-гарних    біржах    встановлюють    згідно   типових    правил    затверджених -:істерством аграрної політики. Це стосується і права розробляти власні -Індарти і типові контракти з урахуванням державних стандартів. Оскільки :ькогосподарська продукція є особливим товаром та норми щодо її якості гають значне місце у системі аграрного законодавства, положення щодо [артів потребує уточнення. Також до особливих обов'язків необхідно Іести       і       обов'язок       організовувати       реєстрацію       та       обліку .шньоскономічних логоворів на експорт га імпорт зерна, що укладаються на біржах. Тому тільки нормами аграрного права повністю враховується :пецифіка     тих     відносин,     які     виникають     з     приводу     реалізації ;ільськогосподарської   продукції   через   аграрні    біржі.    Насамперед    це
 

 
70

стосується складу засновників аграрної біржі, предмету біржових договорів, що укладаються на аграрних біржах. Це дає право говорити про належність аграрній біржі аграрної правосуб'єктності та визнавати ЇЇ суб'єктом І^рарного права. Таким чином, для аграрної біржі цивільна правосуб'єктність -: фундаментальною, яка в сукупності з майновою, трудовою, фінансовою та .ншими видами правосуб'єктності знаходить прояв у аграрній ~. равосуб' єктності.

Все вищезазначене певною мірою стосується порядку набуття гтравосуб'єктності аграрними біржами і лише частково порядку її реалізації. Це обумовлено тим, що у сучасному національному законодавстві недостатньо врегульовані саме питання безпосередньо пов'язані зі -•творенням та легалізацією аграрних бірж та відповідно з виникненням їх правосуб'єктності. Припинення правосуб'єктності відбувається водночас з припиненням правоздатності, тобто з моменту внесення запису до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи. Стаття 21 Закону України "Про товарну біржу" [25] вказує, що припинення товарної біржі відбувається за рішенням загальних зборів членів біржі, а також за рішенням суду або інших уповноважених на це державних органів у випадках, передбачених законодавством України. Тобто у загальновизначеному нормами цивільного та господарського права порядку припинення юридичних осіб: добровільно або примусово.