Слід зазначити, що наука завжди пропонувала й інше, "широке" розуміння природи релігії. Так, С.М. Булгаков зазначав, що окрім релігії у власному сенсі безсумнівним є існування різноманітних атеїстичних релігійних вірувань (віра в прогрес, рай на землі тощо), оскільки людина не може жити тільки сьогоденням і прагне "грядущого граду" [30, с. 60]. Німецький філософ Г. Зіммель відмічав із цього приводу, що "ставлення патріота до своєї батьківщини або так само налаштованого космополіта до людства; ставлення робітника до свого класу, який прямує уперед, або зараженого дворянською пихою феодала; ставлення до свого володаря з боку підданого, який зачарований цим володарем, ... - усі подібні відносини з безкінечно різноманітним змістом усе ж таки мають з точки зору їхньої психологічної форми  спільний тон, який доводиться визначати як релігійний" [84, с. 120, 121]. Схожих поглядів дотримувався й Е. Фромм, який вказував, що бажання коритися і безсилля, що людина відчуває перед державою чи лідером є, по суті, релігійними і складають авторитарну світську релігію [292, с. 178, 179]. Як форму світської релігії характеризував комунізм Т. Парсонс [192, с. 258]. Проблема світської релігійності розглядалась і Т. Лукманом, який вважав, що у сучасному світі релігійність перестала бути властивою тільки церкві. Нові форми релігійності складаються у родинах, комунах, політичних групах тощо. Секуляризація, на думку вченого, не може розглядатися як процес згортання релігії, відбувається лише зміна її форм. У сучасній літературі зазначену тезу підтримує А. Ігнатов, який називає комуністичну ідеологію "антихристиянською ерзац-релігією" [88, с. 27], О.М. Яковлєв, який відносить до функціональних еквівалентів релігії фашизм і комунізм [327, с. 197]. Серед вітчизняних вчених на необхідність широкого погляду на релігію звертає увагу О.М. Сидоркіна, яка вказує, що ідеологічній складовій тоталітарних режимів притаманна низка рис (у першу чергу, наявність аналогічних релігійних міфологічних структур, ідеї месіанства, спасіння тощо), яка перевтілює її в одну з форм світської релігії [254, с. 91]. Аналогічна позиція викладена у праці С.С. Семенова [250, с. 6].

         На наш погляд, "широкий" підхід до поняття релігії, який до складу релігійних явищ включає форми світської релігії - релігійні  еквіваленти, аналоги чи ерзац-релігії, є найбільш виваженим та аргументованим. Релігійний комплекс, що діє у суспільстві, має власну сферу функціонування. За будь-яких часів від архаїчної доби до сьогодення людина прагнула відповіді на "граничні" питання: про кінцеву мету життя, про буття після смерті, про призначення у цьому світі. Найбільш прості та зрозумілі пояснення цих проблем завжди пропонувала релігія, яка у цьому сенсі вигідно відрізняється від аналогічних атеїстичних етичних схем. Як справедливо зауважував М.М. Алексєєв, той, хто читав хоча б вибірку з творів Будди, не може не знати, що з точки зору буддизму є вищим добром та вищим злом. Саме цієї очевидності не вистачає системам "наукової" етики [5, с. 15]. З огляду на це як еволюційне звуження релігійності в результаті секуляризації, так і революційна руйнація традиційної релігії під час соціальних катаклізмів чи глобальних змін (французька буржуазна революція, жовтнева революція в Росії, утвердження фашистського режиму в Німеччині, сучасні авторитарні та тоталітарні режими засновані на харизматичному лідерстві), обумовлювали і обумовлюють продукування суспільством релігійних аналогів - ідеологій, в яких відбувається свого роду діалектичний "якісний стрибок" - категорії, святість яких до певного періоду сприймається як символічна (партія, нація, народ, світле майбутнє), набувають у свідомості індивіда або спільноти характеру реальності, що є ознакою саме релігійної свідомості; а самі ці ідеології після таких якісних зрушень успішно  виконують роль універсального інтегратора і характеризуються низкою соціально-психологічних ознак, властивих традиційним віруванням (наявність заснованих на вірі світоглядних засад, об'єкту поклоніння, нормативного компоненту, елементів культу, квазісвященних текстів та міфології, організаційних утворень, які тісно пов'язані із державно-правовими та іншими суспільними інститутами). Такі релігійні еквіваленти, за відсутності класичної релігії, перебирають на себе основні її функції: об'єднання соціуму, легітимація суспільного порядку, надання відповідей на згадані "граничні" питання тощо. Підкреслимо також, що включення нами до складу релігії зазначених вище релігійних аналогів відбувається лише з точки зору їх ролі й значення в системі суспільного регулювання і не має на меті заперечити очевидні відмінності між певними тоталітарними ідеологіями й класичними віровченнями, наприклад, у змістовних особливостях віри (на думку Ф.М. Достоєвського, на відміну від традиційної релігії, яка прагне досягнути небес із землі, комуністична ідея намагається звести небеса на землю [73, с. 55]) або у етичному компоненті.

         На наш погляд, виділені релігійні еквіваленти можна умовно поділити на дві групи: ті, що створюються у доповнення до традиційної релігії в результаті процесу секуляризації, і ті, що замінюють існуюче вірування. До першої групи належать різноманітні громадянські релігії, що створюються на основі прийнятого у певній, як правило, багатонаціональній, країні віровчення, і слугує свого роду додатковим засобом інтеграції суспільства, що поділяється на різні релігійні групи. Ідеї громадянської релігії зустрічаються ще у працях Ж.-Ж. Руссо, який, критикуючи католицтво і католицьку церкву, був переконаний, що на зміну християнству має прийти релігія розуму і природи. Догмати цієї релігії, згідно з ідеями французького мислителя, були чимось середнім між язичеством, раннім християнством та пануючим у той час юридичним світоглядом (вірою у всемогутність законів, їх здатність вирішувати будь-які проблеми соціуму): існування могутнього, розумного, благодійного і турботливого Божества, потойбічне життя, щастя для праведних і покарання для злих, святість законів [244, с. 254]. У широкій науковий обіг термін "громадянська релігія" увів американській релігієзнавець Р. Белла. Він вказує, що внаслідок розповсюдження у західному світі науки, освіти, всієї морально-духовної еволюції людини, традиційні форми релігії втрачають свій вплив. Проте релігійність не зникає, що проявляється в існуванні у будь-якому суспільстві зібрання вір, символів, ритуалів, пов'язаних із шануванням святих. Ця релігія (іншого слова не підбереш, зазначає дослідник) не є ані сектантською, ані специфічно християнською, хоча й акумулює ті ж самі біблійні архетипи (спасіння, вихід з полону); вона є більш-менш узгодженою основою для релігійної єдності суспільства і надає вищої легітимності існуючому устрою [330, с. 12]. Подібні зразки секуляризованої релігійності можна знайти і на тлі інших віровчень. На прикладі Туркменії можна побачити, як у мусульманському суспільстві був створений образ лідера нації, чия біографія дуже нагадує життєвий шлях ісламського пророка. Його рішення, виступи, літературні твори можна уподібнити свого роду проповідям, які є обов'язковими до вивчення і виконання громадянами, а роль "батька нації" з символічної перетворюється на майже реальну, що було закріплено у відповідному титулі. Щоправда, після смерті президента Туркменістану С. Ніязова його роль в історії своєї країни може бути скорегована наступниками, а сформований культ змінений, обмежений чи скасований.

         Найбільш яскравою формою світської релігії, що доповнює класичні віросповідання, є громадянська релігія у США. Сформована на основі іудео-християнській традиції, вона ніби "відкриває" ці релігії іншим, що сповідуються у цій країні. Як зазначає М. Паращевін, така релігія виступає виразом національних цінностей, національних героїв, національної історії і національних ідеалів, які набули релігійного забарвлення. Об'єднуючим началом тут виступає не об'єкт молитви (певний бог), а джерело цієї молитви - належність до тієї спільноти, яка має назву "американці" [191, с. 31]. Американській громадянській релігії властиві й інші риси релігійного комплексу: уявлення про священне (наприклад, віра в демократію, месіанську місію американського народу, що обраний Богом для поширення свободи, індивідуалізм у вигляді "американської мрії"), ритуальна сторона (зокрема, дуже поширена процедура підняття прапору, спільне співання гімну та молитви у державних закладах), наявність святих, чиє життя міфологізоване (Дж. Вашингтон, А. Лінкольн), священні місця (Арлінгтонське кладовище) та ін. Саме релігійний характер цієї зовнішньо відокремленої від релігії ідеології дозволив, на наш погляд, небезпідставно, І. Понкину віднести США до частково несвітського типу держав [202, с. 12].

         До другої групи релігійних еквівалентів відносяться конструкції, що виникають під час утвердження і функціонування тоталітарних політичних диктатур і спрямовані на витіснення класичних вірувань, які є формою опозиції чи альтернативи офіційній ідеології. Зародки цього вбачаються вже у варіації культу Вищої істоти, якої була раціональна республіканська релігія на чолі з її пророком Робесп'єром у якобінців (вона мала витіснити християнство). Найбільш концептуально ця група проявляється у вигляді складових таких явищ як комунізм, німецький фашизм, маоїзм, режим Кім Ір Сена тощо. Ці аналоги релігії, зазвичай, запозичують доктринальні або інструментальні прийоми із класичних віровчень (для комунізму - це православ'я, для фашизму - північноєвропейське язичництво та східний містицизм, для маоїзму - конфуціанство), проте виступають не як атеїстичне заперечення релігії, а саме як її замінник, еквівалент.

         Наприклад, Ф. Терре вказує, що, досліджуючи феномен нацизму, можна побачити містично-політичне суспільство, яке вірило у підземний світ, у реальне буття незбагненної Вищої істоти, у героїв давно минулих днів, що ідуть на пошуки чаші Граалю, вірило у можливість перемогти російський мороз за допомоги ритуальних жертвоприношень [273, с. 821]. Під час Нюрнберзького процесу було встановлено, що перед нападом на СРСР 22 червня 1941 року у третій годині ночі Гітлер звернувся за порадою до колегії колдунів. Ця релігія фашизму мала альтернативну догматику (міф про виключність німецької нації, культ вождя, есхатологічна схема), була досить інституціоналізованою, мала власні символи, ієрархію священнослужителів (магістрів), сакральні джерела, систему обрядів, перелік мучеників тощо. Як будь-які інші замінники релігії другої виділеної нами групи, ідеологія нацизму прагнула витіснити традиційну релігію - християнство. У 1937 році націонал-соціалістична партія оголосила про вихід своїх членів з християнських церков, багато пасторів (серед них і відомий теолог-протестант Д. Бонгоффер) були знищені у концентраційних таборах або страчені.