Проведений аналіз наукових джерел та виділені в літературі специфічні риси релігійного феномену дозволяють сформулювати власне визначення поняття релігії з метою його подальшого використання при розробці питань співвідношення права і релігії. На нашу думку, релігія - це заснована на вірі у священне система духовних уявлень та відповідних їм норм поведінки, форм діяльності та організації віруючих, що спрямовані на пояснення та обґрунтування головних питань буття людини, а також на підтримання суспільства чи певної спільноти у єдності, урегульованості та стабільності. Таке визначення дозволяє розглядати релігію як форму суспільної та індивідуальної свідомості, нормативний регулятор та інституційне утворення. Зауважимо також, що, як вже зазначалося, основою будь-якої релігії є наявність священного, тому умовне вживання у нашій роботі термінів "божественне", "трансцендентне", "абсолютне" та ін. слід розглядати як синонімічне священному.

         Крім того, особливості соціальної ролі релігії дозволяють говорити про універсальність цього феномену, оскільки він, як наука, філософія, мистецтво, є засобом пізнання, духовного і духовно-практичного освоєння навколишнього світу, а також, як право, мораль, політика, виступає безпосереднім регулятором суспільних відносин. Крім того, наведений перелік функцій обумовлює особливість, унікальність релігії, яка має своє специфічне поле діяльності. Закономірний процес секуляризації обумовлює звуження релігійного комплексу, позбавлення релігії невиправданого впливу на науку, а церкви - на державу, школу. Проте, усі прогнози та припущення раціоналістичної філософії про цілковите зникнення релігійності поки що себе не виправдовують, що підкреслює актуальність дослідження співвідношення релігії з іншими сферами буття соціуму та індивіда, до яких відноситься і право.