У цілому приватизаційні процеси в Литві супроводжувались значними труднощами і завершились у 2002 році. При цьому ще в кінці 1999 року держава все ще контролювала три великі банки: LTВ, LZUB, а також Литовський Банк Розвитку (Lietovos Vystymo Bank, LVB), який було створено у 1994 році з метою підтримки економічного зростання шляхом інвестування приватних коштів. Перші приватизаційні зрушення відбулися в 2000 році. Протягом того року держава вела переговори з Фінською Групою Сампо про продаж їй 59% акцій LVB - найменшого з трьох державних банків, а до кінця року, Сампо Груп одержала 99% акцій банку.

Одночасно велись переговори з Хансапанком Естонії (власником якого був Швейцарський банк з 1998 року), з приводу приватизації ощадного банку  LTВ. У той час цей банк відігравав важливу роль на внутрішньому банківському ринку, обслуговуючи 35% від загальної кількості депозитів і маючи переваги розгалуженої мережі. Хансапанк виграв конкурс у жорсткій конкуренції з іноземними інвесторами, включаючи інститути Німеччини, Польщі, Скандинавії, і набув 90,7% акцій банку до кінці 2000 року. 

Остаточно процес приватизації банків в Литві завершився придбанням Німецьким Nord/LB - 76% LZUB, а згодом їх контрольний пакет було збільшено до 93%. [335] [25]

Угорщина. Реформа угорського банківського сектора сягає корінням 1960-х років. До реформи в Угорщині існувала монобанківська система з Національним банком Угорщини, який виконував функції як центрального банку так і комерційного банку. Приватний банківський бізнес контролювався Національним Ощадним і Комерційним банком (Оrszagos Takarekpenztal es Kereskedelmi Bank, OTP). У 70-х роках країна стала більш відкритою для західних ринків і новостворений Угорський Банк Іноземної Торгівлі (Magyar Kulkerreskedelmi Bank, MKB) почав відігравати все більш важливу роль. У 1979 році на угорському банківському ринку розпочала свою роботу перша організація за участі іноземного капіталу - Центральноєвропейський Міжнародний Банк (СЕІВ), який було створено як офшорний банківський консорціум з шістьма західними банками, що мали участь у банку.

Дворівнева банківська система в Угорщині сформувалась у 1987 році разом з утворенням трьох державних банків, що прийняли на себе більшу частину функцій НБВ у сфері комерційної банківської діяльності: 1) Угорський кредитний банк (МНВ); 2) Комерційний і Кредитний Банк (Kereskedelmi es Hitelbank, K&H); 3) Банк Будапешт.

Із 1988 року угорський банківський ринок, відповідно до законодавства, став відкритим для іноземних інвесторів і через рік комерційні банки, які спочатку були обмежені корпоративними клієнтами, були допущені на роздрібний ринок, а роздрібні фінансові установи одержали ліцензії на проведення комерційних банківських операцій. Ці кроки стали підґрунтям для конкуренції і майбутнього розвитку угорського банківського сектора.

З того часу, з моменту створення дворівневої банківської системи, розвиток банківського ринку Угорщини класифікують у три етапи:

І етап (1989-1994 роки). Незважаючи на дворівневу структуру банківської системи, існуюча структура власності залишилась незмінною, зберігаючи державний контроль над значно недокапіталізованими банками. Вказані три банки (МНВ, K&H та Банк Будапешт) успадкували великий обсяг портфеля безнадійних кредитів, оскільки в минулому надання кредитів відбувалось згідно урядового розпорядження, а не згідно розрахунків дохідності. Ситуація ускладнювалась недоліками правового регулювання, недостатністю кадрового потенціалу, неефективністю банківського нагляду тощо. До 1992 року потреба консолідації та реструктуризації банківської системи стала очевидною. Разом з тим було зрозуміло, що "часткова очистка" портфеля не зможе вирішити проблему банківського сектора, відтак об'єктивною потребою була повна рекапіталізація банків. Від рекапіталізованих банків вимагалось розроблення та надання програми консолідації, орієнтованої на те, щоб створити для банків міцне підґрунтя. Це передбачало розроблення заходів із вдосконалення менеджменту, покращення внутрішнього контролю, модернізацію банківських операцій. Ці заходи розроблялись з тим, щоб підготувати банки до процесу приватизації. 

ІІ етап (1994-1998 роки). Процес приватизації. Процес реструткризації та приватизації експерти визначають як основні фактори впливу на позитивний розвиток угорської банківської системи. Основною метою цього процесу було залучення стратегічних власників, які б змогли забезпечити необхідний капітал, новітні технології, позитивний досвід роботи тощо. Фактично це означало продаж державних банків іноземним фінансовим установам. На початку приватизації уряд встановив певні квоти для участі в акціонерному капіталі визначених банків. Зокрема як "малий" акціонер у приватизаційному процесі брав участь Європейський банк реконструкції та розвитку, надаючи стратегічним покупцям свого роду гарантію надійності банку.

У 1994 році в Угорщині було створено Державне Агентство з приватизації. Це звільнило банки від їх зв'язку із урядом і дозволило керуватися ринковими принципами діяльності. Агентство мало своїм обов'язком пошук стратегічних інвесторів для щойно приватизованих установ. В цілому основними критеріями вибору інвесторів були ціна та обіцяні капітальні вливання. Приватизація банків фактично розпочалась у 1995 році. Вона супроводжувалась інтенсивною реструктуризацією приватизованих банків, змінами в структурі фінансового посередництва і збільшенням конкуренції в секторі. Одночасно вдосконалювалась система банківського нагляду з метою підвищення стабільності фінансового сектора. 

Дещо утрудненими були приватизаційні процеси двох банків:

• ОТР - через його розміри та монопольне становище в роздрібній банківській діяльності. Процес приватизації цього банку було спроектовано таким чином, щоб залишити його у статусі національного угорського банку. Жодному із іноземних інвесторів не було дозволено придбання частки, що перевищувала б 5%. Банк було приватизовано у 1995 році. Шляхом публічного розміщення було продано 34% акцій ОТР, 25% - залишалось у власності держави, 20% акцій було придбано іноземними портфельними інвесторами, а решта 14% були придбані національними інвесторами та працівниками банку. Сьогодні ОТР - найбільша фінансова група Угорщини, що здійснює управління низкою дочірніх компаній, включно із страховою компанією, компанією по фінансуванню купівлі автомобілів, пенсійними фондами, компанією по страхуванню здоров'я та іпотечним банком.
• Postbank - через недостатньо продуману політику уряду щодо диверсифікації та прозорості структури власності неплатоспроможний Postbank було націоналізовано на початку 1998 року і тільки через п'ять років він був куплений банком Erste Bank.

Експерти називають приватизаційні процеси в Угорщині успішними. Серед позитивних наслідків, які дуже важливі для фінансової системи країни, є також забезпечення бюджетних надходжень на погашення та обслуговування державного боргу; покращення фінансових показників реструктуризованих банків, а також в цілому у банківському секторі, що зробило банківський ринок більш надійним і стабільним. До 1997-1998 року, процес приватизації банків в Угорщині фактично був завершений, тоді як інші країни Європи тільки розпочинали його.

ІІІ етап (1998 р. - теперішній час). Завершення трансформації. Покращення пруденційних показників, початок процесу поглинань і злиття між внутрішніми інституціями, розширення банківської діяльності, вдосконалення банківських технологій тощо.

Республіка Польща.

До 1989 року банківська система в Польщі була складовою централізовано спланованої економіки з Національним банком Польщі, який поєднував функції центрального і комерційного банку. Разом з ним функціонували ще декілька спеціалізованих і неконкурентних банків.  Одним із перших суттєвих кроків реформування банківської системи Польщі стало створення на базі 400 відділень центрального банку дев'яти універсальних державних банків, які прийняли від Національного банку Польщі кредитні і депозитні зобов'язання. Створення цих банків було першим кроком на шляху трансформації в ринково орієнтовану економіку. Проте структура власності польського банківського сектора не змінилась. Навпаки створення "дев'ятки"  означало, що існуючі державні банки залишили свої домінуючі позиції в секторі шляхом диверсифікації операцій і трансформації самих банків  в універсальні. Існуюча структура власності у банківському секторі почала видозмінюватися в кінці 1989 року. Тоді чинне законодавство передбачило можливість для приватних осіб (польських та іноземних) створювати банки у формі акціонерних товариств з обмеженою відповідальністю. В період 1989-1991 було видано 70 ліцензій на право здійснення банківської діяльності. Проте ліберальні умови ліцензування призвели до чисельних труднощів, пов'язаних з недостатнім рівнем капіталізації банків, низьким рівнем професіоналізму тощо.

Фундаментальна реорганізація банківського сектора розпочалась після 1992 року, коли було започатковано нову ліцензійну політику, а також вдосконалено систему банківського регулювання та нагляду, прийнято Закон "Про Національний Банк Польщі". [347][26] Розпочався процес реструктуризації і реабілітації слабких інститутів за допомогою іноземного капіталу. Протягом 1998 - 2003 років польський банківський сектор пережив велику хвилю приватизації, консолідації і остаточної гармонізації із банківським законодавством ЄС. Проте стратегія приватизації розроблялась ще на початку 1990-х років. Початково вона була зорієнтована на підвищення ефективності банківської діяльності шляхом передачі інститутам повної відповідальності за виконання стратегії, щоденного управління і реструктуризації. Очікувалось, що приватизація позитивно вплине на модернізацію методів управління і технологію, а також забезпечить доступ до нових джерел капіталу, підвищуючи ефективність банків і їх конкурентоспроможність. Стратегія передбачала доступ іноземних стратегічних інвесторів, що приймали б на себе володіння не більше як 30% випущених акцій, та водночас, активну роль в управлінні банком. Передбачалось, що держава володітиме близько 30% акцій з обмеженим правом голосу на прийняття стратегічних рішень, в той час як решта акцій пропонувались приватним інвесторам і працівникам банку. В кінцевому результаті, дев'ять державних комерційних банків, що координувались Національним банком, були трансформовані в компанії з обмеженою відповідальністю. Держава взяла на себе управлінські функції в цих банках на період, поки вони не підготувались до приватизації. Таким чином перша фаза приватизації була позначена обмеженою участю іноземного капіталу. Ідеологічною установкою уряду було збереження банківської індустрії "національною". Умовне ліцензування іноземним банкам здійснювалось після 1993 року, при цьому від нього вимагалась згода реабілітувати зруйнований місцевий банк.

Друга фаза приватизації обумовлювалась певними змінами стратегії. Потужне акціонування з боку держави  негативно вплинуло на настрої потенційно стратегічних іноземних  інвесторів. Більшість іноземних банків з більшою охотою створювали в Польщі дочірні компанії, а не відділення. Причиною тому були розбіжності, що виникали внаслідок контролю цих відділень Народним Банком Польщі. Відтак, уряд вирішив усунутись від участі в державних банках і до 1999 року кілька державних банків були повністю поглинуті іноземним капіталом.