Шляхом консолідації в банківському секторі, уряд розробив план злиття трьох з дев'яти державних банків з Польським Ощадним Бюро (Рolska Kasa Oplekі). Результатом цього об'єднання стало створення Реkao Group. [345][27] До того ж, протягом цього періоду в структурі власності банків, що діяли до 1989 року, також відбулися перетворення: 50% Банку розвитку експорту було придбано Коммерцбанком (2000 р.); 87,3% Торгового банку в Варшаві було придбано Citigroupe (2000 р.); 53,17%  Польського Ощадного бюро (вже злитого з трьома іншими банками), було придбано UniCredit (2000 р.).

Внаслідок злиття великих банків залучили 25% сумарних банківських активів. Процес приватизації дев'яти банків, що виникли із структури Народного банку Польщі, було майже завершено. Активний розвиток відносин з ЄС означав, що обмеження з приводу участі іноземного капіталу в процесі приватизації були анульовані. Таким чином, іноземні банки були глобально залучені в приватизацію і наступила цілковита лібералізація фінансового ринку. На кінець 2003 року в польському банківському секторі домінували іноземні інвестори. Сьогодні на банківському ринку Польща працює 20 іноземних фінансових інститутів та банків.[345][28]

 Чеська Республіка. Процес перебудови банківської системи Чехословаччини від однорівневої до дворівневої системи розпочався ще у 1989 році, до поділу країни. Функції центрального банку відокремились від функцій комерційного банку і усі функції у сфері комерційної банківської діяльності було делеговано трьом новоствореним банкам: Komercni Banka (KB), Vseobecna Uverova Banka  (VUB), Investicni Banka (IB), що злився з поштово-ощадними касами в 1993 році, сформувавши Investicni a Postovni Banka (IPB). Тоді на ринку діяли ще два банки:  Ceskoslovenska Obchodny Banka (CSOB) і Zivnostenska Banka (ZB), що спеціалізувались на міжнародній торгівлі і фінансуванні великих клієнтів.

У 1992 році уряд ініціював ваучерну приватизацію домінуючих в країні банків. Перший чеський банк, який підлягав приватизації іноземними інвесторами, був Zivnostenska Banka (ZB). У той рік продали 52% його акцій. Уряд приватизував також меншу частину акцій CS, CSOB, IPB та КВ, утримуючи при цьому більшу частину контрольного пакету акцій у кожному з них. Відтак у 1996 році держава все ще тримала основний пакет акцій в чотирьох великих комерційних банках разом з міноритарними акціонерами в особі інвестиційних фондів, при тому, що деякі з них перебували у власності самих банків.

Уряд здійснював контроль за банками через Фонд державного майна, який мав свого представника в наглядовій раді кожного банку. Разом з тим, економічний спад, що сколихнув країну в середині 1990-х років, виявив основні структурні проблеми, що виикли як наслідок недосконалої ваучерної приватизації. Валютні кризи 1997 року, серед яких криза азіатського фінансового ринку, дефолт Росії за її суверенним боргом та інші внутрішні чинники спричинили до значного дефіциту бюджету, девальвації валюти тощо.

Програма ваучерної приватизації великих банків призвела до невиправдано різнорідної структури власності, що у комплексі із обмеженням на іноземну участь, означали, що держава, фактично зберігала контроль над цими банками. Політичне втручання в рішення банків щодо кредитування практично означало, що ці банки продовжували надавати кредити компаніям - прихильникам позицій планової економіки. До того ж банки самі володіли значними пакетами акцій приватизованих компаній і їх подвійна роль як власників, так і кредиторів, призвела до надто тривалої та великої суми заборгованості за кредитами.

Усвідомлюючи складність тогочасних проблем, уряд вдався до суттєвої реструктуризації банківського сектора, в основі якої лежала приватизація. Оскільки процес масової ваучерної приватизації виявився неефективним методом реструктуризації сектора, уряд вирішив продати великі банки іноземним стратегічним інвесторам. Під час кризи, іноземна участь в приватизаційному процесі Чехії була нижчою ніж, наприклад, в Угорщині чи Польщі.

Незважаючи на те що зараз реструктуризацію сектора можна вважати завершеною, все таки консолідація продовжується, а функціонуванню приватизованих банків довший період часу заважали як широкомасштабна реорганізація, що повинна була здійснюватися новими власниками, так і проблеми, пов'язані з великими розмірами безнадійного боргу. Таким чином чеський банківський сектор піддався значним змінам. Адже з абсолютно державної монобанківської системи він пережив невдалу ваучерну приватизацію, хвилю безнадійних кредитів і подальший продаж іноземному стратегічному інвестору. 

Отже початковий метод ваучерниї приватизації державних банків створив непрозору структуру власності, що була надто сильно роздрібнена і контроль держави був неефективним. Лише із 1997 року програма приватизації по-новому почала реалізовуватися вже із значною участю іноземних стратегічних інвесторів. Із 1998 року низку угод з приватизації було завершено, що призвело до повного виходу чеського уряду з банківського сектора. У порівнянні з іншими перехідними економіками Центральної та Східної Європи це був доволі запізнілий крок, що характеризувався низкою проблем:

• Вилучення інвестицій державою з великих банків розпочався ще в лютому 1998 році - з продажу 36% державного пакета акцій ІРВ японською інвестиційною компанією Nomura Internatiuional. Це вперше, коли іноземний інвестор одержав можливість купити значну або основну долю у великому чеському банку. Проте Nomura не змогла вирішити проблеми ліквідності і недостатньої капіталізації ІРВ. Тому весною 2000 року ІРВ було примусово передано в управління його іноземним власникам. У червні того ж року, активи та зобов'язання ІРВ продали CSOB. У політичному та правовому аспектах ця операція призвела до деяких конфліктів у Чеській республіці. Проте  CSOB став набільшим банком в країні;
• У червні 1998 року приватизація продовжувалась, коли GE Capital придбав значну частину Agrobanka - найбільшого в той час комерційного банку. Управління Agrobanka успішно здійснювалось державою протягом попередніх двох років, оскільки з 1996 року в зв'язку з серйозними фінансовими труднощами цей банк був на межі банкрутства.
• У 1998 році 47% ZB було продано Bankgessellschaft Berlin, який збільшив свою долю в банку до 85% в 2000 році. Проте згодом, в лютому 2003 року, він продав  ZB UniCredit у процесі реалізації свого плану фінансової реорганізації.
• У середині 1999 року бельгійський КВС купив 66% частку в  CSOB. В той час CSOB був одним із найбільш стабільних приватних банків в країні і не потребував подальшої державної підтримки перед поглинанням.
• У березні 2000 року Erste Bank придбав 52 % пакета акцій Чеського ощадного банку - CS. Важливо, що це відбулося тільки після того, як чеський уряд усунув значну частину безнадійного боргу і забезпечив захист новому власнику від кредитного ризику щодо кредитного портфеля CS.
• У червні 2001 року процес приватизації банків було в основному завершено продажем Societe Generale 60% пакета акцій КВ. КВ вважався одним із найбільш розвинутих банків Центральної Європи, проте скандал, пов'язаний із незаконним присвоєнням експортних кредитів, викликав серйозні проблеми. Ціна, запропонована Societe Generale, перевершила очікування уряду, проте була значно нижчою, ніж видатки на державну допомогу цьому банку.
• До кінця 2001 року, після приватизації на чеському банківському ринку, в руках держави залишилося всього два маленьких інститути: Czech Export Bank i Czech Moravian Guarantee and Development Bank. Державний консолідаційний банк (Konsolidacni Banka), на той період часу сконцентрував свою діяльність на управлінні активами низької якості, які передали йому з інших банків як частину програми консолідації [333][29]. У серпні 2001 припинив свою діяльність, коли його активи передали Консолідаційному Агентству (Konsolidacni Agentura).[30]

Отож практично усі країни Східної Європи пережили трансформацію банківської системи у дворівневу, що супроводжувалася певними труднощами: криза неплатежів; низький рівень капіталізації банків; відсутність досвіду корпоративного управління; надто лояльні ліцензійні умови, що призводило до надміру великої кількості банків та ін. Період з 90-х - до 2003 років супроводжувався приватизаційними процесами банківського сектору, і станом на сьогоднішній день, інститут державних банків у цих країнах здебільшого ліквідований.

Аналіз приватизаційних процесів державних банків країн Східної Європи є цікавим з огляду на ті висновки, які можуть бути використані у національній практиці функціонування державних банків та правовому регулюванні відповідних відносин. Їх можна визначити як окремі принципи, на яких базується банківська система перехідного типу:

• Створення відповідної правової бази, що визначає зміст банківської діяльності та функціонування ринків фінансових послуг, правовий статус усіх його учасників, зокрема, створених за участю державної власності; механізм корпоратизації чи інших змін форм власності таких установ.
• Створення належної інфраструктури фінансового та зокрема банківського ринку, а також визначення повноважень державних органів у процесі управління державних банків, зміни їх організаційно-правових форм, зміни форм власності тощо.
• Контроль структури власності. Визначення та регулювання участі іноземного капіталу на ринку банківських послуг, його впливу на фінансово-кредитну систему держави, а також регулювання структури капіталу державного банку, його обсягів, механізму збільшення або зменшення, джерел фінансування банку; порядку розподілу прибутку тощо.
• Готовність фінансового ринку та державного банку до приватизаційних процесів та адекватність і належність правонаступництва.
• Створення надійної системи гарантування вкладів фізичних осіб.
• Мінімум політичного втручання у банківську діяльність.

• Гнучкість державної політики відповідно до умов що складаються на зовнішніх та внутрішніх фінансових ринках.