1.3. Конституційно-правові засади участі громадян України в управлінні державними справами в умовах формування правової державності

Порядок відбору присяжних для розгляду справи, принесення ними присяги та її зміст, порядок їх участі у здійсненні правосуддя, підвідомчість справ суду присяжних має визначатися процесуальним законом. Але у чинному Кримінально-процесуальному кодексі України 1960 р. [119] (зі змінами і доповненнями), встановлено лише, що кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів (ч. 3 ст. 17). Не встановлено, за якою процедурою і за чиєю ініціативою справа має розглядатися судом присяжних (наприклад, в РФ це категорії справ, за які передбачена вища міра покарання, за ініціативою обвинувачуваного) порядок такого розгляду, процесуальна форма і юридична сила рішень, що ним приймаються і процедура такого розгляду і прийняття. Існує чимало інших невирішених проблем, пов`язаних із запровадженням інститутів народних засідателів і присяжних, у тому числі фінансових. Вони будуть висвітлені докладніше у другому розділі цього дисертаційного дослідження.

Розглядаючи питання народовладдя, не можна обминути важливу роль органів місцевого самоврядування у його здійсненні, оскільки згідно зі ст. 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Так, відповідно до ч.1 ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Це ж положення закріплено й у Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. [188] зі змінами. Місцеве самоврядування вважається загальновизнаною на рівні європейських стандартів формою здійснення "локальної" демократії [217,     с. 21]. Воно посідає особливе місце у системі саме громадського управління [3, с. 7]. Однією з загальновизнаних основних функцій місцевого самоврядування, з точки зору сучасної теорії місцевого самоврядування, є забезпечення ефективної участі населення у вирішенні саме місцевих справ. Тому при вивченні проблем участі громадян України в управлінні державними справами питання участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування виходять за межі нашого дослідження.

Щодо будь-якого суб`єктивного права важливо з'ясувати, хто є адресатом (адресатами) норми, хто і в якій формі покликаний її реалізовувати. Володіння політичними правами пов`язується з належністю до громадянства конкретної держави, тобто політичні права звичайно визнаються лише за громадянами.

Політичні права і свободи - це права, які належать людині як члену політичного співтовариства, коли вона виступає насамперед як громадянин держави [239, с. 147]. Деякі з них можуть надаватися й іншим особам (наприклад, право іноземців на об`єднання в неполітичні організації соціального, культурного характеру, на участь у місцевих виборах, право на звернення). Але в даному випадку, як пише В.Є. Чиркін, право на об`єднання не виступає як політичне право [220, с. 151].

Отже, Україна, як і будь-яка інша держава, захищаючи свій суверенітет і незалежність на рівні Конституції, закріплює значну кількість політичних прав і свобод та надає гарантії їх здійснення лише своїм громадянам. Право брати участь в управлінні державними справами, право на свободу об`єднання у політичні партії, виборчі права, рівне право доступу до державної служби, право збиратися мирно і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації належать виключно громадянам України. Свободою ж об`єднуватися в неполітичні організації, правом направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення можуть користуватися також іноземці та особи без громадянства.

Щодо політичних прав, правосуб`єктність у повному обсязі настає        з 18 років. "Одержуючи право голосу, громадянин України вступає в політичне життя" [89, с. 170]. На відміну від особистих, політичні права і свободи спрямовані не на забезпечення автономії людини, а на її прояв як активного учасника політичного процесу [177, с. 152]. На відміну від громадянських прав - прав особи як члена громадянського суспільства (осереддя приватних інтересів), політичні права - це права учасника здійснення політичної влади, вони характеризують сферу відносин індивіда   з державою, сферу публічних інтересів.