За чинним законодавством на підставі ст. 63 Закону України "Про нотаріат" державний нотаріус, який одержав від спадкоємців заяву про відкриття спадщини, зобов'язаний повідомити про відкриття спадщини гни спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі. Ця вимога закону в багать:я випадках нотаріусами ігнорується. Аргументується така позиція звичаями соціалістичного періоду нотаріату, коли громадянам пропонувалося самим здійснювати власні права щодо спадкування, як це раніше передбачалося статтями 548, 549 ЦК 1963 р. Так, ст. 550 ЦК 1963 р. передбачалась можливість продовження судом строку на прийняття спадщини, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Але, безумовно, невчасне звернення до нотаріальної контори спадкоємців за законом, заповітом та особливо за правом на обов'язкову частку було на користь державі, адже коли інших спадкоємців не було, спадщина автоматично переходила до держави. Нині це положення суттєво змінилося, оскільки у чинномуЦК з'явився новий інститут відумерлості спадщини (ст. 1277 ЦК).

Тому для більш яскравої ілюстрації необхідності повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини проаналізуємо це питання з протилежного боку, на прикладі випадку із судової практики, коли підставою для порушення цивільної справи стало неповідомлення нотаріусом спадкоємців  про відкриття спадщини. Звернення до теми прав громадян у нотаріальному процесі зумовлюється досить незвичною для одного із авторів цієї книги  правовою ситуацією, а саме: за зверненням до автора громадянки, права якої були порушені, але для оскарження дій нотаріуса не було законних підстав.

Тому для більш конкретного розуміння тих особливостей справи, що  вплинули на цілий ряд висновків, пропонується якнайповніше розглянути аспекти цієї справи. При цьому навіть перше сприйняття цієї справа під час участі у процесі представником позивача вплинуло на загальне уявлення про характер і зміст правовідносин. Проте лише після ґрунтовного аналізу всіх матеріалів та переосмислення деяких особливостей судового процесу автори дійшли висновку про необхідність розмежування нотаріальних та цивільних процесуальних аспектів цієї справи.