З точки зору суто цивільного процесу правова ситуація, фабулу якої  розкрито у пункті 14.6 даної глави також виявила досить значні особливості розгляду судом таких правовідносин. За загальним правилом, справи про поновлення строку на прийняття спадщини розглядаються у позовному порядку і при цьому не враховується чи отримали свідоцтво про право на спадщину інші спадкоємці. Так, у п. З постанови Пленуму Верховного України "Про практику розгляду судами України справ про спадкування" від 24 червня 1983 р. № 4 йдеться, що заяви у спорах про спадкове майно, в тому числі заяви про продовження строку на прийняття спадщини, розглядаються за правилами позовного провадження. Тут мається  на увазі лише один випадок, коли спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями. У цьому контексті й передбачаються правові наслідки - спадкоємцеві, який пропустив зазначений строк, передається лише те з  належного йому майна, що збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

     При цьому непоодинокі випадки, коли спадкоємці ще не отримали  свідоцтва про право на спадщину, а виникають цивільні справи, що зумовлюються спадковими правовідносинами. Отже, реальної належної сторони, яка володіла б відповідними встановленими законом правами у таких справах немає, а пропонується лише надати право участі в таких справахвиконавцю заповіту або іншій особі, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна (ч. 4 ст. 39 ЦПК), який не володіє матеріальними і  процесуальними правами власника. Тобто абсолютно незацікавлена особа  має здійснювати представництво інтересів спадкоємців лише на підставі, що вона є виконавцем заповіту чи охоронцем спадкового майна.На наш погляд, з таким представництвом є можливість погодитись лише в  тому разі, коли на момент розгляду справи спадкоємців зовсім не  встановлено, а охоронець представлятиме інтереси органів місцевого самоврядування.