Зобов'язуючи нотаріуса щодо повідомлення спадкоємців законодавцем бралась за основу необхідність забезпечення права спадкування, але, як зазначалося вище, судова практика свідчить про необхідність чіткої регламентації такої процедури.

У нотаріальному процесі не передбачається, яким чином має повідомляти нотаріус спадкоємців про відкриття спадщини, якщо йому відоме місце проживання або роботи спадкоємців. На наш погляд, таке звернення має бути вчинене на офіційному бланку і здійснюватись відповідно до процедури передачі заяв фізичної або юридичної особи іншій фізичній або юридичній особі.

За загальним правилом, необхідність повідомлення усіх спадкоємців є як у нотаріуса в силу його обов'язку, так і у інших спадкоємців, оскільки в разі неповідомлення їх про відкриття спадщини вони вправі ставити питання про продовження строку на її прийняття, що, в остаточному рахунку, призводить до нестабільності їхніх прав до встановлення волі не повідомлених спадкоємців. Тому у такій ситуації початком провадження щодо повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини має бути встановлення факту існування спадщини, тобто формально навіть невідкритої. Для цього достатньо надати нотаріусу відомості про смерть особи і наявність після її смерті належного їй майна. У такому разі нотаріус повідомляє спадкоємців за власною ініціативою про вчинення провадження щодо охорони спадкового майна і тут же доцільно повідомляти про заходи щодо відкриття спадщини.

Коли ж до нотаріуса звернеться хоча б один із спадкоємців, то нотаріус може запропонувати йому повідомити інших спадкоємців усно у певний строк. Так, ч. 1 ст. 1281 ЦК саме на спадкоємців покладається обов'язок повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Якщо ж у визначений нотаріусом строк інші спадкоємці не з'являться, нотаріус і у такому разі не звільняється від обов'язку повідомлення спадкоємців, оскільки фактично в спадковій справі не буде доказів передачі повідомлення.

Отже, форма нотаріальної послуги щодо повідомлення спадкоємців має складати нотаріальне провадження, відрізнятись від надіслання аналогічної заяви простим поштовим відправленням тим, що має здійснюватись юридично грамотно, а також повинна мати офіційно визначений правовий зміст і передбачені випадки застосування. Тому слід не тільки регламентувати процедуру і зміст провадження щодо повідомлення спадкоємців, а й передбачити відповідну плату за це. На погляд авторів, оплата цієї нотаріальної дії має рахуватись окремо, незважаючи на те, що вона входить до єдиного нотаріального процесу щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, що є можливість пояснити її необов'язковим характером для всіх процесів.

Авторами зверталась увага, що відповідним доказом отримання повідомлення має бути власноручний підпис адресата на зворотному поштовому повідомленні про вручення заяви нотаріуса.

          Для виконання передачі заяв нотаріуса спадкоємцям у структурі нотаріальної контори доцільно мати посаду кур'єра. Заяви у деяких випадках можуть передаватися також з використанням технічних засобів(факсу, електронної пошти), якщо вони дозволяють отримати повідомлення про отримання заяви, наприклад, за місцем роботи спадкоємця.

Передача заяви є самостійною нотаріальною дією і реєструється в реєстрі нотаріальних дій під окремим номером, а також відповідні відомості мають відображатись у спадковій справі.

Витрати, пов'язані з поштовою пересилкою заяви, послугами кур'єра чи з використанням технічних засобів мають оплачуватись за рахунок спадкового майна або за погодженням з іншими спадкоємцями за їх рахунок.