Об'єктивний бік справи - громадянка К. на випадок смерті за заповітом лишила все своє майно двом сусідкам, які надавали їй посильну допомогу : доглядали за нею не укладаючи договору довічного утримання. Спадкоємиця Л. в шестимісячний строк не приймає спадкового майна і не подає  заяви про бажання прийняти спадщину у строки, встановлені законом. Суб'єктивний бік - пропуск строку для прийняття спадщини громадянка Л. мотивує своєю юридичною необізнаністю, а також пояснює свою помилку тим, що вона не знала про необхідність прийняття спадщини саме в шестимісячний строк та про те, які саме дії свідчать про прийняття спадщини тощо.

Оскільки громадянка Л. пропустила строк для прийняття спадщини лише на кілька днів, то вважала можливим звернутись до суду із заявою про продовження строку на прийняття спадщини і мотивувала пропуск строку лише юридичною необізнаністю. Зрозуміло, що в цьому випадку суд  правомірно залишив заяву без розгляду до усунення її недоліків, які стосувалися необхідності не тільки зазначити обставини обґрунтування позовних вимог, а й подати суду докази на їх підтвердження.

Слід підкреслити, що в нашій свідомості існує стереотип, що самі громадяни мають здійснювати спадкові правовідносини, а нотаріус - це особа, яка лише контролює правильність і законність вимог громадян. Але цей стереотип зумовлюється добрим знанням сучасного цивільного права  і поганим - нотаріального процесу. Більшість юристів-практиків не усвідомлюють глибинних процесів спадкування і, зокрема, спадкування за заповітом. Отже, нотаріус має не тільки контролювати, а й допомогти таким громадянам у реалізації їхніх прав. Спадкування за заповітом може стати більш зрозумілим, коли ми будемо його прирівнювати до правонаступництва.

Так, за заповітом передається не тільки майно, а й права заповідача чітко визначеним особам. У такому разі ми маємо зрозуміти ту значну увагу, яку приділяють спадкуванню за заповітом у інших розвинених країнах. Як свідчить міжнародна юридична практика, в інших країнах спадкоємців шукають в різних куточках світу, а у нас пряму спадкоємицю за заповітом не бажають визнати офіційним спадкоємцем у разі прострочення нею строку для прийняття спадщини лише на декілька днів.

До речі, інститут визнання спадщини відумерлою також потребує нового ставлення до спадкування. Зрозуміло, що при розгляді цивільної справи про визнання спадщини відумерлою судом ставитиметься питання про те, які заходи нотаріусом були вжиті щодо розшуку спадкоємців, а тому пі заходи мають являти собою окреме провадження під аналогічною назвою (наприклад, заходи щодо розшуку спадкоємців), яке в таких випадках має бути обов'язковою складовою частиною нотаріального процесу.

Головна обставина, на якій мають ґрунтуватися позовні вимоги, - позивачкою не було отримано повідомлення про відкриття спадщини, хоча ст. 63 Закону України "Про нотаріат" передбачається прямий обов'язок державного нотаріуса повідомити про відкриття спадщини тих спадкоємців, місце роботи або проживання яких йому відоме, або зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

У цій справі досить інтересною обставиною є те, що немає жодного доказу вчинення нотаріусом вищезазначених дій. Посилання ж представника державної нотаріальної контори на те, що вони направляли повідомлення позивачці слід вважати безпідставними, оскільки він під час надання пояснень не міг пригадати строку передачі повідомлень, у спадковій справі відсутні будь-які відомості про надіслання повідомлень. Довідка, видана державною нотаріальною конторою (виписка з реєстру), свідчить, що повідомлення датуються останнім днем шестимісячного строку, який передбачено законом для прийняття спадщини. При цьому в наданій суду довідці зазначено лише строк надіслання повідомлення і реєстраційний номер, але жодного доказу про отримання цих повідомлень спадкоємицею у нотаріальній конторі та у спадковій справі немає.

Отже, одним із висновків, що стосуються нотаріальної процедури і випливають з цієї цивільної справи, є: має бути обов'язкова правова регламентація питань відправлення повідомлень іншим спадкоємцям. Так, на наш погляд, для офіційного направлення будь-яких документів іншим особам нотаріуси мають користуватись поштовими або іншими засобами, але обов'язково із зворотним повідомленням про отримання адресатом відповідних відомостей. Так, у судочинстві передбачається спеціальна процедура надіслання повісток і інших матеріалів, які обов'язково фіксуються у справі. Це положення зумовлюється тим, що у противному разі нотаріус не матиме можливості довести сам факт надіслання документа, а нотаріальний процес при цьому втрачає ознаки безспірності.

З іншого боку, практика свідчить, що державні нотаріуси не завжди надсилають повідомлення і при цьому реєструють відповідну дію в поштовому реєстрі, чим порушують права спадкоємців. Чи можна вважати, що відповідне повідомлення можна передавати через інших спадкоємців" Відповідна процедура передбачена в ч. 5 ст. 74 ЦПК, за якою, як виняток, повістку можна видати на руки стороні або її представникові з їх згоди для вручення відповідним особам. Але ЦПК передбачено й відповідний контроль. Статтею 169 ЦПК України передбачається встановлення питання щодо вручення повісток і повідомлень та відсутність відомостей про вручення повісток є достатньою підставою для відкладення розгляду справи.Аналогічна процедура має існувати і в нотаріальному процесі - відсутність у спадковій справі відомостей про вручення повідомлення про відкриття спадщини має бути підставою для відкладення видачі свідоцтва право на спадщину. Але головною в цьому випадку є обставина щодо строку надіслання таких  повідомлень, оскільки вони, за поданою довідкою, надсилались поштою звичайним відправленням в останній день шестимісячного строку для прийняття спадщини та після цього, а тому могли бути отримані лише з простроченням терміну для прийняття спадщини. Неважко підрахувати, що у разі надіслання повідомлення звичайною поштою в останній день для прийняття спадщини, воно буде отримане, коли строк для її прийняття мине. При цьому позивачка заперечувала отримання навіть цих повідомлень.

        Крім того, за ст.5Закону України "Про нотаріат" громадянці Л. мали бути роз'яснені її права та наслідки пропуску строку для прийняття спадщини, а також процесуальні строки та дії, які вона мала здійснити для набуття права спадкоємиці, а саме: лише подати письмову заяву про бажання прийняти спадщину. Слід також пояснити, що назва цієї статті визначає дії, які свідчать про прийняття спадщини, але зміст цих дій - подання  заяви - може реально розцінюватись лише як волевиявлення спадкоємця, а не прийняття спадщини. Отже, фактично громадянка Л. була позбавлена не тільки можливості виявити свою волю, але й не була повідомлена про те, яким чином вона може це зробити у встановленому законом порядку.

       Щодо волевиявлення, то хочемо також пояснити, що заяву про відмову від спадщини позивачка не подавала, що є доказом відсутності свідомої волі до відмови від прийняття спадщини. Тобто тут підкреслюється важливість практичного дотримання свідомої волі спадкоємця при спадкуванні за заповітом. Тут мається на увазі два реальних моменти волевиявлення: один - це заява про бажання прийняти спадщину, а другий - це заява про відмову від спадщини. З цього випливатиме певний наслідок. Пропуск  же строку для прийняття спадщини буде можливість констатувати лише у випадку, коли буде однозначно встановлено відомості про повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини та йому роз'яснено правове значення процесуальних строків для прийняття спадщини, а також зміст дій, які в цей період треба вчинити особисто спадкоємцю. Отже, пропуск строку для прийняття спадщини можна буде вважати свідомим і одночасно розцінювати його як небажання прийняти спадщину.

          Саме нотаріат має виконувати функцію забезпечення охорони прав юридично необізнаних громадян, але відповідне положення, передбачене ст. 63 Закону України "Про нотаріат", навіть не дублюється в Інструкції про  порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України і не конкретизується за строками і діями. На цій підставі "умовне надіслання" повідомлення про відкриття спадщини в останній день для прийняття спадщини є фактичним виконанням ст. 63 Закону України "Про нотаріат", але  нереальним для охорони прав спадкоємця.

       Отже, з позицій виконання нотаріусом вимог закону порушення не відбулося - повідомлення надіслано, до того ж у шестимісячний строк.

Одна з позицій захисту прав спадкоємця полягає в тому, що в разі отримання позивачкою відповідного повідомлення день його надходження слід вважати таким, коли вона була б вправі звернутись до нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право на спадщину, навіть в разі пропуску строку для прийняття спадщини, тобто за фактом. Це положення повинно було б констатувати дійсність та реальність нотаріального повідомлення.

Отже, з цієї ситуації, на наш погляд, потрібно зробити висновок про необхідність доповнення ст. 63 Закону України "Про нотаріат" положенням такого змісту: "Нотаріус зобов'язаний оповістити спадкоємців не пізніше ніж за десять днів до закінчення строку для прийняття спадщини. Якщо нотаріусом з поважних причин пропущено цей строк, то термін прийняття спадщини рахується у десять днів з моменту реального повідомлення спадкоємців ".

           На цій підставі є можливість вважати, що строк для прийняття спадщини пропущено з об'єктивних причин, викликаних недосконалістю Закону "Про нотаріат" та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. При цьому можна зробити й інший висновок: у такому разі за чинним законодавством (ст. 50 Закону України "Про нотаріат" ) оскаржити неправильність вчинення нотаріальної дії неможливо, оскільки її вчинення не суперечить вимогам закону (повідомлення надсилалося), і не існує відмови у вчиненні нотаріальних дій. Слід додати, оскільки в цій правовій ситуації свідоцтво про право на спадщину на момент розгляду справи не було видане, то немає й неправильно вчиненої нотаріальної  дії. Отже, підстави оскарження діяльності нотаріусів мають стосуватися  й випадків їхньої бездіяльності, коли законом на нотаріуса покладається  обов'язок вчиняти певні процесуальні дії для належного здійснення нотаріального провадження, але останнім такі дії не вчинялися. Наприклад вчинення таких процесуальних дій, як повідомлення спадкоємців про  відкриття спадщини є для нотаріуса обов'язковим для того, щоб в остаточному рахунку було правильно вчинено таке нотаріальне провадження, як видача свідоцтва про право на спадщину.

Вважати, що громадянка Л. має якусь винну поведінку щодо пропуску строку для прийняття спадщини немає підстав та це в судовому засіданні і не було встановлено. У такому разі на відповідача відповідно до ст. ЗО ЦПК 1963 р. покладався обов'язок довести факт, що заявниця знала про існування шестимісячного строку для прийняття спадщина але це реально неможливо без дотримання вимог ст. 63 Закону Украйни "Про нотаріат". Іншим варіантом повідомлення спадкоємця може бути відповідне роз'яснення прав спадкоємця при посвідченні заповіту та відтворення його основних положень на зворотному боці заповіту, але такі дії будуть доцільними в разі присутності спадкоємця при посвідченні заповіту і передачі цього заповіту йому або всім спадкоємцям особисто.

Звідси випливає висновок, що заявниця мала бажання отриматиспадщину і її неправомірно позбавили права спадкування за заповітом. Пропуск нею відповідних строків для прийняття спадщини зумовлений неповідомленням її нотаріусом про необхідність вжиття певних визначених законом  дій щодо прийняття спадщини.