Аналізуючи законодавство країн з питання усунення осіб від спадкування за законом, на наш погляд, слід внести відповідну норму до ЦК України, а саме: усунути від спадкування за законом чоловіка (дружину) померлого, якщо буде доведено у суді, що шлюб із спадкодавцем "фактично" припинився неменше ніж за 5 років до відкриття спадщини. Слід зазначити, у суспільстві існує проблема того, що подружжя хоча і перебуває у шлюбі, але стосунків між собою не підтримує, і тим більше не хоче, щоб майно, придбане у зазначений період перейшло у спадщину до одного з них.

Законодавству держав відоме також спадкування за правом представлення, яке має місце лише при спадкуванні за законом. Під спадкуванням за правом представлення розуміють такий порядок спадкування, коли одна особа, у випадку смерті іншої, яка є спадкоємцем за законом, заступає на її місце і набуває право спадкування тієї частки у спадщині, яку отримав  би померлий, якби він був живий на момент відкриття спадщини.

Так, у ЦК Бразилії зазначено, що спадкування за правом представлення відбувається у прямій низхідній лінії, але ніколи не у висхідній лінії (ст.. 1621). У боковій лінії право представлення здійснюється тільки на користь  дітей братів, сестер померлого. Такі спадкоємці спадкують лише те майно, яке отримав би у спадщину представник, якби був живий (ст.1622, 1623). Стаття 739 ЦК Франції визначає це право як юридичну фікцію, що дозволяє визнати за представником становище, ступінь споріднення і права, якими володів щодо спадщини і спадкодавця представлений. Право Сербії, Чорногорії, Хорватії встановлює суворо обмежене коло осіб, які успадковують за правом представлення, - це внуки і правнуки спадкодавця. До цього кола спадкоємців згідно зі ст. 1266 ЦК України входять внуки, правнуки, прабаба, прадід, племінники, двоюрідні брати і сестри.

Вищенаведені підстави для спадкування за правом представлення і умови виключення такого спадкування дають можливість виділити дві групи  юридичних фактів: до першої групи належать факти позитивного змісту, тобто підстави для спадкування за правом представлення, до другої- негативні, тобто умови, які виключають спадкування за правом представлення.

     Дослідивши внутрішні норми щодо спадкування держав континентальної системи права, прийдемо до висновку, що спадкові відносини врегульовуються правом іноземних держав по-різному. Так, різними є підстави спадкування, встановлюється різне коло спадкоємців за законом і за заповітом, вимоги, яких слід дотримуватися при складанні заповіту (щодо форми та свободи заповіту), також відрізняються. Крім того, існують розбіжності щодо розподілення спадкового майна, кола осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадковому майні, розміру цієї частки тощо. Ці та інші протиріччя у матеріальному праві держав є причиною виникнення та розвитку колізій у МПрП.

        Усунути чи зменшити масив цих протиріч та неузгодженостей можна за допомогою процесу гармонізації права, який передбачає використання не тільки міжнародних договорів, але й інших інструментів нормативної регламентації (наприклад, модельні закони) з метою досягнення певного ступеня одноманітності норм, що врегульовують спадкові відносини з іноземним елементом. Проте, яким би не було реальне зближення спадковим права держав, наскільки однаковими не були б норми спадкування, колізійні питання спадкування у МПрП залишаються.

Підводячи підсумок першого розділу зазначимо, що обсяг та зміст поняття "спадкові відносини", уживаного у теорії МПрП, не збігається з обсягом і змістом відносин, які регулюються внутрішніми нормами цивільного права держав. Спадкове право, будучи інститутом цивільного права  охоплює національні матеріальні норми, що регулюють відносини, пов'язані з переходом прав та обов'язків від спадкодавця до спадкоємців. У разі, якщо спадкові відносини ускладнені іноземним елементом, то виникає насамперед колізійна проблема, яка розв'язується за допомогою методів  МПрП (колізійного та матеріально-правого). В результаті застосування  цих методів спадкові відносини з іноземним елементом відрізняються від відносин, що регулюються матеріальними нормами спадкового права. Крім того, особливістю колізійних норм порівняно з матеріальними нормами є те, що вони відсилають до компетентного правопорядку, визначають умови та межі його застосування тощо.

Право держав зближається у розв'язанні колізійних питань спадкування.  У законодавстві держав знаходять місце спільні поняття щодо особистого  закону спадкодавця, спадкування рухомого і нерухомого майна, переходу прав від спадкодавця до спадкоємців, форми та змісту заповіту, а також кола осіб, які закликаються до спадкування. Разом з тим зберігається чимало  суттєвих відмінностей, що породжує виникнення колізії законодавств

Аналіз тенденцій законодавчого регулювання спадкових відносин з іноземним елементом держав континентальної системи права свідчить про використання таких колізійних прив'язок, як особистий закон спадкодавця (lex personalis), закон місцезнаходження майна (lex rei sitae), а також закон місця вчинення акта (lex loci actus). Нині у світі спостерігається  "конкуренція" щодо визначення особистого закону спадкодавця: закон  громадянства (lex patriae) чи закон місця проживання особи .

У праві держав континентальної системи права прослідковується два  підходи щодо визначення колізійної норми, яка повинна застосовуватися  для врегулювання спадкових відносин з іноземним елементом (статуту спадкування): одні держави (їх більшість) вирішують колізійні питання  спадкування шляхом встановлення єдиної колізійної прив'язки для врегулювання  всіх спадкових відносин (як правило, закон громадянства), а інші -  передбачають застосування різних колізійних прив'язок. Для визначення "долі" рухомого майна - це особистий закон спадкодавця (lex patriae чи lex domicilii), а для нерухомості - закон місця знаходження майна.

         Статут спадкування у праві держав, який було досліджено у цьому розділі, не застосовується для вирішення питань щодо заповідальної здатності осіб, а також форми заповіту. З метою збереження дійсності заповіту у законодавстві держав спостерігається тенденція відходу від класичного правила місця вчинення акта (lex loci actus) на користь системи більш гнучких колізійних прив'язок.

У законодавстві досліджуваних у цьому розділі держав для врегулювання спадкових відносин з іноземним елементом міститься новий для МПрП України інститут - автономія волі особи.

Закон України "Про міжнародне приватне право" істотно змінює принципи колізійного регулювання у сфері спадкування, які діяли в ЦК України 1963 р., а саме: передбачено застосування автономії волі; міститься спеціальна норма щодо майна, внесеного до Державного реєстру України; визначено ланцюг альтернативних колізійних прив'язок для регламентації спадкових відносин за заповітом. Цей Закон у цілому орієнтується  на новітні кодифікаційні підходи у сфері спадкування.