1. Інструкції з ведення племінного обліку у свинарстві, затвердже­ної наказом Мінагрополітики України від 17 грудня 2002 р. № 396, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2002 р. за Хе 1028/7316; 4) Інструкції з ведення племінного обліку в конярстві, затвердженої наказом Мінагрополітики України від 15 жовтня 2003 р. № 364, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України ЗО жовтня 2003 р. за № 993/8314; 5) Інструкції з ведення племінного обліку у вівчарстві та козівництві, затвердженої наказом Мінагрополітики України від 16 липня 2003 р. Хе 242, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 серпня 2003 р. заХ® 680/8001; 6) Інструкції зведення племінного облі­ку в птахівництві, затвердженої наказом Мінагрополітики України від 22 червня 2001 р. Х° 179, зареєстрованої в Міністерстві юстиції Украї­ни 27 вересня 2001 р. за X» 847/6038; 7) Інструкції з ведення племін­ного обліку в звірівництві та кролівництві, затвердженої наказом Мін­агрополітики України від 25 вересня 2003 р. Х° 351, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 жовтня 2003 р. заХ° 934/8255; 8) Тех­нологічних вимог до проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв (сертифікатів), затверджених наказом Мінагрополітики України від 20 вересня 2000 р. Х° 185/83, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 23 жовтня 2000 р. за № 739/4960.

Як зазначалося вище, необхідною складовою племінного обліку є ідентифікація і реєстрація племінних тварин. Обов´язковість проведен­ня цих операцій встановлюється законом. Так, у ст. 10 Закону України «Про племінну справу у тваринництві» встановлюються обов´язкові вимоги щодо ідентифікації, а у ст. 11 цього Закону — щодо державної реєстрації племінних тварин і племінних стад. Ідентифікації і реєстра­ції підлягають усі тварини, які перебувають, розводяться або утриму­ються на території України.

Ідентифікація тварин - це процес їх нумерації, присвоєння кли­чок, фотографування тощо, що забезпечує можливість формування ін­формації про кожну тварину зокрема та встановлення відповідності цієї інформації даній тварині. Тварині присвоюється індивідуальний ідентифікаційний номер, який не змінюється протягом її життя та є унікальним у межах одного виду тварин.

Державна реєстрація племінних тварин і племінних стад — це внесення даних про племінних тварин і племінні стада відповідно до державних книг племінних тварин і Державного племінного реєстру з метою формування відповідної бази даних про племінні ресурси. Дер­жавні книги племінних тварин представляють інформаційні бази да­них про племінних тварин, а Державний племінний реєстр — це інфор­маційна база даних про племінні стада. Процедура ведення Держав­ного племінного реєстру здійснюється відповідно до Положення про Державний племінний реєстр, затвердженого наказом Мінагрополіти- ки України і УААН від 20 травня 2002 р. № 134/40 і зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 10 червня 2002 р. за № 488/6776.

У зв´язку з прийняттям 4 червня 2009 р. Закону України «Про іден­тифікацію та реєстрацію тварин» з 1 січня 2010 р. заплановано ввести Єдиний державний реєстр тварин, який є електронною базою даних про ідентифікованих тварин, їх власників, господарства, переміщен­ня, забій, утилізацію, загибель, падіж таких тварин. Водночас введення єдиної електронної системи обліку племінних тварин потребуватиме не лише значних матеріальних витрат у набутті електронних носіїв усі­ма племінними господарствами і об´єднання їх у єдину систему, а й створення нових або внесення відповідних змін до цілої низки існую­чих підзаконних актів, які нині деталізують загальні вимоги до іден­тифікації й деталізації племінних тварин. Такий стан дещо перешко­джатиме введенню цієї дійсно прогресивної системи і ставить під сум­нів початок дії Єдиного державного реєстру тварин саме з початку

2010 р.

Процедура ідентифікації і державної реєстрації має свої особливо­сті залежно від виду сільськогосподарських тварин. Ці особливості ви­окремлено у низці відповідних положень, які у своїй сукупності охоп­люють правову регламентацію цілісного процесу ідентифікації і дер­жавної реєстрації племінних тварин: 1) Положення про ідентифікацію і реєстрацію великої рогатої худоби, затверджене наказом Мінагрополі- тики України від 17 вересня 2003 р. № 342 (у редакції наказу Мінагро- політики від 29 червня 2005 р. № 289), зареєстроване в Міністерстві юстиції України 9 жовтня 2003 р. за № 909/8230; 2) Положення про ідентифікацію та реєстрацію свиней, затверджене наказом Мінагропо- літики України від 31 грудня 2004 р. № 497, зареєстроване в Міністер­стві юстиції України 26 січня 2005 р. за № 103/10383; 3) Положення про ідентифікацію та реєстрацію коней, затверджене наказом Мінагро- політики України від 31 грудня 2004 р. № 496 (у редакції наказу Мін- агрополітики від 1 лютого 2005 р. № 49), зареєстроване в Міністерстві юстиції України 6 квітня 2005 р. за № 362/10642; 4) Положення про ідентифікацію та реєстрацію овець і кіз, затверджене наказом Мінагро- політики України від 31 грудня 2004 р. № 498, зареєстроване в Мі­ністерстві юстиції України 26 січня 2005 р. за № 102/10382. На жаль, не розроблено положень про ідентифікацію і реєстрацію інших ви­дів тварин, зокрема кролів і хутряних звірів, сільськогосподарської птиці.

Слід зазначити, що в Україні функціонує спеціальний державний орган, який координує роботу з ідентифікації і реєстрації тварин, — Державне підприємство «Агентство з ідентифікації і реєстрації тва­рин», створене наказом Міністерства аграрної політики України від 29 липня 2002 р. № 213. Цей орган постачає племінні господарства від­повідними формами обліку тварин та використаних і знятих з тва­рин бирок, паспортів великої рогатої худоби і ветеринарних карток тощо.

Для окремих видів сільськогосподарських тварин (великої рогатої худоби) встановлено необхідність мати паспорта і ветеринарні картки до паспорта, процедуру одержання яких врегульовують Положення про паспорт великої рогатої худоби, затверджене наказом Мінагропо- літики України від 17 вересня 2003 р. № 342, зареєстроване в Міністер­стві юстиції України 9 жовтня 2003 р. за № 910/8231, а також Положен­ня про ветеринарну картку до паспорта великої рогатої худоби, затвер­джене зазначеним наказом Мінагрополітики України від 17 вересня 2003 р. № 342, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 9 жовтня 2003 р. за №911/8232.

Паспорт великої рогатої худоби — це документ, виданий Агент­ством з ідентифікації і реєстрації тварин, що містить дані стосовно тва­рини, її переміщення, власників або утримувачів, місцезнаходження і реєстрації в Реєстрі тварин та є супровідним документом при будь- якому переміщенні тварини. Паспорт є безстроковим. Обмін паспорта проводиться у разі, якщо: власником були встановлені розбіжності в записах паспорта із записами книги обліку тварин; паспорт став непри­датним для користування. У разі втрати паспорта здійснюється оформ­лення та видача нового паспорта. Обмін та видача нового паспорта за­мість втраченого проводиться Агентством з ідентифікації і реєстрації тварин через уповноваженого агента з ідентифікації.

Загалом забороняється переміщення тварини з господарства в ін­ше господарство (за винятком переміщення тварин на ветсанзавод чи інше місце утилізації) без наявності паспорта великої рогатої худоби з ветеринарною карткою. Ветеринарна картка до паспорта великої ро­гатої худоби — документ, що засвідчує дані щодо ветеринарно-санітар­ного стану господарства, де перебуває тварина, та стану здоров´я тва­рини, факт проведення вакцинацій, діагностичних досліджень і профі­лактичних обробок та є додатком до паспорта великої рогатої худоби.

Ветеринарні картки бувають двох кольорів: зеленого і жовтого. Ве­теринарна картка зеленого кольору видається тільки на здорову твари­ну, тоді як ветеринарна картка жовтого кольору видається на тварин, які є не придатними для подальшого розведення і направляються на забійні підприємства. Забороняється використання тварин для відтво­рення та приймання і продаж молока, молочної сировини від тварин, на яких видана ветеринарна картка жовтого кольору.

Відповідність племінних (генетичних) ресурсів установленим ви­могам засвідчується племінним свідоцтвом (сертифікатом), видача яко­го регламентується Положенням про племінне свідоцтво (сертифікат), затвердженим наказом Мінагрополітики України від 29 грудня 2002 р. № 426, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24 січня 2003 р. за № 55/7376. Племінне свідоцтво (сертифікат) — документ установ­леної форми про походження, продуктивність, тип та інші якості пле­мінних (генетичних) ресурсів, складений на основі даних офіційного обліку продуктивності, імуногенетичного контролю та офіційної кла­сифікації (оцінки) за типом. Зразки свідоцтв затверджуються Міністер­ством аграрної політики України. Наявність свідоцтва на племінні (ге­нетичні) ресурси обов´язкова у таких випадках: 1) при реалізації для відтворення на внутрішньому і зовнішньому ринках; 2) при переміщен­нях коней з метою проведення їх випробування, участі у змаганнях та парувальній кампанії. Свідоцтво заповнюється та видається на замов­лення власника племінних (генетичних) ресурсів держплемінспекто- ром району. Контроль за оборотом племінних сертифікатів здійснює Головна державна племінна інспекція Міністерства аграрної політики України, керівником якої одночасно є начальник Департаменту ринків продукції тваринництва Мінагрополітики. Правовою основою обороту племінних свідоцтв виступає Інструкція з порядку обліку, видачі, збе­рігання та витрачання бланків племінних свідоцтв (сертифікатів), за­тверджена наказом Мінагрополітики України від 20 травня 2004 р. №171, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 травня 2004 р. за №667/9266.

Ведення племінної справи у тваринництві неможливе без існуван­ня оцінки індивідуальних продуктивних і племінних якостей тварин, яка здійснюється шляхом процедури бонітування племінних тварин. Бонітування — це індивідуальна комплексна оцінка тварин за племін­ними і продуктивними якостями, яка проводиться в усіх господар­ствах, що мають племінних тварин, незалежно від форми власності. Метою бонітування є визначення комплексного класу тварин, залежно від якого визначається їх племінне та виробниче призначення і раціо­нальне використання. Звичайно, що наявність видового і навіть гіород- ного поділу тварин зумовлює відмінності у методиках оцінки їх племін­них і продуктивних властивостей.

Тому правове регулювання процесу бонітування є диференційова­ним з урахуванням зазначених особливостей, що викладено у таких інструктивних документах: 1) Інструкція з бонітування великої рога­тої худоби молочних і молочно-м´ясних порід, затверджена наказом Мінагрополітики від ЗО грудня 2003 р. № 474, зареєстрована в Мін´юсті України 21 січня 2004 р. за№ 95/8694; 2) Інструкція з бонітування ве­ликої рогатої худоби м´ясних порід, затверджена наказом Мінагропо­літики від 6 червня 2002 р. № 154, зареєстрована в Мін´юсті України 19 червня 2002 р. за № 516/6804; 3) Інструкція з бонітування свиней, затверджена наказом Мінагрополітики від 17 грудня 2002 р. № 396, за­реєстрована в Мін´юсті України 29 грудня 2002 р. за № 1027/7315;