Організація підготовки офіцерських кадрів є одним із головних напрямів кадрової політики військової служби. Нині система вищої військової освіти в Україні побудована на єдиній нормативно-правовій базі України, яка інтегрована в цивільну систему вищої освіти й реалізується як ступенева, безперервна підготовка офіцерських кадрів. В її основу покладені такі головні принципи: плановість, безперервність і різноманітність; єдність і наступність; врахування світових тенденцій розвитку військової освіти; інтеграція з наукою і військовою практикою; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей[161,с.62].

Важливого значення для відбору кандидатів на навчання набуває організація і здійснення військово-професійної орієнтації молоді, головною метою якої є надання майбутньому кандидату на військове навчання допомоги у виборі відповідної до його психологічних та професійно-важливих якостей, що оцінюються у процесі психологічного обстеження, військової спеціальності, яка сприятиме найефективнішому виконанню службових обов'язків.

Відбір на навчання до вищого військового навчального закладу здійснюється як з числа військовослужбовців, так і з числа цивільної молоді. На військову службу (навчання) приймаються громадяни України за власним бажанням, які закінчили загальноосвітні навчальні заклади, пройшли відповідну попередню підготовку, склали вступні іспити, а також придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком. Про зарахування курсантів на навчання на умовах, визначених контрактом, видається наказ, тим самим визначаючи момент вступу на військову службу і започаткування військово-службових правовідносин. Проте до складання Військової присяги курсанти, як і військовослужбовці за призовом залишаються "не повністю дієздатними" у відношенні набуття прав і обов'язків та відповідальності, тобто набуття повноцінного статусу військовослужбовця.  При цьому зазначимо, що Військова присяга складається і тими курсантами (слухачами), які не досягли віку у 18 років, що є особливістю цього виду служби.

Контракт укладається з курсантом, якому виповнилося 18 років, а також слухачем після закінчення першого курсу навчання. Він містить в собі умови, за яких здійснюється їхнє проходження підготовки (навчання) на посадах осіб офіцерського складу. При цьому однією з умов контракту є зобов'язання курсанта (слухача) про подальше проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу протягом 5 років після закінчення вищого навчального закладу, свого роду "подвійна" умова. У разі відмови курсанта (слухача) від укладення контракту він відраховується з навчального закладу.

Під час переведення курсантів (слухачів) на останній курс навчання з ними укладається контракт про проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу строком на 5 років. Він набуває чинності з дати присвоєння курсантам (слухачам) первинного офіцерського звання і є практичною реалізацією попередньої "подвійної" умови.

Особливістю встановлення правових відносин між державою і цією категорією громадян є те, що зарахування громадян до зазначених вищих військових навчальних закладів здійснюється на добровільних засадах відповідно до особистих заяв та на умовах, визначених контрактом. Тобто на відміну від правових відносин, пов'язаних з призовом громадян на військову службу, коли вони встановлюються у зв'язку з одностороннім волевиявленням держави, у цьому випадку правові відносини встановлюються волевиявленням обох сторін на умовах, визначених державою, і закріплюються адміністративним актом - наказом  керівника навчального закладу про призначення на посаду курсанта (слухача).

Незважаючи на заходи, які здійснюються державою щодо підготовки молоді до вступу і проходження військової служби, недосконала система професійного і психологічного добору громадян на військову службу, низькі показники стану їхнього здоров'я та морально-ділових якостей, недосконалість системи   матеріального і морального заохочення військовослужбовців, тенденція до звільнення з військової служби за власним бажанням військовослужбовців    контрактної служби призвели до зниження престижу  військової служби [171] і погіршили характеристику особового складу за віком та рівнем освіти. На неналежному рівні знаходяться виховання і морально-психологічна підготовка молоді до військової служби та особового складу Збройних Сил. Недостатня увага до питань соціальної  адаптації  осіб, звільнених  з  військової  служби в запас,  погіршення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, невпевненість у майбутньому  після  закінчення військової служби призводять до апатії,  зниження активності в освоєнні військових спеціальностей, зневажання моральних норм та посилення серед багатьох військовослужбовців контрактної служби прагнення достроково звільнитися  зі  служби  в  запас  і  не  поновлювати  контракт на наступний строк.

Зміст контракту про проходження військової служби складають його умови, які визначаються законодавством і можуть доповнюватися суб'єктами правовідносин. В правовій науці ці умови ще називають безпосередніми і похідними [287], або імперативними і договірними. Встановлені законодавством умови контракту про проходження військової служби складають абсолютну їх більшість, насамперед ті, що стосуються діяльності військовослужбовця. Вони мають абсолютний, обов'язковий характер і їх не можна змінити чи доповнити волею сторін. 

Окремі дослідники, аналізуючи контракт про проходження військової служби, зазначають, що він має в собі договірні умови, які визначаються шляхом безпосередніх переговорів громадянина з командиром військової частини та погоджуються ними, і без встановлення яких контракт не може вважатись      укладеним та породжувати військово-трудові правовідношення. Їх називають ще обов'язковими, необхідними або суттєвими, а також вказують на наявність факультативних, несуттєвих умов. Такими, на їх погляд, можуть бути запропоновані командиром військової частини для громадянина випробовування[174]. Проте з цим висновком не можна погодитися з наступних причин:

по-перше, високий ступінь імперативності регулювання умов проходження  військової служби, про що зазначено у самому контракті, є абсолютною умовою для його укладення і започаткування саме військово-службових відносин, а не військово-трудових, як стверджує автор;

по-друге, в контракт не допускається включення додаткових норм, що не кореспондуються з нормами військового законодавства[218;247]. Згадане дослідником  можливе встановлення випробовування для військовослужбовця не відповідає положенням військового законодавства. Проте військове законодавство містить певну кількість відсильних норм, конкретизацію та включення яких до контракту про вступ на військову службу допустимо. В той же час зазначимо, що висловлена автором ідея запровадження, за аналогією з цивільною службою, строку випробовування для вступаючих на військову службу за контрактом, можливості запровадження повнішої гами договірних умов контракту  заслуговує на увагу і глибшого його вивчення. 

Аналізуючи механізм укладення контракту про проходження військової служби в Україні, можна виділити наступні форми прийняття громадян на військову службу за контрактом: прийняття на військову службу за першим контрактом та укладення нового контракту. Перший контракт укладається на імперативно фіксований для відповідних категорій військовослужбовців строк (із вступаючими на військову службу на військову посаду, для якої штатом передбачено військове звання солдата, матроса, сержанта, старшини  - не менше 3 років; військового звання прапорщика, мічмана - не менше 5 років, а офіцера - від 5 до 10 років; з курсантами (слухачами) - на період навчання за умови укладення наступного контракту про проходження військової служби на посадах офіцерського складу на 5 років після  закінчення навчання. У цих випадках погодження волі сторін щодо строку контракту не потребується, і цей елемент правовідносин, так само як і інші умови контракту, врегульований імперативною нормою.

В положенні про проходження військової служби відповідною категорією військовослужбовців[247] відсутня вказівка на те, який застосовується строк дії контракту, якщо сторони не встановили його своїм договором. Тому строк потрібно віднести до суттєвих умов, оскільки контракт про проходження військової служби на відміну від трудового договору не може бути безстроковим. Якщо сторони не дійшли згоди про строки контракту і належним чином не оформили його, контракт потрібно вважати не укладеним і не тягне за собою настання правових наслідків.

Окрім строку обов'язковим елементом контракту є добровільність вступу громадянина на військову службу та наявність умов контракту. Таким чином, громадянину, який бажає укласти контракт, і посадовій особі, наділеній повноваженнями підписання контракту, при укладенні контракту необхідно узгодити те, що воля громадянина вільно спрямована на вступ на військову службу за контрактом, а орган виконавчої влади згоден з цим волевиявленням і закріплює ці обставини у контракті. Саме в такому договірному порядку узгоджується воля сторін, що укладають контракт, здійснюється  реалізація конституційного принципу свободи праці і відбувається акт вільного розпорядження громадянина своєю здатністю до праці, вибору виду діяльності і професії. В цьому і полягає основне правове "навантаження" і необхідність укладення контракту про проходження військової служби. Тому добровільність вступу на військову службу і укладення контракту безумовно можна визнати суттєвою умовою контракту.

Різні види контрактів про проходження військової служби мають свої особливості. Це стосується як специфіки умов проходження військової служби (наприклад, у зв'язку з навчанням у військових навчальних закладах), так і категорії громадян, які уклали контракт (наприклад, встановлені відповідні правила при прийнятті на військову службу осіб жіночої статі). Головне, що об'єднує всі види контрактів, - це їх строковий характер. Строк того чи іншого виду контракту залежить як від особливостей правового статусу громадянина, який укладає контракт (є чи був раніше цей громадянин військовослужбовцем, чи він вступає на військову службу вперше або ж проходить навчання у військовому навчальному закладі), так і від характеру обов'язків, що покладаються на військовослужбовця (яке військове звання передбачене штатом за військовою посадою, за якою укладається контракт; чи не укладається контракт в період надзвичайного стану тощо). Таким чином, законодавство про військову службу, закріплюючи у сфері військової служби можливість наявності лише строкових контрактів, в той же час, на відміну від трудового законодавства, містить більш конкретні норми щодо їх строковості.

Як зазначено в чинному законодавстві [218;247], контракт  про  проходження  військової  служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях - це письмова угода,  що укладається  між  громадянином України  і  державою для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби. Контракт укладається у відповідності до затвердженого зразка у двох примірниках, підписується особою, яка проходить військову службу (навчання), і командиром військової частини (начальником вищого військового навчального закладу, підрозділу), якому надається право підписання контракту від імені Міністерства оборони України чи іншого центрального органу виконавчої влади, скріплюється гербовою печаткою і зберігається у кожної із сторін.