Незважаючи на численні особливості, що відрізняють військову службу за контрактом від праці робітників і діяльності за цивільно-правовими договорами, загальною ознакою, що дає змогу говорити про військову службу як про форму реалізації права на працю, є здійснення військовослужбовцями в процесі своєї службової діяльності суспільно-корисної функції щодо підготовки до збройного захисту Вітчизни, захисту цілісності і недоторканності її території. Саме ця загальна ознака військової служби і праці робить можливим зараховувати час знаходження на військовій службі в загальний трудовий стаж, поширювати на військовослужбовців інші норми, характерні для регулювання праці.

Згідно з положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, контракт  про  проходження  військової  служби  у Збройних Силах України - письмова угода,  що укладається  між  громадянином України  і державою,  від імені якої виступає Міністерство оборони України,  для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби. В силу цього громадянин зобов'язується проходити військову службу у Збройних Силах, інших військових формуваннях протягом встановленого контрактом строку, сумлінно виконуючи всі посадові і службові обов'язки військовослужбовців, а орган виконавчої влади зобов'язується забезпечувати права громадянина, включаючи отримання пільг, гарантій і компенсацій, встановлених нормативними актами, які визначають порядок проходження військової служби. На підставі цього можна виділити загальні ознаки трудового договору і контракту про проходження військової служби:

• предметом трудового договору і контракту про проходження військової служби є сам процес праці працівника (проходження військової служби);
• наявність адміністративних відносин влади між суб'єктами цих угод в процесі їх виконання;
• і працівники за трудовим договором, і військовослужбовці підлягають державному соціальному страхуванню.

В той же час зазначимо, що сторонами укладення контракту про проходження військової служби, з одного, боку є обмежена кількість державних органів, в яких здійснюється функціонування військової служби, з іншого - лише громадяни України. Особи з подвійним громадянством, без громадянства, іноземці не можуть бути суб'єктом укладення контракту.

На відміну від трудового договору (контракту) обов'язки військовослужбовця визначаються не контрактом про проходження військової служби, а законами. Рівень диспозиційності між трудовим договором (контрактом) і контрактом про проходження військової служби різний. Під час укладення трудового договору (контракту) сторони можуть закласти в ньому будь-які умови, що не суперечать чинному законодавству і не погіршують їхнього становища. Під час укладення контракту про проходження військової служби сторони не можуть змінювати імперативні норми, зазначені в типовій формі контракту, встановленої в Положенні про проходження військової служби відповідною категорією військовослужбовців.

Іншою відмінністю трудового договору (контракту) і контракту про проходження військової служби є те, що нормативною базою для першого  є Кодекс законів про працю України, а другого - Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців та інші нормативно-правові акти у військовій сфері. З урахуванням висловленого вище можна стверджувати, що контракт про проходження військової служби не відноситься до виду трудового договору.

На нашу думку, доцільно погодитися з поглядами Д.Бахраха на контракт про проходження військової служби як на адміністративний договір. Зазначеному договору притаманні наступні ознаки:

• особливість суб'єктного складу - однією із сторін при укладенні контракту завжди виступає державний орган виконавчої влади, в якому здійснюється проходження громадянами військової служби;
• комплексний характер регулювання, тобто нормативно правовими актами різних галузей (адміністративним, кримінальним тощо);
• імперативність умов укладення контракту, тобто відсутність вільного вибору умов;
• його метою є реалізація публічного інтересу, досягнення суспільно значимих результатів, що полягає в обороні держави;
• низький рівень диспозиційності у порівнянні з трудовим та цивільно-правовим договорами[27,с.37-40].

Таким чином можна зробити висновок про адміністративно-правову природу контракту про проходження військової служби і що він є різновидом адміністративно-правового договору. Він являє собою вироблений за узгодженим волевиявленням сторін акт, що встановлює (змінює, припиняє) взаємні права та обов'язки сторін.

Нині у світі застосовуються наступні принципи щодо комплектування збройних сил: принцип добровільності, загального військового обов'язку та змішаний. Добровільне комплектування збройних сил здійснюється більш як в 50 країнах світу, у тому числі США, Великобританії, Канаді, Японії тощо[174], для більшості з яких воно є історичною традицією. Загальний же військовий обов'язок зберігається у всіх країнах Східної Європи, більшості країн НАТО і нейтральних країн Європи. В деяких західноєвропейських країнах (Німеччині, Франції), застосовується змішаний принцип комплектування. Тим самим забезпечується, з одного боку, високий професіоналізм, а з іншого - масова   підготовка громадян для резерву, що нині має місце і в Україні [61,с.45]. Таким чином, у комплектуванні армій проявляється тенденція, спрямована на розширення географії добровільного принципу комплектування, насамперед в країнах, де призов не є традицією, і на перехід до змішаної моделі комплектування в країнах, де загальний військовий обов'язок розглядається в якості важливого суспільного  інституту.

Зазначимо, що завдання, які виконуватимуться Збройними Силами України в майбутньому[140,с. 8], та у зв'язку з цим висунення підвищених вимог щодо рівня професіоналізму військовослужбовців, спонукали керівництво держави затвердити Державну програму реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 р.[212] та Концепцію переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями контрактної служби на період до 2015 року[236], тобто до створення професійних Збройних Сил[176;177,с.6]. Однак ці програми  були розроблені без участі Верховної Ради України.  Скажімо, Франція, перед тим як ухвалити рішення про переведення своїх збройних сил у 2002 році на професійну основу, заручилась підтримкою 70%  політичних сил держави [81]. Крім того, реформування Збройних Сил України передбачає скорочення особового складу, що неминуче призведе до додаткових витрат бюджетних коштів, які Верховна Рада України має передбачати в Державному бюджеті на відповідний рік. На це вказує досвід Великобританії при здійсненні нею скорочення своїх збройних сил у період з 1950 по 1998 рік[280]. 

На переконання вищого керівництва Збройних Сил України, прийняття згаданих актів зумовлене необхідністю підтримання бойової готовності військ (сил) на належному рівні не за рахунок чисельності, а вмінням особового складу протягом тривалого часу якісно виконувати поставлені завдання[66]. Здійснення цих заходів надасть змогу утримувати Збройні Сили, структура і чисельність яких відповідатиме економічним можливостям держави та завданням щодо її оборони[183],  вдосконалити механізм підготовки і накопичення людських мобілізаційних  ресурсів, підвищити бойову готовність  Збройних  Сил  та вимоги до їх особового складу, ліквідувати існуючу в  суспільстві  напруженість,  що виникає у зв'язку з неоднаковим ставленням різних верств населення до виконання загального військового обов'язку, зробить  військову службу більш привабливою для молоді[86;100].

Значну користь для України, на нашу думку, може принести вивчення та використання досвіду проведення воєнних реформ у країнах Східної та Центральної Європи, які  здійснюються за наступними напрямами:

• заборона на партійно-політичну діяльність в армії, перетворення її в політично нейтральний інститут, який діє лише в рамках конституції;
• розробка національних воєнних доктрин як теоретичної основи для проведення воєнної реформи та забезпечення вирішення питань національної безпеки;
• демократизація самих збройних сил (скорочення строку військової служби, введення інституту альтернативної служби, забезпечення  реального соціального захисту військовослужбовців);
• теоретична дискусія, яка проводиться у суспільстві про можливості  і шляхи зміни принципу комплектування, про форми та організацію збройних сил, розробки конкретних програм тощо.

Однак при використанні зарубіжного досвіду не можна допускати екстраполяцію щодо реформування Збройних Сил України. Слід мати на увазі, що тенденції реформування збройних сил різних держав мають універсальний характер[163,с.43-44], а досвід країн, які здійснили перехід від авторитаризму до демократії, буде цінним для України. Цей досвід свідчить, що необхідно проводити не лише соціально - політичні та економічні перетворення, але й здійснити реформу воєнної організації держави в цілому. Саме комплексність реформ гарантує формування сучасної системи національної безпеки.

При розробці концепції воєнної реформи в Україні вбачається доцільним використання досвіду воєнного будівництва інших країн, в яких, внаслідок встановлення демократичної форми управління, змінюються відносини між армією та суспільством, принципи комплектування збройних сил та їх функціональне призначення. Для здійснення ефективного реформування Збройних Сил України доцільно врахувати і досвід інших держав у цій сфері, де умови і загальні напрями змін, що відбуваються, схожі на наші. На основі аналізу та всебічної оцінки існуючих реалій в цих країнах, можна було б використати основні принципи їхніх реформ, з урахуванням особливостей воєнного будівництва в Україні.

Реалізація реформи Збройних Сил України потребує: розроблення відповідної нормативно-правової бази та відповідних кваліфікаційних вимог щодо проходження військової служби за контрактом; установлення  освітніх   критеріїв, згідно з якими здійснюватиметься добір кандидатів; перегляду нормативно-правових  актів,   що   регламентують порядок  проведення  військово-лікарської  експертизи та медичного огляду у Збройних Силах; розроблення методики оцінки рівня розумового та фізичного розвитку кандидатів для зарахування на військову службу тощо. Реалізовуватиметься вона шляхом чіткого виконання запровадженої Державної програми переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями контрактної служби[208].

Здійснення цих програм потребує значних змін у кадровій політиці, зокрема впровадження якісно нової системи супроводження служби офіцера на всіх її етапах. Це вимагає запровадження таких важливих елементів системи, як  рейтинговий, конкурсний відбір кандидатів на вищі посади та новий механізм оцінки якісних критеріїв діяльності офіцерів. Потребує також реорганізації система військової освіти з максимальною інтеграцією військової та цивільної освітніх систем.