Контракт є підставою для видання наказу по військовій частині про зарахування особи на військову службу до Збройних Сил України чи іншого військового формування і призначення її на посаду. У даному разі держава виступає в особі конкретного суб'єкта - центрального органу виконавчої влади (Міністерства оборони України).  В контракті,  форма  якого  затверджена  Президентом  України,  прямо  зазначено,  що  контракт  укладається  між відповідним центральним органом виконавчої влади в особі відповідної військової посадової особи та громадянином [45].  

Перший контракт набуває чинності з  дати  його підписання,  але не раніше дня зарахування громадянина  до  списків особового складу військової частини - з військовозобов'язаними та жінками. З військовослужбовцями  строкової  військової служби - з дати укладення контракту.

Необхідно зазначити, що контракт в умовах становлення ринкової економіки, за своєю юридичною природою є особливою формою трудового договору, письмовою угодою про працю строкового характеру. Контракт, який укладається у відповідності до законодавства про працю між роботодавцем та громадянином, дає змогу максимально індивідуалізувати кожну конкретну угоду про працю, наповнити його специфічним змістом і детально регламентувати: права та обов'язки сторін, їхню відповідальність; режим праці та відпочинку; соціально-побутові умови; форму та розмір винагороди за працю; порядок вирішення спорів та інші додаткові умови (додаткові виплати, пільги, компенсації тощо).

У затвердженій Президентом України формі контракту про проходження військової служби[247] превалюють диспозиційні норми, відсутня деталізація прав і обов'язків сторін. Це стосується, насамперед: конкретизації взаємних прав, обов'язків та відповідальності сторін; забезпечення сприятливих умов для проходження військової служби; індивідуалізації загальних норм проходження військової служби на всіх її етапах з урахуванням загальної та професійної підготовки військовослужбовця, стажу військової служби, службового досвіду й особистих якостей; надання гарантій, підкреслюємо це, щодо своєчасної і в повному обсязі виплати передбачених законодавством грошового та інших видів забезпечення, пільг та компенсацій, а також щодо невиконання військовослужбовцем обов'язків, не передбачених законодавством і не пов'язаних з проходженням військової служби,  тощо.

В цілому, контракт про проходження військової служби можна розглядати у трьох аспектах:

• як юридичний факт, тобто підстава для виникнення військово-службових правовідносин;
• як правовідносини - наділення його суб'єктів правами і обов'язками;
• як документ - форма  опосередкування правовідносин.

Укладенню контракту про проходження військової служби притаманні дві стадії:

• по-перше, узгодження волі щодо добровільності вступу на військову службу за контрактом, або наявність суб'єктивної сторони. Відсутність зазначеного робить контракт нелегітимним;
• по-друге, волевиявлення, тобто підписання контракту, що надає узгодженій волі зовнішнього виразу, або наявність об'єктивної сторони.

Оскільки для контракту передбачена письмова типова форма, то її недотримання не тягне настання юридичних наслідків - виникнення військово-службових правовідносин. Фактичне допущення громадянина до виконання обов'язків військової служби без належного оформлення, на відміну від трудового договору, не є фактичним укладенням контракту.

Контракт про проходження військової служби містить наступні види умов:

а) для громадянина:

- зобов'язання проходити військову службу у Збройних Силах України (іншому військовому формуванні) протягом строку дії контракту на умовах, установлених законами та іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють проходження військової служби та самого контракту;

- зобов'язання сумлінно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів та начальників, службові обов'язки;

- мати позитивні результати навчання, наполегливо оволодівати знаннями, необхідними для майбутньої військової служби на посаді офіцера - для курсантів і слухачів;

- продовжувати подальше проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу протягом не менше 5 років після закінчення навчання - для курсантів і слухачів;

б) для державного органу, з яким укладається контракт:

- зобов'язання забезпечити громадянинові  додержання його прав та прав членів його сім'ї, включаючи отримання пільг, гарантій та компенсацій, встановлених законами та  іншими нормативно-правовими актами України, які визначають статус військовослужбовця та порядок проходження військової служби, а також призначення його на військову посаду відповідно до професійної освіти, військового звання  та військово-облікової спеціальності;

- державне обов'язкове особисте страхування - для військовослужбовців Служби безпеки України;

- фінансове, матеріальне та інше забезпечення відповідно до норм і порядку, встановлених законодавством України - для курсантів (слухачів);

- зобов'язання забезпечити курсантові (слухачеві) необхідні для навчання умови  відповідно до нормативно-правових атів України.

Контракт про проходження військової служби, який широко використовується у зарубіжних арміях, є новацією для нашої правової системи. Його новизна і відсутність теоретичних напрацювань щодо нього викликали масу  проблем у діяльності органів військового управління, військових посадових осіб та судів. Навіть у свідомості військовослужбовців немає розуміння  змісту і призначення цього документу, що укладається в добровільно-примусовому порядку.

До останнього часу в науковій літературі висловлюються різні думки щодо правової природи військового контракту. М.Макухіна та Ю.Білоусов вважають, що контракт про проходження військової служби - особливий трудовий договір, оскільки він укладається на добровільній основі. Д. Бахрах вказує на його адміністративно-правовий характер. Д. Алексін відносить його до міжгалузевої групи договорів[143].

Особливість правового становища військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, полягає в необхідності визначення співвідношення між нормами статей 43 і 65 Конституції України. Так, в статті 65 Конституції України зазначено, що захист Вітчизни, незалежності  та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. А згідно зі статтею  43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Таким чином, постає питання: що являє собою проходження військової служби за контрактом - обов'язком захищати Вітчизну, чи реалізацією права на працю?

Необхідність ретельнішої правової обробки питань проходження військової служби за контрактом поки що не знайшла свого втілення в чинному законодавстві України. Є очевидним, що відносити проходження громадянами військової служби за контрактом до військового обов'язку не можна. Виконавши свій військовий обов'язок по захисту Вітчизни, громадяни мають право проходити військову службу добровільно, реалізовуючи таким чином своє конституційне право на працю. Таким чином, можна констатувати, що проходження військової служби за контрактом являється різновидом трудової діяльності, яка має відповідну специфіку - оборону держави.

Оскільки контрактом про проходження військової служби опосередковується особливий вид трудової діяльності, то зазначені обставини на практиці можуть призвести до неправомірного його ототожнення  з поняттям "трудовий договір" і "цивільно-правовий договір". Зазначене може призвести до застосування правового регулювання щодо нього того, чого не можна застосовувати.  Таким чином, визначення правової природи контракту про проходження військової служби є актуальною проблемою.

Громадяни, реалізовуючи своє право на працю, на підставі добровільності, в межах чинного законодавства, укладають з роботодавцем трудовий договір (контракт). Основним принципом правового регулювання цивільно-правової угоди є свобода договору, яка характеризується диспозиційністю, вільним волевиявленням і згодою сторін, формально-юридичною рівністю сторін тощо. Об'єктом цивільних правовідносин є матеріальні і нематеріальні блага, об'єктом військово-службових правовідносин є публічний інтерес у сфері оборони держави. Предметом цивільно-правової угоди є, як правило, матеріалізований результат виконаних зобов'язань, а предметом контракту про проходження військової служби є регулювання відносин у процесі її проходження громадянами.

Свобода волевиявлення, добровільність укладення договору, вибір його умов, наявність різного його змісту - характерні для цивільно-правової угоди, а для контракту про проходження військової служби - лише добровільність. Диспозиційність, тобто можливість самостійно вибирати варіанти поведінки для учасників договору, яка характерна для цивільно-правової угоди, не притаманна для учасників контракту про проходження військової служби, за винятком випадків, прямо передбачених законом. Таким, наприклад, є строк укладення контракту - 3,4,5 років та від 5 до 10 років. Водночас строк укладення першого контракту визначається імперативно.

Типова форма контракту про проходження військової служби не передбачає  внесення додаткових умов, крім передбачених чинним законодавством прав і обов'язків, які обумовлені особливостями їхньої військової служби і які керівник центрального органу виконавчої влади, в якому здійснюється проходження військової служби, може вказати. Формально-юридична рівність сторін, як принцип цивільно-правової угоди, діє як на стадії її укладення, так і в процесі її виконання. Що ж до контракту про проходження військової служби, то цей принцип діє лише на стадії його укладення. Військово-службові відносини, які діють після укладення контракту, як різновид адміністративних відносин, характеризуються нерівністю сторін, тобто діє метод влади і підпорядкування. 

Таким чином, контракт про проходження військової служби не є різновидом цивільно-правової угоди і при порушенні його умов не можуть наставати наслідки, які можуть мати місце при порушенні цивільно-правової угоди.  

Поняття трудового договору сформульовано в статті 21 Кодексу законів про працю України, згідно з якою трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим   ним органом  чи фізичною  особою,  за  якою  працівник  зобов'язується виконувати  роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник   підприємства, установи, організації  або  уповноважений  ним  орган  чи  фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати  умови  праці,  необхідні  для   виконання роботи,  передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою  трудового  договору  є  контракт,  який укладається письмово і встановлює права і обов'язки для обох сторін і обумовлює певні строки його дії.