Визначаючи зміст договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом як правовідношення, потрібно розглянути взаємні права та обов’язки контрагентів  цих договорів, причому при визначенні прав та обов’язків сторін слід виходити, перш за все, з прав та обов’язків, визначених в законодавстві. Основні права та обов’язки учасників договору перевезення вантажів автомобільним транспортом зазначені в Законі України “Про автомобільний транспорт”. Так, ст. 63 Закону визначає права та обов’язки вантажного перевізника за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування. Так вантажний перевізник має право: відмовитися від   приймання  вантажу  для  перевезення,  якщо замовником не  підготовлено  вантаж  чи  необхідні  документи  або внесені  без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів; відмовитися від перевезення вантажу,  якщо замовник подає  до перевезень  вантаж,  не  обумовлений  договором  про  перевезення, пакування  вантажу  не  відповідає   встановленим   законодавством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтиск пломби тощо; одержувати відшкодування  від  замовника,  якщо автомобільний транспортний засіб був пошкоджений під час вантажних робіт або під час перевезення вантажу з вини замовника.

Вантажний перевізник зобов’язаний: при укладанні  договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом  передбачати  для  персоналу  перевізника  встановлені законодавством умови праці та відпочинку; забезпечити виконання  умов  договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах,  визначених  законодавством  та цим договором; забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі  вантажовласнику  (уповноваженій  ним  особі)  у   пункті призначення; відшкодовувати замовнику  збитки  за пошкодження або псування вантажу,  часткову чи повну його втрату,  а також збитки,  завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.

Основні права та обов’язки вантажовідправника за договором визначені в ст. 62 Закону. Вантажовідправник за  договором  про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування має право отримати компенсацію згідно  з  законодавством  за  пошкодження  або  псування вантажу, часткову чи повну його втрату або несвоєчасність доставки.

Вантажовідправник зобов’язаний: забезпечити своєчасне  та  повне  оформлення  документів   на перевезення вантажу; утримувати власні   під’їзні   шляхи  до  вантажних  пунктів, вантажні майданчики,  рампи тощо у стані,  що  відповідає  вимогам законодавства  з питань охорони праці,  техніки безпеки та безпеки руху; здійснювати вантажні   операції,    закріплення,    накриття, ув’язування та пломбування вантажу, зняття кріплень і покриттів та очищення автомобільного транспортного засобу від залишків вантажу; забезпечувати вимоги законодавства з питань охорони  праці  і техніки безпеки при вантажних операціях. 

Отже, як бачимо, Закон України “Про автомобільний транспорт”, Правила, ЦК України, САТ УРСР визначають дещо по-різному зміст договорів, а що стосується прав та обов’язків суб’єктів договорів, то вони, на наш погляд, визначені безсистемно та не повністю розкривають зміст правовідносин з перевезення вантажів.

Для того, щоб визначити у повному обсязі зміст договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом, треба зазначити, що послуга перевезення вантажів автомобільним транспортом – це складний процес, що охоплює собою великий комплекс взаємопов’язаних та виконуваних в певній послідовності господарсько-технічних операцій. Тому права та обов’язки суб’єктів, на наш погляд, краще розглядати в певній послідовності. Класифікація прав та обов’язків була запропонована В.Т. Смирновим [137, с. 3]. Використовуючи її, ми дамо класифікацію прав та обов’язків стрін договору перевезення вантажів автомобільним транспортом відповідно з основними стадіями вантажоперевізного процесу, які в ньому виділяються, а саме виділимо права та обов’язки, пов’язані з: а) наданням транспортних засобів; б) пред’явленням вантажу до перевезення; в) завантаженням та розвантаженням вантажу; г) транспортуванням та видачею вантажу одержувачу.

Перевезення вантажу (у тому числі і за реальним договором) починається з виконання зобов’язань з надання перевізником транспортних засобів та пред’явлення вантажовідправником відповідного вантажу до перевезення.

Правова природа даного зобов’язання визначається по-різному. Так,       Б.І. Пугінський пропонує називати дані правовідносини зобов’язаннями з обсягів перевезень. Крім того, він зазначає, що зобов’язання з обсягів перевезень є самостійним видом зобов’язань з відповідним змістом та відповідальністю. За таким зобов’язанням перевізник зобов’язується надати транспортні засоби в узгоджених обсягах та в строки, а вантажовідправник зобов’язується завантажити відповідну кількість вантажу або передати вантаж перевізнику для завантаження його силами [128, с. 247].

Погоджуючись із cуттю позиції Б.І. Пугінського, В.В. Вітрянський вважає, що термін “зобов’язання з обсягів перевезень” не в повній мірі відображує зміст відповідного правовідношення, що виникає між перевізником та вантажовідправником, та пропонує використовувати поняття “зобов’язання з надання транспортних засобів та пред’явлення вантажу до перевезення” [27, с. 359].

Ч. 1 ст 917 ЦК України встановлює підстави виникнення зобов’язань з надання транспортних засобів та пред’явлення вантажу до перевезення: перевізник зобов’язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відповідно до ст. 44 САТ автотранспортні підприємства  і  організації  зобов´язані забезпечувати  своєчасну  подачу  рухомого  складу по всіх пунктах вантаження  і  вивантаження  у  відповідності  з   договорами   на перевезення  вантажів автомобільним транспортом. Правила ж встановлюють, що перевізник зобов´язаний забезпечувати  своєчасну  подачу справного  рухомого  складу,  придатного  для перевезення вантажів відповідно  до  заявки  (разового  замовлення) (п. 8.2.).

Таким чином, за українським законодавством джерелами зобов’язань з надання транспортних засобів та пред’явлення вантажу до перевезення можуть служити договори перевезення або заявки (правова природа заявок розглядається в підрозділі 2.1.).  Саме в річному договорі перевезення вантажів встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення. Саме з цього договору виникає обов’язок перевізника приймати, а власника вантажу – передавати для перевезення вантаж (ст. 914 ЦК України).

Що ж стосується договору перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, то він може служити підставою виникнення зобов’язань з надання транспортних засобів та пред’явлення вантажу до перевезення лише в тому випадку, якщо він  укладений ще до надання транспортних засобів та пред’явлення вантажу до перевезення, тобто носить консенсуальний характер. Договір перевезення конкретного вантажу, укладений за наявності між сторонами річного договору, як відомо, вступає в силу лише з моменту передачі вантажу вантажовідправником перевізнику, а, отже, дії сторін з надання транспортних засобів та пред’явлення вантажу до перевезення, на наш погляд, залишаються за межами сфери його дії.

Що ж стосується заявки як джерела зобов’язань з надання транспортних засобів та пред’явлення вантажу до перевезення, то, погоджуючись з  Вітрянським В.В., потрібно зазначити, що заявка на перевезення конкретного вантажу може бути визнана самостійною підставою виникнення зобов’язань з надання транспортних засобів та пред’явлення вантажу до перевезення лише у тому випадку, якщо відповідні дії сторін здійснюються не на основі (і не для виконання) укладеного між ними довгострокового (річного) договору перевезення вантажів. При цьому подання заявок (оферта) та їх прийняття (акцепт) являють собою дії сторін з укладання договору про надання транспортних засобів та пред’явлення вантажу до перевезення [27, с. 361]. 

Аналізуючи зобов’язання з надання транспортних засобів, ми вважаємо, що ці дії на всіх видах транспорту виступають як цілком визначений, окремий від інших обов’язок. Його спеціальним змістом є надання передбаченої кількості перевізних засобів у встановлений (визначений договором) строк  та місце, в справному та придатному для перевезення відповідного вантажу стані.

Зобов’язання з надання транспортних засобів під завантаження для правовідносин, пов’язаних з перевезенням вантажів автомобільним транспортом, мають особливе значення. Як вже зазначалось, на відміну від всіх інших видів транспорту, де місцем завантаження  є, як правило, місце знаходження самих транспортних організацій або заздалегідь відомі спеціально обладнані місця (порти, аеродроми, вокзали тощо), лише автомобільний транспорт забезпечує виконання зобов’язань з надання транспортних засобів безпосередньо в місці знаходження вантажовідправників.

При перевезенні вантажів автомобільним транспортом дії перевізника з надання автомобіля є предметом детального правового регулювання, тому що належне виконання цих дій має суттєве значення для наступного виконання зобов’язань, що випливають з договору перевезення.

Від належного виконання саме цього обов’язку більшою мірою залежить все наступне виконання договору перевезення, своєчасне вивезення з підприємств та доставка до споживачів продукції. Надання перевізних засобів у точно встановлені строки прискорює їх обіг, скорочує витрати, пов’язані з простоєм автомашин під навантаженням. Неподання або подання із запізненням перевізних засобів нерідко тягне за собою псування або загибель вантажів, особливо тих, що швидко псуються [137, с. 5-6].

Однією з головних умов договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом є строк . Ним визначаються часові межі існування самих договорів і в цих межах моменти (періоди), в межах яких мають бути виконані зобов’язання контрагентами. Строк має значення як для однократних дій (для договорів перевезення конкретних вантажів), так і для багатократних. Останній варіант, на наш погляд, грає велике значення для річних договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

Взагалі, важко знайти іншу галузь економіки, де час мав би таке ж велике значення, як на транспорті. Фактор часу – категорія не лише економічна, але і юридична, оскільки всі головні переміщення матеріальних цінностей регламентовані за строками виконання зобов’язань в договорах перевезення. І деякі автори навіть виділяють таку економіко-правову категорію як транспортний час: строки надання транспортних засобів і вантажів до перевезення, строки перевезення вантажів, видачі їх одержувачу, строки повідомлення вантажоодержувача про прибувший на його адресу вантаж та інші строки [134, с. 66].