Контроль   за   своєчасним прибуттям  транспорту протягом дня,  регулювання його розстановки, подачі під завантаження виконується   перевізником   або замовником  (вантажовідправником) залежно від прийнятої ними схеми перевезень (п. 8.3. Правил). Час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється з моменту, коли водій подав подорожній лист в пункті вантаження (п. 8.25. Правил). Але, на нашу думку, в договорах потрібно визначати і кінцевий строк очікування автомобілів, по закінченню якого їх слід вважати ненаданими з усіма наслідками, що випливають з цього. Крім того, як зазначав О.О. Карлов, слід запровадити відповідальність автотранспортних перевізників у вигляді встановленого штрафу за подачу рухомого складу із запізненням [75, с. 44]. Якщо навіть прибувший із запізненням до пункту завантаження водій завдяки прийнятим заходам по прискоренню завантаження та забезпеченню максимальної допустимої швидкості їзди надолужить упущений час (що іноді зробити буває дуже важко), то вже сам по собі факт несвоєчасного надання автомобіля в пункт завантаження вносить дезорганізацію в роботу вантажовідправника, а тому таке запізнення повинно розглядатися як суттєве порушення договору перевезення, а тому в договорі перевезення пропонуємо це і зазначать.

Потрібно також зазначити, що при автомобільних перевезеннях вантажів перевізні засоби, як правило, прибувають за вантажем в пункт, який  знаходиться у віданні не автоперевізника, а у віданні вантажовідправника. Тому останній зобов’язаний забезпечити автомобільному транспорту доступ (під’їзд) до пункту навантаження та можливість маневрування на  навантажувальному майданчику. Крім того, при здійсненні перевезень у вечірній і нічний час вантажовідправник зобов’язаний забезпечити освітлення місць завантаження та під’їзних шляхів. В іншому разі перевізник буде позбавлений можливості виконати обов’язок, що лежить на ньому, щодо надання автомобіля під навантаження або запізниться з наданням автомобіля в пункт навантаження.

В ст. 62 Закону “Про автомобільний транспорт” та в п. 8.9. Правил чітко сформульовано положення щодо даного обов’язку.

Типи   та  кількість  рухомого  складу,  потрібного  для виконання перевезень вантажів, визначаються перевізником залежно від обсягу і характеру перевезень (п. 42 САТ та п. 8.1. Правил). Але, на наш погляд, перевізник має враховувати не лише ці фактори. Має братися до уваги вид вантажу, що підлягає перевезенню, вага, вид тари і упаковки, а також характер, величина й структура вантажопотоків, дорожні та кліматичні умови, способи вантажно-розвантажувальних робіт, відстань перевезення.

Встановлення одностороннього вирішення питання про визначення типу та кількості транспортних засобів, необхідних для перевезення вантажу, дає можливість автоперевізнику  вільно розпоряджатися основними фондами підприємства та знаходити більш прогресивні форми та методи організації процесу перевезення вантажів а, отже, питання визначення типу та кількості транспортних засобів, не може бути предметом спору сторін [107, с. 85].

Наступним важливим питанням є визначення придатності поданих транспортних засобів  для  перевезення  даного  виду  вантажу.

Автотранспортні підприємства  і  організації  зобов’язані подавати вантажовідправникам  рухомий  склад  під  вантаження  у  справному стані,  придатному  для  перевезення  даного  виду  вантажу,  який відповідає санітарним вимогам. Подача рухомого складу, непридатного для   перевезення передбаченого    договором вантажу, дорівнюється неподачі транспортних засобів (п. 44 САТ).

Перевізні засоби повинні бути у  справному стані як в технічному, так і комерційному відношенні. Під придатністю рухомого складу в технічному відношенні слід розуміти такий стан рухомого складу, який відповідає правилам технічної експлуатації рухомого складу. Так, вимоги до автомобільних транспортних засобів та запасних частин до них встановлюються в статтях 23-24 Закону “Про автомобільний транспорт”. Крім цього, ст. 19 Закону “Про перевезення небезпечних вантажів” визначає окремі вимоги до транспортних засобів, якими перевозяться 

Під придатністю рухомого складу в комерційному відношенні для перевезення даного вантажу слід розуміти технічний і фізичний стани рухомого складу, від яких залежить забезпечення збереженості вантажу при перевезенні. Тому, якщо поданий під навантаження автомобіль (причеп) за своїм технічним станом або у  комерційному відношенні не забезпечить збереження вантажу при перевезенні, вантажовідправник може відмовитися від навантаження його у цей рухомий склад. Це право вантажовідправника зазначено в ч. 1 ст. 917 ЦК України. Але в п. 8.4. Правил зазначається, що якщо виявлене пошкодження,  яке може вплинути на цілість  або якість  вантажу при перевезенні,  вантажовідправник повинен відмовитися від вантаження  в  такий  рухомий  склад  або   контейнери,   про   що складається акт установленої форми. Тобто Правила визначають таку можливість не як право, а як обов’язок вантажовідправника. Таким чином дана норма Правил потребує уточнення.

Вимоги, яким мають відповідати перевізні засоби при перевезенні тих чи інших вантажів, встановлені в Правилах. Невиконання цих вимог нерідко приводить до псування вантажів.

Однак слід зазначити, що обов’язок перевізника щодо забезпечення належного стану та обладнання перевізних засобів обмежується його обов’язком привести в належний стан лише самі перевізні засоби. Забезпечення допоміжних матеріалів та пристроїв, так званих вантажних або комерційних (стойки, козли, прокладки, дріт та ін.), необхідних для навантаження та перевезення вантажу, належить до обов’язків вантажовідправника, якщо інше не зазначено в договорі. Установлення цих пристроїв і матеріалів під час навантаження здійснюються вантажовідправником, а зняття їх під час розвантаження здійснюються  вантажоодержувачем (п. 56 САТ). Але відповідно до п. 8.10. Правил додаткове   обладнання  автомобілів   для  перевезення певного вантажу може виконуватись вантажовідправником лише за погодженням з перевізником. Тобто і перевізник і вантажовідправник мають певні обов’язки щодо обладнання належним чином автомобіля.

Крім цього, рухомий  склад, як зазначалося, має відповідати санітарним вимогам. Як зазначав Х.І. Шварц, надання під завантаження неочищеного автомобіля або неочищеної автоцистерни є грубим порушенням договору. У зв’язку з чим вантажовідправник не лише вправі, але і зобов’язаний утриматися від використання неочищених та таких, що не відповідають санітарним вимогам, автомобілів [181, с. 64]. Але, на наш погляд, вантажовідправник може відмовитися від їх використання лише тоді, коли виявлені недоліки не можуть бути усунуті на місці. В цьому випадку перевізнику потрібно надати право замінити рухомий склад та встановити для цього обмежений термін, по закінченню якого автомобіль необхідно вважати ненаданим, якщо він не буде замінений.

Перед навантаженням вантажу в рухомий склад необхідно визначити його справний стан як в технічному, так і комерційному відношенні. Але законодавство не встановлює обов’язок вантажовідправника здійснювати перевірку рухомого складу в технічному відношенні. Відповідно до п. 8.4. Правил перед завантаженням замовник (вантажовідправник) повинен перевірити придатність рухомого складу та контейнерів  для перевезення вантажу у комерційному відношенні.

При розгляді питання про визначення характеру недоліків перевізних засобів, В.Т. Смирнов зазначав, що для того, щоб легше було вирішувати такі  питання було б доцільно встановити правило про те, що технічний стан перевізних засобів, що надаються під навантаження, повинен фіксуватися відправником у вантажоперевізних документах. [137, с. 17].

З ним не погоджувався М.Р. Наапетян, який зазначав, що визначення придатності рухомого складу в технічному відношенні – це прямий обов’язок автотранспортного підприємства. Випускаючи на лінію рухомий склад, автотранспортне підприємство зобов’язане перевірити технічний стан автомобіля і в дорожньому листі зробити запис про його справність. Без такого позначення автомобіль не випускається на лінію. В перевізних документах, на думку  Наапетяна М.Р., доцільно фіксувати вантажовідправнику лише комерційний стан рухомого складу [107, с. 87].

Ми повністю поділяємо точку зору М.Р. Наапетяна, тому що вона актуальна і зараз: по-перше, вона відповідає вимогам чинних нормативних актів (п. 44 САТ, ст. 60 Закону “Про автомобільний транспорт”); по-друге, на практиці вантажовідправнику дуже складно, а іноді практично неможливо визначити технічний стан перевізних засобів, що надаються під навантаження.

Розглянувши сутність справності рухомого складу у технічному і комерційному відношенні, можна зазначити, що по суті це близькі поняття, але вони не завжди співпадають за змістом Це пов’язано з тим, що технічна несправність рухомого складу в одних випадках може привести до непридатності автомобіля в комерційному відношенні, а в інших – ні. Однак слід зазначити, що у більшості випадків технічна несправність кузова рухомого складу означає також непридатність його до перевезення і в комерційному відношенні. До таких несправностей можна віднести дефекти вантажної платформи, фургона, контейнера, несправність холодильного обладнання, що може призвести до втрати або псування вантажу.

На практиці визначення характеру дефектів рухомого складу в комерційному відношенні пов’язане з певними труднощами, так як можливі як явні, так і скриті дефекти. Причому,  чинне законодавство на автотранспорті не дає тлумачення поняття скритих та явних дефектів.

Скриті дефекти – це такі дефекти, які не могли бути виявлені вантажовідправником під час зовнішнього огляду рухомого складу, тобто при огляді без застосування спеціальних приладів. Під явними дефектами треба розуміти такі несправності, що могли бути виявлені вантажовідправником під час звичайного огляду рухомого складу без застосування спеціальних приладів.

Чинним автотранспортним законодавством не врегульоване питання про можливість або необхідність заміни рухомого складу у випадку надання його у непридатному для перевезення вантажів стані.

Надання непридатних для перевезення вантажів автомобілів негативно впливає на виконання умов договору перевезення. Тому, ми вважаємо, що питання заміни непридатного рухомого складу придатним має бути врегульоване нормативними актами. А саме в Правилах потрібно встановити таку норму: “Якщо до перевезення вантажу надано непридатний рухомий склад, то перевізник на вимогу вантажовідправника зобов’язаний надати придатний для перевезення вантажу рухомий склад у визначений строк”.

Нарешті, потрібно зазначити, що вантажовідправник, особливо це стосується довгострокових (річних) договорів, має право ставити перед перевізником ще одну вимогу, пов’язану з наданням транспортних засобів. Вона полягає в тому, що водій автомобіля повинен мати спеціальні знання та необхідні навички, що забезпечували б транспортування того роду вантажів, які підлягають перевезенню. Наприклад, водії бензовозів повинні мати певні знання з техніки безпеки, які забезпечували б належний процес наливання нафтопродуктів в цистерну, правильне здійснення транспортування цього вантажу тощо.