У англійському кримінальному праві зґвалтування належить до тяжких нападів і виділяється як окремий злочин [220, с.13]. ,Напад, (assault) охоплює ряд злочинних діянь, починаючи від досить серйозних та закінчуючи незначними. Доктрини та практика англійського кримінального права розглядає напад як фактичне зіткнення тіла потерпілої особи або безпосередньо з тілом обвинуваченого, або зі зброєю, яка застосовується останнім. Але закон виголошує інше. Сутність ,нападу, полягає у ,спричинені страху,, а не фізичних страждань; в буквальному розумінні, як вказує сама назва, злочин полягає в тому, що одна особа накидається на іншу. Таким чином, будь-який рух тіла людини, звинуваченої у нападі, який примусить людину, в достатній мірі урівноважену, сприймати це як напад на себе, є assault. Особливо тяжким видом нападу є насильство (rape) і подібні злочини, спрямовані проти жінок і дітей. Ці злочини вважаються не тільки найтяжчими злочинами антисуспільного характеру, але й при їх вчиненні із застосуванням сили потрапляють безпосередньо в ряд злочинних діянь, спрямованих проти фізичної недоторканності [101, с.153-155].

 Англійські вчені виділяють два різні типи зґвалтування. Перший - це зґвалтування, що вчинене незнайомою особою (розглядається як менш тяжка форма сексуального нападу), другий - це зґвалтування знайомої особи чи вчинене знайомим, так зване ,датоване зґвалтування,. Разом з тим, окремі науковці заперечують такий поділ, зазначаючи: ,…ми не можемо ні в якому разі поділяти його на більш чи менш серйозний злочин виходячи з того, чи існували певні стосунки між жертвою та ґвалтівником, чи то були вони просто знайомі, [310, с.607].

 Визначаючи суть зґвалтування як злочину, англійські вчені вказують на два основних підходи. Перший з них розглядає зґвалтування як насильницький злочин, основною ознакою якого є застосування насильства. Прибічники іншого підходу стверджують, що не всі зґвалтування супроводжуються насильством. Основною ознакою даного злочину, за їх висновком, є посягання на "сексуальну автономію" особи, і найголовніше тут - чи була у кожному випадку дійсно виражена згода особи на статеві зносини. Але виникають труднощі з обома підходами. Визначаючи згоду як основну ознаку зґвалтування, англійські науковці тим самим поглиблюють проблематику [310, с.606]. Ілюструючи неоднозначний підхід до вирішення даного питання, вчені звертають увагу на позицію науковців Гарнера та Ш'ют, за гіпотетичним сценарієм яких матиме місце зґвалтування у випадку вчинення статевого акту з непритомною особою без завдання їй якихось тілесних ушкоджень, з використанням презервативу, припускаючи, що жертва навіть може не знати про статевий акт.

 Незважаючи на видання у 1956 році спеціального Закону про статеві злочини, фактично до видання Закону 1976 року зґвалтування було злочином за загальним правом. Це пов'язано з тим, що Закон 1956 року не містив поняття зґвалтування, а лише встановлював максимальне покарання за нього, однак відповідь на питання, які ж є ознаки даного злочинного діяння, можна було знайти лише в судових прецедентах [267,с.26].

 Найбільш важливим із цих рішень, очевидно, було рішення Палати Лордів по справі Моргана, яке викликало досить бурхливу реакцію суспільства, і під впливом якого Уряд заснував спеціальний комітет під керівництвом судді Хейлброна для вивчення законодавства і підготовки змін.

 Морган і його товариші по чарці були визнані винними в зґвалтуванні дружини Моргана, яка чинила відчайдушний опір насильникам. Співучасники злочину подали апеляцію на тій підставі, що вони були переконані чоловіком, який розповідав, що його дружина полюбляє насильницьке примушування до сексу. Палата Лордів винесла рішення, суть якого зводилась до наступного: обвинувачені добросовісно помилялись, у них не було умислу на насильницький статевий акт, оскільки вони вважали, що жінка була згодна.

 Вивчивши судову практику, комітет Хейлброна дійшов висновку, що визначення зґвалтування, яке витікає із норм загального права, відповідає сучасним вимогам, хоча правила про докази і процедуру розгляду справ про зґвалтування комітет визнав незадовільними. Після опублікування звіту комітету Хейлброна в 1976 року, у Закон 1956 року були внесені зміни, які торкнулися процедури і правил доказування.

Крім того, вказаний Закон був доповнений визначенням зґвалтування, котре стало простим повторенням загального права [267, с.26]. Відповідно до Закону про статеві злочини 1976 року, чоловік винен у зґвалтуванні, якщо він вчиняє незаконне статеве зношення з жінкою, котра не давала згоди на статеве зношення; при цьому чоловік знає про незгоду жінки або нерозумно вважає, що вона згодна. Як пише професор Оксфордського Університету Грюнхут, ,злочинний характер даного делікту полягає не у факті позашлюбного статевого контакту, а в насильницькому або зневажливому ставленні до права жінки на статеве самовизначення, [244, с.314].

 Досить важливим моментом при встановленні того, чи має місце зґвалтування, є також здатність потерпілого дати згоду на вступ у сексуальні відносини. Вважається, що після досягнення 16-річного віку людина може свідомо дати таку згоду. Однак англійський законодавець з метою захисту молодих людей пішов на підвищення вікової планки до 18 років у тих випадках, коли злочинець вчинив діяння по відношенню до дівчини чи юнака, довіреною особою яких він виступає [58].

 Таким чином, до ознак зґвалтування за англійським кримінальним правом за Законом про статеві злочини 1976 року належать:

 незаконність статевого акту (чоловік може бути притягнутий до відповідальності за зґвалтування дружини тільки у випадку, коли він, порушуючи судову заборону на роздільне проживання, ґвалтує дружину в її власному домі);

 відсутність згоди жінки на статеві зносини [173, с.340].

 У 1994 році були внесені зміни до Закону про статеві злочини 1956 року, якими були виправлені окремі вади:

 ,(1) Для чоловіка зґвалтування жінки чи іншого чоловіка - це злочин.

 (2) Чоловік вчиняє зґвалтування, якщо:

 (а) має статеві зносини (чи то вагінальні, чи то анальні) з людиною, яка на момент цих зносин не дає згоди на це; та

 (b) якщо на цей момент він знає, що людина не погоджується на статеві зносини або ж є нерозважливим щодо згоди людини.

 (3) Чоловік вчиняє зґвалтування, якщо він спонукає заміжню жінку до статевого акту з ним шляхом уособлення її чоловіка, [55].

 Головною зміною, що внесена до Закону про статеві злочини у 1994 році, є визнання зґвалтуванням анального статевого акту незалежно від статі жертви, що вчиняється проти волі потерпілої особи.

 У Законі про статеві злочини Великої Британії 1994 року дається визначення зґвалтування, яке вже розкривається не через поняття ,незаконний, статевий акт, що мало місце у визначенні зґвалтування за загальним правом та зберігалось у Законах про статеві злочини 1956 та 1976 років. За загальним правом зґвалтування не могло бути вчинене чоловіком щодо своєї дружини, оскільки вона сприймалась як така, що погоджувалась на статеві акти в межах свого шлюбу [311, с.339]. Слово ,незаконний, у визначенні зґвалтування було наведено для того, щоб підкреслити, що злочин буде мати місце у випадку наявності статевих зв'язків, що виникають поза шлюбом. Але винятки з цього правила поступово збільшувались [329, 335, 343]. У 1991 році Палата Лордів у одній із кримінальних справ скасувала визначення загального права і заявила, що немає ніякого "шлюбного винятку" у Законі про статеві злочини. Це рішення одразу було узаконене розділом 1(2) згаданого Закону. Закон 1994 року вніс подібні поправки до інших статевих злочинів, виключаючи слово ,незаконний, з розділу 2(1) (спонукання до статевих зносин шляхом погроз та залякування) та з розділу 3(1) (спонукання до статевих зносин шляхом створення завідомо неправильного уявлення про факт з наміром обманути або умисне введення в оману). Водночас, термін ,незаконний, залишився у визначеннях інших статевих злочинів у Законі 1956 року. Наприклад, розділ 6(1) - незаконні статеві зносини з дівчиною, молодшою 16 років; розділ 4(1) - застосування наркотичних засобів чоловіком для вчинення незаконного статевого акту з жінкою [311, с.339].

 Слід відмітити, що до конститувних ознак зґвалтування англійське кримінальне право відносить й обман, який викликає помилку щодо природи статевого акту чи ідентифікації особи. Так, у справі Лінекара [332] позивачка підробляла повією. Однієї ночі до неї підійшов відповідач і мав з нею статеві зносини за домовлену плату £25. Відповідач пішов після статевого акту, не заплативши. Пізніше він був звинувачений у зґвалтуванні. Відповідач подав апеляцію. Апеляційний суд визначив, що повія погоджувалась на статевий акт з апелянтом. Реальність тієї згоди не спростована фальшивим твердженням апелянта про намір сплатити за послуги домовлену плату £25. Той факт, що вона не погодилась би на статевий акт, якби він не обіцяв сплатити £25, був не релевантним. Не було ніякого обману щодо природи статевого акту чи ідентифікації особи. Тому він був визнаний невинним у вчиненні зґвалтування [313, с.438].

 У Законі про статеві злочини 2003 року зазначено, що людина буде визнана як така, що не погодилась на статеві зносини у випадку, якщо вона була цілеспрямовано обманута щодо природи чи мети статевого акту, або ж відповідач цілеспрямовано спонукає позивачку до згоди, виконуючи роль людини, що відома особисто позивачці (п. п.(а), (b) ч. (2) ст. 76).

Якщо згода жінки на статеві зносини була досягнута шляхом обману, погрози, послаблення її сили волі шляхом медикаментів або шляхом зловживання її слабоумством, то вчинений в результаті цього сексуальний делікт карається, відповідно до статей 2, 3, 4, 7, 8 Закону про статеві злочини 1956 року, тюремним ув'язненням на строк до 2 років.

 Відповідно до визначення американського загального права, зґвалтуванням визнавались незаконні статеві зносини чоловіка з жінкою, що не є його дружиною, насильницьке і без її згоди.

 Важливо наголосити, що у 1986 році спеціальна гл.99 "Зґвалтування", що містилась у розділі 18 ЗЗ США, була скасована на підставі Федерального закону про сексуальні зловживання, але все, що стосується насильницького зґвалтування та деяких інших сексуальних посягань, зараз розглядається в нормах глави 109А "Сексуальні зловживання" (№№ 2241-2248) [227, с.349]. Водночас, О.О.Малиновський пише про існування у розділі 18 ЗЗ США цілої глави під назвою "Зґвалтування" і характеризує її зміст, що є неприпустимим [173, с.337]. Норми глави 109А не розрізняють зґвалтування, насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом та деяких інших сексуальних злочинів. Замість цього закон оперує ключовими поняттями "сексуальне зловживання" ("sexual abuse"), яке містить різні різновиди: 1) сексуальне зловживання за обтяжуючих обставин (№ 2241); 2) "просте" сексуальне зловживання (№ 2242); 3) сексуальне зловживання щодо неповнолітньої особи або особи, що перебуває під наглядом (№ 2243); 4) сексуальне зловживання, що спричинило загибель людини (№ 2245) [227, с.350].