Об'єкт зґвалтування. Наукою кримінального права закріплено положення, згідно з яким те, на що спрямований злочин, є його об'єктом [150, с.123]. Така позиція справедлива і не викликає жодних сумнівів. Проблема полягає лише в тому, що саме розуміти під поняттям "об'єкт злочину", оскільки єдиної точки зору з цього питання так і не вироблено.

 У науці є принаймні п'ять сформованих і більш-менш теоретично обґрунтованих концепцій щодо визначення змісту об'єкта злочину: "об'єкт злочину - блага" [82, с.265], "об'єкт злочину - людина" [199, с.43-66], "об'єкт злочину - цінності" [282, с.51-52; 284, с.75-77; 177, с.68; 150, с.124], "об'єкт злочину - правовідносини" [168, с.43-79; 180, с.6], "об'єкт злочину - суспільні відносини" [151, с.89; 162, с.68-105; 74, с.70; 88, с.3; 105, с.96; 111, с.12; 138, с.106; 249, с.83; 216, с.123]. При цьому, як зазначає С.Я.Лихова, жодна із цих теорій не може претендувати на універсальність визначення такого поняття як об'єкт злочину [168, с.78].

 Як зазначив П.С.Матишевський, ,людина як самостійна і найвища цінність не може бути зведена до носія суспільних відносин. Вона має природне, невід'ємне і невідчужуване право на життя, здоров'я, честь і гідність, [177, с.68]. Лише в процесі свого розвитку та соціалізації вона стає суб'єктом суспільних відносин. Є.В. Фесенко пропонує для визначення об'єкта злочину використовувати категорію цінностей: ,Саме цінності (особисті, суспільні, державні) повинні визнаватись об'єктом злочину, [283, с.71]. Він зазначає, що цінності - це різноманітні об'єкти матеріального світу, в тому числі і людина, які мають суттєве позитивне значення для окремих осіб чи суспільства в цілому. Найважливіші цінності бере під захист кримінальне законодавство. Будь-яке злочинне діяння, спрямоване проти цих найважливіших цінностей, створює загрозу заподіяння або спричиняє їм шкоду, тому вони і є об'єктом злочину. Велике значення, на думку автора, має визначення структури цінностей.

 У цьому сенсі навряд чи можна погодитися з М.Й. Коржанським, який зазначає, що ,об'єктом посягання може бути лише особа, як сукупність суспільних відносин,.На думку цього автора, визнання об'єктом злочину людини як біологічної істоти унеможливить пояснення правомірності позбавлення життя людини в стані необхідної оборони, а також під час виконання вироку суду, оскільки об'єкт в цих випадках не зможе бути поставлений під захист кримінального закону [138, с.106]. Сьогодні ця концепція є дещо застарілою і не відбиваєреалій дійсності, ставлячи на чільне місце лише особу як об'єкт кримінально-правової охорони, а не людину, як це передбачено Конституцією України [166, с. 33-35].

 Крім того, окремі вчені об'єктом злочину визнають ,суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом, котрі порушуються або поставлені під загрозу порушення в результаті вчинення злочину, [215, с.60-61], ,соціальні інтереси та блага, які врегульовані нормами права, на які здійснює посягання злочинець, завдаючи їм реальну шкоду, передбачену кримінальним законодавством, [278, с.64-66], ,охоронювану кримінальним законом соціальну безпеку, тобто стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави, які зазнають злочинного посягання, за яке передбачена кримінальна відповідальність, [113, с.29-31], ,інтереси, що охороняються кримінальним законом, [225, с.91-92], ,той, проти кого вчиняється злочин, тобто окремі особи або певна кількість осіб, матеріальні чи нематеріальні цінності яких поставлені під кримінально-правову охорону, та підлягають злочинному впливу, в результаті чого цим особам завдається шкода або створюється загроза завдання шкоди, [268, с.135]. Дана точка зору отримала розвиток у працях Г.П.Новосьолова, який відзначив, що об'єктом кожного конкретного злочину виступають люди - індивіди або їх малі чи великі групи (об'єднання) [199, с.66]. І.Я.Козаченко, підтримуючи зазначену позицію, відзначає, що в будь-якому випадку завдається або створюється загроза завдання шкоди не чомусь (благам, нормам права, відносинам, інтересам тощо), а комусь, і, відповідно, як об'єкт злочину слід розглядати не щось, акогось [199, с.3].

 С.Я.Лихова зазначає, що загальним об'єктом злочину слід вважати ті відносини, які склалися в суспільстві між окремими його членами та їх об'єднаннями, і які в інтересах всього суспільства піддані нормативному регулюванню - тобто правовідносини. Правовідносини є об'єктом кримінально-правової охорони та утворюють зміст обов'язкової ознаки певного складу злочину - його безпосереднього об'єкта. У монографії авторка обґрунтовує позицію, що концепція "об'єкт злочину - правовідносини" за допомогою визначення змістовної частини правовідносин дозволяє визначити зміст всіх об'єктів злочинів, склади яких передбачені в КК України [168, с.79].

Таким чином, єдиного підходу до визначення об'єкта складу злочину в теорії  кримінального права немає. Кожна з наведених вище теорій має право на існування, заслуговує на увагу. Але, на нашу думку,об'єкт складу злочину слід визначати як цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричиняє шкоду [282, с.51]. Ми вважаємо, що теорія "об'єкт злочину - цінності" більш вдала, оскільки відповідає конституційним принципам. Термін "цінності" - поняття досить широке, може охопити всі об'єкти злочинних посягань. На нашу думку, ця теорія може бути фундаментом для подальшого дослідження злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості, надасть можливість більш чітко визначити об'єкт зґвалтування.

 До елементів цінностей відносять п'ять класів компонентів: потерпілі, їх інтереси та права, соціальні зв'язки, предмети (матеріальні блага), нематеріальні блага, які належать потерпілим [283, с.71-73; 282, с.52].

 Виходячи з підтриманої нами теорії "об'єкт злочину - цінності", вважаємо, що об'єктом зґвалтування виступають соціальні зв'язки, які порушуються суб'єктом злочину шляхом посягання на уклад стосунків членів суспільства у сфері статевого життя. Специфікою злочинного прояву виступає спрямованість діяння на заподіяння шкоди такій цінності як статева свобода або статева недоторканість, що є ознакою об'єкта цього злочину. У зв'язку з цим, видається слушною позиція П.П.Андрушка, який в цілому підтримує теорію "об'єкт злочину - цінності", але звертає увагу, що серед різновидів цих цінностей може бути свобода людини чи людей.

Статеву свободурозглядають як гарантовану особі свободу, незалежно від впливу будь-якої іншої особи, в кожному окремому випадкудопускати чи не допускати задоволення щодо себе чужого статевого почуття іншою особою в даний час, при даних обставинах. П.Бліндер відзначив, що саме визнання статевої свободи об'єктом зґвалтування найбільш точно характеризує соціальну і юридичну природу суспільних відносин, яким завдається шкода при вчиненні зґвалтування [69, с.5]. Л.А. Андрєєва зазначає, що не можна зводити статеву свободу тільки до допущення чи недопущення щодо себе задоволення чужої статевої потреби. Іншими словами, особа буде виступати лише об'єктом статевих відносин, а не їх суб'єктом. Статева свобода - це не тільки свобода від примушування, але й свобода самовизначення у статевих відносинах [62, с.5]. Ю.К. Сущенко визначає статеву свободу як можливість особи допускати чи не допускати задоволення статевого почуття щодо себе [252, с.3]. П.П. Осіпов розглядає статеву свободу як можливість вчинення особою у сфері статевих відносин таких дій, які, будучи спрямованими на задоволення статевої потреби, не суперечать біологічним і суспільним закономірностям і забезпечуються пануючою системою суспільних відносин [206, с.131]. Т.В. Кондрашова зазначає, що статева свобода - це ,свобода в межах суспільних відносин, що склалися, вступати у статеві відносини з іншою особою і не допускати будь-якого примушування у цій сфері, [131, с.8]. І.В.Хохлова та О.П.Шем'яков визначають статеву свободу як ,особисте право повнолітньої особи самостійно без примушування (психічного або фізичного чи інших форм примушування), відповідно зі своєю волею та свідомістю вирішувати проблему вибору собі статевого партнера на основі особистих поглядів з метою задоволення своїх фізичних, духовних та інших соціально схвалених потреб, [289, с.121]. О.О.Дудоров вказує, що під статевою свободою слід розуміти ,право дорослої і психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері таких зносин будь-якого примусу, [152, с.89]. С.Д.Шапченко вказує, що під статевою свободою при зґвалтуванні слід розуміти право особи ,самостійно і вільно обирати час, місце та партнера (партнерів) для природних статевих зносин, [296, с.246].

 М.Й.Коржанський зазначає, що "зґвалтування порушує статеву волю потерпілої особи, яка є видовим об'єктом цього злочину" [148, с.104], з чим ми не погоджуємось.

 Варто зауважити, що Конституція України вживає термін "недоторканність" людини (наприклад, ст.ст. 3, 29, 30), а не "недоторканість" особи, як це вжито у розділі IV КК України. Слово "недоторканність" означає гарантію від усяких посягань. Посягання не може бути спрямоване на гарантію, воно направляється на цінність, що захищається цією гарантією (тому говорять про "посягання проти особи", а не про "посягання проти недоторканності особи"). Недоторканий - якого ніхто не торкався, не чіпав, і т. ін., непорочний, чистий, цнотливий (наприклад, недоторкана дівчина) [259, с.346]. Вважаємо, що термін "недоторканий" є більш вдалим для характеристики статевих злочинів. Підґрунтям даної позиції є й семантика дієприкметників недоторканий - недоторканний. Перший дієприкметник позначає дію, яка поки що не відбулася, але може відбутися, другий вказує на неможливість такої дії за жодних умов [222]. Обминаючи дискусії щодо правильного вживання терміну (,недоторканність, чи ,недоторканість,) у даному дисертаційному дослідженні вважаємо, що даний термін повинен вживатись так, як це зазначено у КК України - ,недоторканість,.

На початку ХХ століття статеву недоторканість людини почали розглядалася як її свободу розпоряджатися своїм статевим життям на свій розсуд, свободу допускати чи не допускати задоволення статевої пристрасті іншої особи щодо себе. Крім того, оскільки людина на певному етапі свого фізичного розвитку, в більш ранньому віці, взагалі не володіє статевим інстинктом або можливістю його задоволення, то статева недоторканість цієї людини охороняється в цьому випадку як незайманість її статевої сфери взагалі або цнотливості, оскільки в самому посяганні міститься передчасне збудження статевого інстинкту, що викликає чи може викликати розлад здоров'я дитини, а також може морально розбестити дитину [110, с.3-4].

 Під статевою недоторканістю розуміють моральну і правову заборону вступати у статевий зв'язок з особою, яка не володіє статевою свободою через її нездатність розуміти значення і наслідки вчинюваних з нею статевих дій або керувати своїми вчинками в статевій сфері [205, с.3]. Статева недоторканість особи, на думку І.В.Хохлової та О.П.Шем'якова, - ,це встановлена Конституцією України, кримінальним законом та нормами моралі гарантія захисту особи від злочинних посягань у сфері встановленого укладу статевого життя, [289, с.121]. О.О.Дудоров визначає статеву недоторканість як ,абсолютну заборону вступати у сексуальні контакти з особою, яка не є носієм статевої свободи, всупереч справжньому волевиявленню такої особи або ігноруючи його, [152, с.89]. С.Д.Шапченко вказує, що статеву недоторканість слід розглядати як абсолютну заборону для кожної особи вступати у природні статеві зносини ,всупереч дійсної волі або не беручи до уваги таку волю, іншої особи [296, с.246].