Проаналізувавши досвід зарубіжнихкраїн в частині з'ясування змісту основної дії, що обов'язково має місце при вчиненні зґвалтування, слід відмітити неоднозначний підхід законодавців до вирішення цього питання. Умовно досліджувані країни можна поділити на такі групи: 1) держави, кримінальне законодавство яких містить поняття ,статеві зносини, (,статеве зношення,) або ,сексуальні зносини, як конститутивну ознаку зґвалтування, що передбачає введення статевого органу чоловіка до піхви (Україна, Російська Федерація, Республіка Бєларусь, Республіка Казахстан, Азербайджанська Республіка, Естонія, Грузія, Киргизька Республіка, штат Нью-Йорк (США), Литовська республіка, Республіка Польща, Швеція, Республіка Таджикистан, Республіка Узбекистан, Республіка Вірменія, Республіка Молдова, Республіка Корея, Ізраїль, Данія, Республіка Болгарія, Латвійська Республіка, Боснія і Герцеговина, Угорщина, Філіппіни, Індія, Ірак, Фінляндія; 2) держави, кримінальне законодавство яких містить поняття ,статеве співжиття, (Австрія, Швейцарія); 3) держави, що визначають ,статеве (або сексуальне) проникнення, як будь-які форми статевого зв'язку (Австралія, Франція, Нідерланди, Бельгія, штат Каліфорнія (США), штат Алабама (США), штат Індіана (США), штат Юта (США), Республіка Албанія, Велика Британія); 4) держава, що характеризує зґвалтування через поняття ,сексуальні дії, (ФРН); 5) держави, що вживають поняття ,статевий (сексуальний) акт, (штат Техас (США), Республіка Сан-Марино, Італія), 6) держава, законодавство якої містить поняття ,сексуальні агресії, для позначення саме злочину зґвалтування (Іспанія); 7) держави, законодавство яких містить термін ,сексуальні відносини,, що включають будь-які сексуальні контакти (Норвегія) або 8) ,статевий зв'язок, (Таїланд) чи 9) ,статевий контакт, або ,сексуальне проникнення, (штат Вісконсин (США)); 10) у КК Японії вживається термін "зваблення" для позначення дій, що вчиняються при зґвалтуванні.

 Розуміння злочину в сім'ї загального права тісно пов'язане з визначенням ключових його складових - actus reus і mens rea. Термін actus reus зазвичай перекладається як "протиправна дія", але його зміст розуміється набагато ширше. Перш за все, actus reus розуміють як акт людської поведінки у вигляді дії, яка вчиняється за доброю волею суб'єкта. Але поведінка особи може полягати і у бездіяльності, караність якої пов'язується із невиконанням обов'язку діяти певним чином. Крім того, в actus reus злочину включаються і наслідки діяння. Встановлення actus reus - обов'язкова умова кримінальної відповідальності [126, с.37].

 Відповідно до англійського кримінального права (розділ 1(2)(а) Закону про статеві злочини 1956 року), actus reus зґвалтування включає два елементи: статевий акт та відсутність згоди особи на статевий акт. Статевий акт може бути як вагінальним, так і анальним. Розділ 44 Закону про статеві злочини 1956 року визначає статевий акт так: ,Там, де при розгляді будь-якого злочину згідно Закону, необхідно довести наявність статевого акту (природного чи неприродного), необов'язково доводити завершення акту виверженням сімені, а вважати його завершеним лише на підставі факту проникнення,. Проникнення встановлюється на основі навіть мінімального входження члена звинуваченого в анус чи вагіну жертви. Позбавлення цнотливості може і не настати. Для визнання злочину закінченим достатньо найменшого ступеню проникнення чоловічого статевого органу до вагіни чи анусу (Sexual Offences (Amendment) Act (1976), ст.7(2)). Отже, потирання початку входу до вагіни з подальшою еяколяцією не є зґвалтуванням, так само як і оральний секс (феляція). Проникнення у вагіну чи анус іншими предметами також не є зґвалтуванням. У таких випадках часто засуджують за непристойний напад (Sexual Offences Act (1956), ст.ст.14, 15). На початку 80-х років ХХ століття Комітет з Перегляду Кримінального Права запропонував, щоб поняття зґвалтування не розширювати до охоплення ним цих чи подібних актів (№45) [325]. Втім, подальше реформування кримінального законодавства мало своїм результатом розширення поняття зґвалтування та включення до нього і проникнення статевого члена чоловіка до роту, оскільки це сприймається нарівні з іншими проникненнями чоловічого органу як непристойне і огидливе. Визнана і серйозність проникнення неживими предметами, але дане діяння не визнається зґвалтуванням, а створюється новий злочин - сексуальний напад за допомогою проникнення, за який встановлюється максимальна міра покарання - довічне позбавлення волі [310,с.611].

 Оскільки мінімального проникнення достатньо, щоб встановити статевий акт, він вважається триваючим до видалення статевого органу. У справі Каітамакі [330], Д. проник у В. за її згодою, принаймні, він так вважав. Коли він зрозумів, що вона не погоджується, чи більше вже не погоджується, він не стримувався. Він був звинувачений у зґвалтуванні; його звинувачення підтримане Новозеландським Апеляційним Судом, Таємною Радою, яка дала визначення, що оскільки початковий етап проникнення, можливо, не складає зґвалтування у даному випадку, якщо він вчинений за згодою або якщо Д. вірив, що позивачка погоджувалась. Продовження статевого акту після того як згода була відхилена, буде складати зґвалтування.

У будь-якій державі зґвалтування буде мати місце у випадку вчинення статевого проникнення без дійсної згоди потерпілої особи. КК України передбачає, що при зґвалтуванні до потерпілої особи застосовується фізичне насильство, погроза його застосування або використовується її безпорадний стан. Слід визначити зв'язок статевого проникнення (статевих зносин згідно діючого КК України) та фізичного насильства, погрози його застосування та використання безпорадного стану потерпілої особи. Ми вважаємо, що обов'язково слід вказувати на відсутність свідомої та дійсної згоди потерпілої особи на статевий акт чи задоволення статевої пристрасті. Тому у диспозиції ч. 1 ст. 152 КК України слід чітко вказувати, що статеве проникнення вчиняється проти або поза волею потерпілої особи.

 Поняття єдиного складу злочину, що складається із кількох різнорідних дій, в багатьох випадках залежить від законодавчого визначення, в основі якого, зазвичай, лежить єдність способу дії і єдність наміру винного. У ст. 152 КК прямо сказано про застосування саме фізичного насильства при вчиненні зґвалтування, погрози застосування фізичного насильства та використання безпорадного стану потерпілої особи. Такі випадки непоодинокі. Законодавець задіяв схожу юридичну конструкцію і для формулювання інших складів, наприклад, у ч. 1 ст. 187 (розбій) та ч. 3 ст. 189 (вимагання) КК України, де використано термінологію "насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи"; у ч.2 ст. 186 КК (грабіж) вживається "насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого". У 62 складах злочинів, передбачених КК України, вживається термін "насильство", і лише у чотирьох вказано - "фізичне насильство". Таким чином, законодавець не виробив єдиного підходу щодо вживання даного терміну, а це варто було б зробити з метою уніфікації кримінального законодавства.

 Аксіоматичним для національної доктрини права єте, що фізичне насильство при вчиненні зґвалтування застосовується з метою позбавлення потерпілої особи можливості вчинити опір або подолати опір, а також покоритися домаганням, боячись більш тяжких наслідків [191, с.313].

 Дискусійним в науці кримінального права є визначення змісту фізичного насильства. Слід відзначити, що кожне визначення має свій позитивний момент, але разом з тим не відображає повною мірою всю багатосторонність даного поняття. І.І.Давидович зазначає, що незважаючи на різноманіття думок з цього приводу, науковці, в переважній більшості, виділяють такі ознаки насильства:

 його протиправність і суспільна небезпечність;

 активний характер поведінки;

 умисний характер;

 вплив на організм (тіло, психіку) іншої особи;

 здатність заподіювати шкоду здоров'ю або життю людини [98, с.8].

 Дискусії щодо трактування фізичного насильства зводяться до наступного.

 1. Ведучи мову про зміст фізичного насильства, одні автори під ним розуміють "застосування фізичної сили до потерпілого" [242, с.206]. Але дане визначення не може бути адекватно застосовано у випадку незлочинного застосування фізичної сили, наприклад, коли ця сила застосовується для самозахисту від посягання на статеву свободу чи статеву недоторканість, в стані необхідної оборони чи крайньої необхідності тощо.

 Друга група вчених розглядають фізичне насильство як "будь-який вплив на тілесну недоторканість потерпілого" [212, с.722]. При такому формулюванні акцент робиться на зовнішній ознаці фізичного насильства, при цьому "вплив" на тілесну недоторканість може бути кримінально караним діянням, але не нести характеру фізичного насильства. А.В.Наумов під фізичним насильством розуміє будь-який суспільно небезпечний і протиправний безпосередній вплив на життя, здоров'я людини, його права і свободи [189, с.50]. О.В.Старков вважає, що "фізичне насильство реалізується внаслідок фізичного, тілесного зіткнення злочинця і жертви, як безпосереднього (наприклад, при зґвалтуванні), так і опосередковано (наприклад, вбивство із вогнепальної зброї)" [246, с.34]. Переважна більшість дослідників під фізичним насильством розуміють будь-який протиправний вплив на організм іншої особи проти її волі [117, с.12; 86, с.30; 145, с.130-131; 129, с.27]. Ф.В.Караулов пропонує замінити поняття "фізичне насильство" на "фізичний вплив". Фізичний вплив може бути пов'язаний із завданням фізичної шкоди, але може її і не спричинити. Автор вважає, що не варто розширяти поняття фізичної шкоди і включати до нього, наприклад, обмеження свободи, безпорадний стан. Не можна ставити знак рівності між фізичним насильством і фізичною шкодою. Фізичне насильство можливе і без спричинення фізичної шкоди. Вона не є його обов'язковим наслідком. Фізичну шкоду пропонується розглядати як результат фізичного насильства при посяганні на певний об'єкт. Вона може бути метою вчинюваного діяння або бути способом вчинення іншого злочину [122, с.142]. Так, відповідно до позиції цієї групи вчених, не є фізичним насильством зараження потерпілої особи венеричним захворюванням при добровільному статевому акті, пригощання одурманюючими напоями з метою доведення до безпорадного стану тощо.

Слід зазначити, що окремими науковцями термін "фізичне насильство" заміняється терміном "фізичне страждання", яке визначається як негативні відчуття у вигляді болю, нудоти, дискомфорту [76, с.45]. В зарубіжній судовій практиці до фізичних страждань також відносять головні болі, втрату сну тощо [176, с.52]. Зазвичай, оцінка фізичних страждань проводиться у співвідношенні із критерієм спричинення фізичної шкоди, що є недостатнім, якщо мова йде не про звичайну людину. Не враховуються індивідуальні особливості потерпілої особи, наприклад, індивідуальна підвищена чи понижена чутливість до болі. Тому не можна ототожнювати терміни "фізичні страждання" і "фізична шкода", заміняти одне поняття іншим. Фізична шкода є багатоплановим показником, що включає як негативні зміни в організмі людини, так і біохімічні, термодинамічні, нервово-гуморальні й інші несприятливі зміни в органах і тканинах індивіда. Це продукт впливу на людину як представника біологічного виду [76, с.46-47].

 В кримінальних кодексах різних країн аналогами цього поняття є: ,тілесні ушкодження, (КК ФРН, КК Японії); ,шкода здоров'ю, (КК РФ); обидва вищенаведених поняття ,тілесне ушкодження та інша шкода здоров'ю, (КК Австрії, КК Швейцарії, КК Аргентини, КК Республіки Молдова).