Вчинення зґвалтування, поєднаного із умисним заподіянням смертіпотерпілій особі, виходить за межі особливо тяжких наслідків, що й обумовлює кваліфікацію зґвалтування за сукупністю з умисним вбивством при обтяжуючих обставинах. Однак, на наш погляд, при кваліфікації дій винного за ч.4 ст. 152 (за ознакою "особливо тяжкі наслідки") та п.10 ч.2 ст.115 КК буде двічі інкриміновано вчинення одного й того ж злочину - умисного вбивства. При цьому ч.4 ст. 152 КК інкримінуватиметься в зв'язку з наявністю ознак, що "перекриваються" п.10 ч.2 ст.115 КК. Крім того, така кваліфікація означає, що особливо кваліфікований склад зґвалтування (ч.4 ст. 152 КК) по суті є окремим різновидом умисного вбивства. Вважаємо, що інкримінування винній особі особливо тяжких наслідків зґвалтування (ч. 4 ст. 152 КК) при вчиненні умисного вбивства, поєднаного із зґвалтуванням, є некоректним. Більш обґрунтованою видається кваліфікація дій винного за ч.1 ст. 152; п. 10 ч. 2 ст. 115 КК (за відсутності інших обтяжуючих ознак). Але у випадку умисного вбивства, поєднаного із зґвалтуванням малолітньої чи малолітнього, дії винного потребують кваліфікації за ч.4 ст. 152; п.10 ч.2 ст.115 КК.

Погроза застосування фізичного насильстваза КК України є однією із альтернативних ознак об'єктивної сторони зґвалтування. Багато науковців вважають, що для уніфікації термінології, що вживається в кримінальному законі, необхідно дати визначення поняття погрози у КК України [263, с. 45; 229, с.10-11; 160, 78-86; 139, с.39], як це зроблено у багатьох кримінальних кодексах зарубіжних держав (наприклад, у КК Бельгії, КК Республіки Болгарія, КК Австрії, КК Республіки Польща тощо). Подібне вирішення надасть можливість для більш чіткого і точного опису видів погроз, виключить їх різне тлумачення.

 Найбільш складними з теоретичної і практичної точки зору є питання, що пов'язані з розумінням погрози як діяння. Суперечливими є рекомендації щодо оцінки обов'язкових юридичних ознак погрози, а також питання співвідношення погрози і психічного насильства [139, с.37]. Більшість авторів розглядають погрозу: 1) як вираження зовні наміру завдати шкоду [272, с. 99; 268, с.130]; 2) як психічний вплив; 3) як діяння і як наслідок злочину (у складах поставлення в небезпеку) [144, с.15]. Однак при цьому не надається категоріальне визначення погрози [139, с.37].

 Розуміння погрози як залякування потерпілої особи закріпилось у судовій практиці України (саме так Пленум ВС у своїх постановах трактує сутність погрози) та окремих зарубіжних держав. Наприклад, КК Болгарії під погрозою розуміє залякування безпосереднім вчиненням такого діяння, яке представляє серйозну небезпеку для життя, здоров'я, честі чи майна (ч.2 ст. 198); у КК Франції прямо йдеться про те, що погроза є одним із актів залякування (ст. 433-3); про спрямованість погрози на залякування йдеться у КК Іспанії (ст. 170) тощо. Вважаємо, що погрозу як з теоретичної, так і з практичної точки зору слід розглядати як залякування.

 Залякування як процес передавання інформації, завжди переслідує конкретну мету. При погрозі - це мета залякати потерпілу особу, тобто шляхом доведення до її сприйняття необхідних відомостей викликати у неї реакцію неспокою. Погроза повинна носити персоніфікований характер і бути спрямована щодо конкретної особи [229, с.22; 208, с.31]. Таку ж позицію займає французька доктрина кримінального права. Рішенням Виправного трибуналу Парижу від 26 лютого 1973 року було визнано, що ознаки кримінально-караної погрози відсутні у випадку висловлювання (викрикування) погрози щодо невизначеного кола осіб (наприклад, "уб'ю будь-кого, хто…"), оскільки неможливо точно встановити їх спрямованість [267. с.256].

Предметом будь-якого залякування виступає інформація. Л.В. Сердюк трактує інформацію як "вплив на психіку людини, який вносить зміни у психічні процеси" [238, с.8]. Але, на думку І.В.Самощенка, такий підхід призводить до ототожнення різних за сутністю понять "інформація" та "інформаційний вплив". Натомість, він пропонує розуміти інформацію в контексті погрози як "відомості погрозливого характеру, які винний бажає довести до свідомості потерпілого з метою викликати у нього побоювання за себе чи своїх близьких родичів, а так само інших осіб. Саме ті чи інші відомості і складають зміст погрози в якості об'єктивної її ознаки" [229, с.28]. Крім наведеного вище способу впливу, окремі науковці виділяють і безпосередній вплив на "позасвідому" сторону психіки. Сюди відносять гіпноз, електронну стимуляцію мозку, вплив на мозок різними наркотичними способами, наркозом тощо [238, с.51-52; 139, с.38-39]. З даною позицію важко погодитись.  Вважаємо, вплив на "позасвідому" сторону психіки потерпілої особи є проявом безпорадного стану. Як зазначає І.В.Самощенко, погроза як така може мати місце лише у тому випадку, коли вона адекватно сприйнята та усвідомлена потерпілою особою [229, с.36].

У КК України зміст погрози конкретизується шляхом вказівки на певну цінність, якій погрожують завдати шкоду. Залежно від цього погрози поділяються на види - погроза завдати фізичної, моральної, матеріальної чи іншої шкоди. Позитивним у КК 2001 року є конкретизація змісту погрози при вчиненні зґвалтування - вона має виражатись у погрозі застосування фізичного насильства. Відповідно до ст. 152 КК 2001 року, інші види погроз (про знищення  або пошкодження майна потерпілої чи її родичів, погроза розголошення відомостей, що ганьблять честь і гідність потерпілої), застосовані до потерпілої особи для вчинення статевого проникнення, не можуть розглядатися як зґвалтування. За певних умов такі дії можуть бути кваліфіковані як примушування до вступу у статевий зв'язок (ст. 154 КК України). Тому надалі у цій роботі увага буде приділятись лише погрозі застосування фізичного насильства.

 Важливо встановити коло осіб, щодо яких винний може висловлювати погрозу. Не є погрозою обіцянка завдати фізичну (чи будь-яку іншу) шкоду самому собі. З огляду на це, сумніви викликає твердження, що погроза батька покінчити життя самогубством, якщо його неповнолітня дочка не вступить з ним у статевий зв'язок, теж буде становити елемент об'єктивної сторони складу зґвалтування [252, с.10].

 Можливі випадки, коли погроза адресується іншим, крім потерпілої особи, людям. Хоча у ст. 152 КК України буквально не вказується, хто може виступати адресатом погрози застосування фізичного насильства, але судова практика та теорія вважають, що таким адресатом може виступати не лише потерпілий, а й інші особи - його близькі, доля яких йому не байдужа [106, с.19; 159, с.17; 248, с.31]. У КК Італії, КК штату Нью-Йорк (США), КК Іспанії в ряді статей (параграфів) чітко передбачено, що погроза може бути застосована й щодо "іншої особи". Існують поняття "члени сім'ї", "близькі родичі" або "близькі" потерпілому особи.

 Визначити коло осіб, які можуть бути близькими особі, щодо якої висловлюють погрозу, досить важко, оскільки відсутнє "мірило (еталон) оцінки близькості людських відносин" [229, с.32]. Ю.І.Ляпунов зазначає, що "питання про те, чи є та чи інша людина близькою для потерпілого, вирішується самим потерпілим" [172, с.36]. Тобто, вирішуючи питання, чи належить та чи інша особа до кола близьких, слід виходити із суб'єктивного ставлення до неї потерпілої особи. Саме цю близькість між людьми, яка виникає на основі духовної єдності і створює міцні зв'язки між людьми, власне і використовує винний у своїй злочинній діяльності. Тому дана обставина повинна охоплюватись умислом винного [229, с.33].

 Такого виду погрози ставлять потерпілу особу перед дилемою: або поступитись вимогам винного, або пожертвувати життям чи здоров'ям близької їй людини, яку можуть вбити, покалічити. В зазначеній ситуації потерпіла особа потрапляє, як відзначав Н.А.Неклюдов, в стан, подібний до стану крайньої необхідності - вона, за відсутності іншого виходу, жертвує своєю статевою свободою чи статевою недоторканістю заради відвернення небезпеки від іншої, близької їй, особи [195, с.411]. Так само мають оцінюватись випадки, коли винний домагається вступу у статеві зносини з потерпілою особою, погрожуючи зґвалтувати іншу особу, наприклад, дочку чи сестру [116, с.76].

 Зміст погрози безпосередньо пов'язаний з її формою, під якою розуміють способи зовнішнього вираження погрози [229, с.37]. Серед таких способів можна виділити наступні, найбільш типові, що називаються багатьма науковцями [83, с.33]:

 1) усна (словесна) погроза - словесне (вербальне) повідомлення потерпілому, котре доводиться до його відома за допомогою звуку, голосу;

 2) письмова погроза - фіксування смислових знакових форм у вигляді тексту, зображення тощо;

 3) погроза жестами, або іншими діями, спрямованих на залякування потерпілого, тобто за допомогою жестів, міміки, тілорухів, так званих "конклюдентних дій", із яких можна зробити висновок про зміст намірів винного. До речі, відповідно до ст. 329 КК Бельгії, погроза, висловлена шляхом жестів або умовних зображень, тягне більш сувору відповідальність, ніж усна або письмова погроза;

4) демонстрація зброї, інших предметів - використання таких засобів для вираження погроз шляхом залякування потерпілого їх уразливими властивостями. На думку А.В.Наумова, використання вказаних засобів для залякування потерпілої особи свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, а інколи є вирішальною умовою для визнання погрози як злочинної [194, с.24-25]. До зброї, демонстрацією якої залякують потерпілу особу, слід відносити всякого роду пристрої і засоби, призначені або пристосовані для ураження живої сили. Відповідно до ст. 132-75 КК Франції, під "зброєю" розуміють будь-який предмет, спеціально створений для вбивства або спричинення поранень. Ряд кримінальних кодексів зарубіжних країн містить вказівку, що погроза застосування зброї з метою вчинення зґвалтування є обставиною, що обтяжує кримінальну відповідальність за цей злочин. Наприклад, п. "д" ч.3 ст. 138 КК Республіки Таджикистан; № 3 ст. 375 КК Бельгії; п.1 абз.3 №177 КК ФРН; п.7 ст. 222-24 КК Франції; ч.3 ст. 190 КК Швейцарії; п.2 арт. 609 ter КК Італії; ч.2 арт.335 КК Філіппін; ст. 272 КК Канади; п. "b" ст. 76-3-406 КК штату Юта (США); п. (2) ст. 35-42-4-1 sec. 1 (b) КК штату Індіана (США); п. (b)(1) ст. 940.225 Кодексу штату Вісконсин (США); п "b" ч.1 ст. 71.13 КК Австралії; п. 2 ст. 345 (бет) Закону про покарання Ізраїлю; №2 ст. 276 КК Таїланду; арт. 104 КК Республіки Албанія.

 Дійсно, такого роду погроза є більш суспільно небезпечною, має підвищений ефект впливу, що підсилює тиск на волю потерпілої особи. В зв'язку з цим висловлювались думки щодо доцільності виділення такого виду погрози як кваліфікуючої ознаки того чи іншого злочину, наприклад, розбою [121, с.16; 209, с.12]. Але все-таки у більшості науковців викликає сумнів доцільність виділення такої погрози як ознаки, що посилює відповідальність та впливає на кваліфікацію [72, с.19; 123, с.6; 119, с.43]. Макети зброї, тобто предмети, що мають зовнішню схожість за формою зі зброєю, не можуть розглядатися як такі, що можуть завдати реальну шкоду, тому погроза їх використання не повинна розглядатися як така, що може бути реалізована [178, с.103], що, в свою чергу, виключає кримінальну відповідальність за зґвалтування, вчинене із використанням погрози застосування цього макету;