Рекомендації щодо проведення лекцій досить докладно указуються вченими-педагогами, наприклад, у роботах О.Ф. Коні [162, с.124], що може бути застосовано і для криміналістичного навчання. Потреби у перераховуванні даних рекомендацій немає, є потреба зупинитися на особливостях застосування лекційної форми в сучасних умовах для криміналістичного навчання. Істотно підвищити ефективність сприйняття лекцій може не тільки красномовність викладача, підготовленість слухачів, новизна і застосування прикладів у матеріалі лекції, її доцільність у конкретній ситуації, але і застосування наочних матеріалів. Для певних тем криміналістики та в умовах недостатньо розвинутої матеріально-технічної бази практичних занять, це просто необхідно. Наприклад, для того, щоб наочно показати механізм виникнення, трансформації (під впливом різних факторів) і зникнення різноманітних трасологічних слідів, уявити закономірну залежність величини ідентифікаційного періоду сліду від різноманітних зовнішніх умов, показати особливості виявлення слідів у різних умовах діяльності і на різних поверхнях. Зокрема, в лекції, що висвітлює питання криміналістичної діагностики (дуже складної теми для словесного сприйняття слухачами, як свідчить викладацька практика) припустимо використати прийом, досить простий у його технічній реалізації. Знятий відеосюжет про перебування і дії кількох людей у кімнаті, а також інформацію про виявлену слідову картину на цьому "місці події" (у будь-якій формі - протокол, схема, відео-демонстрація), представити в зворотному порядку. Тобто спочатку - інформацію про залишені сліди, потім надати можливість слухачам думкою відтворити картину події,  потім - показати сюжет з реальними діями. Якщо лекція буде доповнена прикладами ефективної реалізації криміналістичної діагностики на практиці, то ця тема як мінімум буде сприйнята. Крім того, в багатьох зі слухачів неодмінно з'явиться інтерес до постійного тренування діагностики різних явищ і в повсякденному житті, що в подальшому потрібно підтримувати і що, безсумнівно, позначиться на якості криміналістичної підготовки.

Дослідження вказують, що середній відсоток засвоєння (далі - СВЗ) слухачами  матеріалу традиційної (словесної) лекції дорівнює 5%. Однак, якщо слухачі підготуються до лекції і самостійно розглянуть матеріал (СВЗ = 10%), у лекції будуть використані наочні матеріали (СВЗ = 20%), показані досліджувані закономірності (за допомогою відео, аудіо запису та ін., або безпосередньою демонстрацією) (СВЗ = 30%) [82, с.82], то в цілому сумарний середній відсоток засвоєння такої лекції буде коливатися в межах 35 - 45%. Питання ефективної організації самостійної роботи слухачів (в тому числі - і щодо підготовки слухачів до лекції) автором розглядалися окремо [163, с.97-101] і в зв'язку з обмеженістю об'єму роботи не увійшли в дисертаційне дослідження.

Як правило, після лекції в системі криміналістичного навчання проходять семінарські заняття, які розраховані на поглиблення знань слухачів теми лекційного матеріалу. Результати анкетування респондентів, щодо відповідності проведення семінарських занять з криміналістики потребам практики, вказали на хорошу, порівняно з іншими формами, оцінку. Негативну оцінку їм дали тільки 17% слідчих МВС, 13% курсантів і слухачів і 10% викладачів криміналістики. На це, безумовно, впливає високий рівень майстерності викладачів кафедр. Однак, таке схвальне відношення також може бути викликано тим фактом, що семінари, найчастіше, єдина форма, що дає можливість висловитися слухачам та курсантам, проявити себе, а не пасивно сприймати матеріал, тобто "активна форма навчання"[82, с.81]. Слід також додати, що середній відсоток засвоєння слухачами матеріалів семінарських занять, що визначений дослідженням, дорівнює приблизно 50% [82, с.82].

Міри підвищення ефективності цієї форми занять, як правило, відповідають лекціям. Крім цього, припустимо використовувати різноманітні активні та інтерактивні методи, як, наприклад, творчі (проблемні) завдання, робота в малих групах, запрошення фахівців, інтерактивний виступ, сократичний діалог, дерево рішень, мозковий штурм, Попс-формула та ін.[82, с.85-100], що дозволять зробити заняття більш інтенсивними, цікавими, наближеними до дослідницької діяльності, розвиваючими аналітичне мислення і т.д. Вибір цих методів, у будь-якому випадку, буде залежати від змісту і цілей заняття. Наприклад, на семінарському занятті за темою "Тактика допиту", для того щоб слухачі зрозуміли важливість попереднього вивчення особи допитуваного і вихідних матеріалів справи для вибору тактики допиту, припустимо сполучити два методи: вирішення ситуаційних завдань і мозковий штурм. У ході рішення ситуаційної задачі (що може бути виконано за матеріалами архівної кримінальної справи) можуть бути закріплені питання, що не вимагають особливого переосмислення, наприклад, організаційний елемент підготовки до допиту [164, с.13]. Але для опрацьовування  змістовного елементу підготовки до допиту не досить буде констатації його основних елементів. Тут важлива розумова діяльність слухачів, пошук ними можливих рішень. Мозковий штурм включає два етапи. Ціль першого етапу - зібрати якнайбільше рішень на питання (даний етап не допускає обговорення, критики, оцінки пропозицій). Питання в даному випадку можуть бути наступні: "Сформулюйте питання допитуваному.", "Встановіть та аргументуйте послідовність їхнього з'ясування.", "Яку інформацію не слід відкривати допитуваному в ході першого допиту?", "Які тактичні прийоми допиту можна використовувати в даному випадку?" і т.п. Другий етап - обговорення, класифікація, добір перспективних пропозицій. Спираючись на практику проведення такого роду занять, учасників даного заняття навіть можна розділити на дві групи: на першому етапі діють генератори ідей, на другому - аналітики (що може використовуватися для їхньої подальшої спеціалізації).

Попри всі переваги лекцій і семінарських занять і необхідності їхнього використання в системі криміналістичної підготовки - ці методи навчання відносяться до опосередкованих методів, тобто одержання знань відбувається не через особистий досвід. У силу практичної спрямованості діяльності слідчих, для їхньої криміналістичної підготовки "методи, що сприяють безпосередньому навчанню повинні переважати"[148, с.151], тобто з особистого досвіду, з реального життя, з ділових ігор і т.п. Необхідно додати, що дослідження середнього відсотка засвоєння матеріалу таких методів занять, як практика через дію і негайне застосування навчання, визначили як 75% і 90% відповідно [82, с.82]. Однак перевагою практичних занять (у широкому розумінні) у системі криміналістичної підготовки є не тільки високий середній відсоток засвоєння (що характеризує ефективність засвоєння тільки одного компоненту криміналістичної підготовки - знань), але й можливість прищеплювання і розвитку інших компонентів: криміналістичних умінь і навичок, професійно-необхідних психологічних якостей слідчого, професійно-психологічної стійкості слідчого.

Анкетування різних категорій респондентів засвідчило, що практичні заняття з криміналістики сьогодні не реалізують вищевказані переваги і на питання їх відповідності сучасним потребам практики негативну оцінку дали 62% слідчих органів внутрішніх справ, 56% курсантів і слухачів і 66% викладачів криміналістики. Найбільш істотні недоліки в організації і проведенні практичних занять, а також основні їх причини вказувалися в роботі раніше, тому варто зупинитися на мірах підвищення ефективності цієї форми занять.

Традиційна послідовність системи науки криміналістики в тих розділах, де є доцільним проведення практичних занять (криміналістична техніка - криміналістична тактика - криміналістична методика), щодо підготовки слідчих, цілком відповідає психолого-педагогічним рекомендаціям побудови навчання: від більш простих навичок слідчої діяльності - до більш складних [82, с.84]. Розглянемо цілі кожного з цих розділів у системі компонентів криміналістичної підготовки слідчих і можливі шляхи вдосконалення практичних занять кожного розділу.

Розділ "Криміналістична техніка".  Як вказує К.В. Попова: "техніко-криміналістичні засоби і методи настільки різноманітні і деякі з них настільки складні, що знання про них і навички роботи з даними засобами виходять за рамки професійних знань, умінь і навичок слідчого і входять у компетенцію... фахівців або експертів. Таким чином, необхідне більш точне визначення того, якими саме знаннями у сфері криміналістичної техніки, технічними методами дослідження речових доказів повинен опанувати слідчий в процесі професійної підготовки"[151, с. 101-102]. Дані методи умовно можна поділити на чотири групи:

1. Знання, уміння і навички виявлення, фіксації, вилучення і використання типових слідів злочину в ході проведення слідчих дій.
2. Знання, уміння і навички використання системи криміналістичних обліків для одержання необхідної інформації.
3. Знання, уміння і навички роботи з криміналістичною технікою (фото, відео, аудіо) з метою додаткової фіксації ходу і результатів слідчих дій.
4.  Знання, уміння і навички попереднього дослідження слідів - речових доказів.

В цілому (крім четвертої групи) навчання прийомам застосування технічних засобів і методів виявлення, фіксації  і вилучення слідів не відрізняється особливими пізнавально-методичними складностями. Основним методом придбання цих навичок є визначений обсяг тренувань слухачів, що реалізуються в процесі практичного відпрацьовування методики роботи з технічними засобами як в процесі заняття, що спеціально присвячене їхньому вивченню, так і при проведенні інших практичних занять, де вони повинні використовуватись (у розділах тактики і методики, наприклад, при проведенні практичних занять за темами огляду місця події, обшуку, допиту та ін.). Оскільки в рамках практичного заняття, наприклад - огляду, що має свої особливі задачі (здобуття навичок організації роботи з пошуку слідів і т.д.), не може бути продовжене прищеплювання навичок застосування всіх технічних засобів, що можуть і повинні використовуватися при огляді, то при розробці навчальних планів і програм повинно бути чітко визначено - де і які навички роботи з технічними засобами будуть розвивати і закріплювати (де пошукові прилади, де відеозапис, де засоби виявлення, фіксації і вилучення слідів і т.д.).

Найбільш істотними складностями на шляху набуття умінь і навичок застосування технічних засобів є:

а) відсутність необхідних засобів і матеріалів (коли викладач демонструє технічний засіб на знімку або слайді, тобто просто знайомить, а вилучення слідів, наприклад, за допомогою пасти "К" демонструє сам без надання можливості практичного відпрацювання цього методу слухачами);

б) обмеженість часу для проведення тренувань всіма учасниками практичних занять у необхідному обсязі.

Пошук часу для цього необхідно здійснювати за рахунок внутрішніх резервів (скорочення часу на вивчення інших тем і питань, відступ від трафарету - на тему повинно бути відведено парне число годин, а чому не один або три?), а також за рахунок непрофільних дисциплін, у тому числі спецкурсів, поява яких нерідко визначається не потребами навчального процесу, а інтересами конкретного викладача. Наголошується, що "ні блискуче знання іноземної мови, ні глибокі пізнання з історії держави і права не можуть компенсувати недоліки суто професійних знань" [1, с.38]. Цим не ставиться під сумнів необхідність вивчення інших дисциплін, але деякі, насамперед непрофільні - можуть вивчатися факультативно або по оптимально скороченій програмі.