В число заходів щодо підвищення якості підготовки слідчих у проведенні допиту, респонденти (слідчі) включили в "трійку лідерів": видання спеціальних посібників з тактики допиту (70%), вивчення і поширення передового досвіду (61,5%), поліпшення підготовки в навчальних закладах (58,9%). У слухачів подібні заходи виглядали в такий спосіб: стажування в практичних підрозділах (53%), введення (розширення) спецкурсів за темою "Допит" (42,5%) і збільшення кількості практичних занять (31,9%) [7, с.368]. 

Дане дослідження підтверджує факт, давно відомий викладачам криміналістики, що вивчення і відпрацьовування цієї теми неможливе в наданому програмою часі - 4 години практичних занять [161, с.5], тому що основою придбання навичок проведення є визначений обсяг тренувань слухачів. Цей факт відноситься і до теми "Обшук", у зв'язку з наявністю тактичних аспектів проведення цієї слідчої дії.  Найбільш реальний вихід з даної ситуації сьогодні, крім винайдення внутрішніх резервів часу, - скористатися пропозицією слухачів і ввести (розширити) спецкурси за темами "Допит" та "Обшук".

Криміналістична  методика  являє собою засіб практичної реалізації положень (рекомендацій)  криміналістичної техніки і  криміналістичної тактики,  тому що поза розслідуванням конкретних злочинів немає їх застосування і використання. "Предметом техніки і тактики є загальне, а предметом методики - особливе, що відрізняє роботу з доказами за різними видами злочинних посягань" [169, с.681]. Так, не існує огляд місця події або допит взагалі, а є огляд місця крадіжки або вибуху з усіма особливостями обстановки та обставин цієї події, є допит конкретних категорій осіб (потерпілих,  свідків,  підозрюваних)  на що впливає специфіка  їхньої  ролі  в  розслідуваній  події, зацікавленості у певних результатах розслідування, психічних та психологічних особливостей з  урахуванням своєрідних обставин різноманітних злочинів.

Навчання рекомендаціям методики розслідування не може розглядатися як просте поєднання знань, умінь і навичок, здобутих при вивченні криміналістичної техніки і тактики. Вони являють собою якісно новий засіб практичного рішення задач розслідування на основі  осмислення і пристосування цих компонентів до конкретних особливостей виявлення, збирання, дослідження, оцінки і використання доказової інформації щодо специфіки здійснення і розслідування конкретних видів злочинів. У цьому відбивається методичний взаємозв'язок викладання розділів криміналістики, а також оптимізація криміналістичної підготовки за рахунок деталізованого або ілюстративного акценту на придбання конкретних криміналістичних знань, умінь і навичок. В умовах обмеженості часом необхідне чітке розуміння: що і коли найбільш доцільно прищеплювати і розвивати.

Таким чином, у розділі "Криміналістична методика" продовжується розвиток техніко-криміналістичних, тактико-психологічних навичок (дані навички повинні вдосконалюватись на цьому етапі вже фрагментарно і в залежності від задач розслідування конкретних видів злочинів), а на належному рівні повинні формуватися аналітико-криміналістичні та організаційно-криміналістичні уміння і навички.

Якість формування аналітико-криміналістичних і організаційно-криміналістичних умінь і навичок слідчого розкривається в плануванні розслідування. Спочатку питання планування розслідування і висування версій слухачі вивчають у розділі "Криміналістична тактика" без урахування конкретного виду злочинів [161, с.5]. На практичних заняттях розділу "Криміналістична методика" основна увага приділяється питанням планування слідчих дій і висування версій щодо даного виду злочину. У зв'язку з цим, практичні заняття даного розділу на першому етапі доцільніше проводити методом вирішення ситуаційних задач. В залежності від кількості годин, відведених на практичні заняття конкретної теми, фабула може розбиватися в декілька етапів.

За першою частиною фабули в залежності від певного виду злочину слухачі висувають загальні і окремі версії, а спираючись на конкретний зміст задачі визначають коло обставин, необхідних для перевірки версій, визначають обсяг і послідовність слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Перша фаза заняття закінчується обговоренням правильності обраних рішень. Фабула другої фази заняття побудована на результатах реалізації початкового плану (етапу) розслідування. В існуючих умовах, коли час занять обмежений, найбільш доцільно другий етап задачі ставити для вирішення на самопідготовку, що дозволяє під час занять обговорити ці рішення більш глибоко. Поряд з вирішенням другого етапу задачі (складанням плану подальших слідчих дій), слухачам можуть даватися завдання щодо складання процесуальних документів, підготовки до проведення слідчих дій даного розслідування і т.д. Наступні етапи рішення ситуаційних задач проводяться аналогічним способом.  Така форма занять дає можливість слухачам придбати аналітико-криміналістичні та організаційно-криміналістичні уміння і навички.

Оскільки фабула задачі, як правило, складається на основі злочину, що дійсно мав місце, викладач при підведенні підсумків повідомляє слухачам кінцевий результат розслідування. Дана дія має на меті підвищення інтересу слухачів до цього заняття, усвідомлення реальності подій, що були розглянуті.

Іншою формою практичних занять є вивчення та аналіз кримінальних справ. Ця форма набагато складніша, вимагає великих зусиль при її підготовці. Підготовка до них полягає в доборі кримінальних справ (як закінчених провадженням, так і нерозкритих злочинів минулих років), найбільш цікавих як з точки зору методики викладання, так і з позицій розслідування. Слухачам пропонується вирішити ряд питань, наприклад: правильність проведення початкового етапу розслідування, якість та результативність слідчих дій, достатність переліку слідчих дій в даній ситуації, чи всі обставини справи були з'ясовані, чи призначені необхідні експертизи, як глибоко вивчена особа обвинувачуваного, чи відшкодовано матеріальний збиток, що можна було зробити додатково та ін. Формою контролю виконаної роботи слухачів може бути складання аналітичної довідки (у якій вказуються усі недоліки, що відмітив слухач в розслідуванні, пропозиції по розкриттю злочину). Дана робота може виконуватися трьома-чотирма слухачами за однією кримінальною справою. Аналітичні довідки перевіряються викладачем і після занять за даною темою разом із кримінальною справою (наприклад, нерозкритих злочинів минулих років) можуть передаватися в практичні органи. Перевага такого результату практичних занять складається не тільки у формуванні професійних навичок, але й у психологічно-закономірній зацікавленості слухачів щодо результату власної праці: побоювання критики з боку практичних працівників і усвідомлення слухачами того, що вони в якомусь ступені надають практичним органам внутрішніх справ конкретну допомогу.

Проведення занять за окремими темами розділу недоцільно без використання ще однієї форми - інсценізації ситуації розслідування або спостереження за реальним проведенням розслідування. Наприклад, підготовка до ,Розслідування злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту" складна без особистої участі в проведенні хоча б початкових навчальних слідчих дій. Проведення такого практичного заняття починається з одержання повідомлення про подію. Аналіз повідомленої інформації, відповідні дії і слухачі виходять на полігон, де інсценована автодорожня подія. Проводиться слідчий огляд, складаються протоколи огляду місця події і транспортного засобу, можуть проводитися допити "свідків", "потерпілих" і "підозрюваних". Проблеми реалізації даної  форми полягають у тому, що заняття необхідно проводити протягом повного навчального дня, аналогічно ученням, створити найбільш правдоподібну обстановку здійснення злочину, потрібно забезпечити усіма необхідними (або хоча б - мінімально необхідними) матеріально-технічними засобами і т.д. Наявність організаційних і фінансових проблем не повинно перешкоджати проведенню подібних занять. Висока ефективність даної форми у прищеплюванні необхідних слідчому умінь і навичок, підтверджена практикою вузів системи МВС [170, с.67], свідчить про необхідності її використання в системі криміналістичної підготовки.

Заключний етап криміналістичного навчання найбільше ефективно реалізується за допомогою застосування такої форми як  ділова гра, тобто моделювання повного розслідування окремого виду злочину. Наданий метод також потребує серйозної підготовки - великої методичної роботи викладачів і значного (порівняно з іншими методами проведення занять) часу. Дані складності компенсуються широкими можливостями цього методу, як у комплексному прищеплюванні умінь і навичок, так і в оцінці готовності слухачів до визначеного напрямку практичної діяльності. Це дозволить скоротити час на інші форми оцінки знань (курсові, заліки, іспити) і, при належній організації ділової гри, робить її ще більш привабливої для використання в криміналістичній підготовці слідчих. Найбільша увага у даній формі занять, на нашу думку, повинна приділятися відпрацюванню подальших навичок роботи слідчого, не властивих іншим формам навчання, тобто навичок проведення заключного етапу розслідування. Ці навички в системі криміналістичної підготовки сьогодні майже не відпрацьовуються, хоча на практиці дана потреба відчувається. Як відзначається: "слідчих хвилює проблема оцінки доказів з погляду достатності їх для пред'явлення обвинувачення, що тісно пов'язане з методикою розслідування злочинів..."[171, с.183-184]. На цьому етапі важливим щодо розвитку аналітико-криміналістичних навичок буде складання обвинувального висновку з відповідним аналізом позиції обвинувачуваного, з демонстрацією внутрішнього взаємозв'язку зібраних слідчим доказів, з обґрунтуванням прийняття одних рішень і відхиленням інших, з використанням прямих і побічних доказів.

Невирішеним залишається питання щодо застосування слухачами отриманих знань в реальних умовах під час навчання. Дану проблему дослідники розглядають не тільки щодо слідчих, але й для всіх юридичних професій: "…хіба можна видавати диплом юриста випускнику, який не опитав і не проконсультував жодної конкретної людини, не склав жодного (реального, а не віртуального) правового документа…?" [49, с.135]. Її вирішення пропонується шляхом створення "юридичних клінік" на базі вузів за аналогом з подібними навчально-практичними утвореннями в медичних навчальних закладах [49, с.132-135; 82, с. 33-143]. "Юридична клініка" - це структура, інтегрована в навчальний процес юридичного вузу, з метою набуття студентами старших курсів практичних навичок юриста шляхом надання ними юридичних послуг населенню, яке не може звернутися до професійних юристів через брак коштів"[49, с.133]. Напряму копіювати дану ідею для навчання слідчих неможливо, але потрібно йти шляхом створення аналогу "клініки", що може бути темою окремого дисертаційного дослідження.