Через зміну підпорядкування ощадкаси припиняють передавати кошти вкладів у держбюджет у формі обов'язкового придбання облігацій держпозики, а використовують їх на створення єдиного союзного позикового фонду. Відтоді, станом на 1 число кожного нового року, ощадкаси починають передавати весь залишок вкладів держбанкові СРСР, який за низьку плату використовував їх на власний розсуд. [263][168]  

Найбільшого свого розвиту ощадна справа стала набувати з 70-х років. Постанова Ради Міністрів СРСР від 4 травня 1972 року "Про заходи з подальшого розвитку ощадної справи і організаційному зміцненню державних трудових ощадних кас СРСР" [232][169] передбачала, серед іншого, організаційне зміцнення ощадкас, вдосконалення їх територіального розміщення з розрахунком підвищення грошових доходів населення, розширення функцій, розвиток ощадної справи в сільській місцевості. В постанові вказувалось на необхідність подальшого розвитку в ощадкасах безготівкових розрахунків і в першу чергу таких форм, як перерахування у внески в добровільному порядку коштів з грошових доходів, що належали трудящим від державних, кооперативних і суспільних підприємств, організацій і установ, а також найбільш доцільних і зручних для населення форм розрахунково-кaсового обслуговування, зокрeма розрахунків чеками ощадкас за товари та послуги. Було також визначено заходи із зміцнення господарського обороту в системі ощадкас, встановлено джерела їх доходів і утворення фондів економічного стимулювання. Цією постановою було також доручено  Радам міністрів союзних і автономних республік, виконкомам крайових обласних і районних Рад депутатів трудящих регулярно розглядати питання розвитку ощадної справи, хід виконання ощадними касами планів залучення грошових заощаджень населення у внески і по Державній 3% внутрішній виграшній позиці.

Постанова  Ради  Міністрів  СРСР  від  13  квітня 1976 року "Про подальше покращення роботи ощадкас з обслуговування населення" поставила за завдання ширше втілювати безготівкові розрахунки населення з торгівельними, комунальними та іншими підприємствами. Ці вказівки стали основою діяльності системи Державних трудових ощадкас на той час [230][170].

Подальші зміни функцій, обсягу і характеру роботи ощадкас, принципи їх організаційної побудови відобразились в новому Статуті Державних трудових ощадних кас СРСР, затвердженому Радою Міністрів  СРСР 11 липня 1977 року. В новий статут було внесено деякі зміни і уточнення. Зокрема, керівництво системою Держощадкас здійснював Держбанк, який визначав основні напрямки розвитку ощадної справи в країні, здійснював контроль за дотриманням діючого законодавства, наказів та інструкцій Держбанку [229][171]. Контори і відділення координували свою роботу з роботою ощадкас з питань грошового обігу і розрахунково-касового обслуговування.

В союзних республіках діяльністю ощадкас керували республіканські головні управління; в автономних республіках, краях, областях, округах і містах з районним поділом - відповідно республіканські, крайові, обласні, окружні і міські управління. Центральні ощадкаси керували ощадкасами міст чи районів. Операційні частини центральних ощадкас здійснювали всі види операцій, покладених на ощадкаси. Ощадкаси, підлеглі центральним ощадкасам, в залежності від обсягу операцій і штату працівників розподілялись на три типи: каси 1 і 2 розрядів та агентства [229, ст. ст. 29, 39 - 44][172].

До 1988 року розвиток ощадної справи і виконання операцій з обслуговування населення, згідно завдань, передбачених Статутом, виконували Державні трудові ощадні каси СРСР. Але рішенням 27 з'їзду  КПРС і червневого Пленуму ЦК КПРС було розпочато корінну перебудову господарського механізму СРСР. Зокрема, було вирішено реорганізувати діючі і утворити нові спеціалізовані банки з урахуванням особливостей діяльності народно-господарських комплексів, вирішення певних соціальних проблем, більш повного задоволення потреб населення в кредитно-розрахунковому обслуговуванні. Так, замість системи Державних трудових ощадних кас СРСР було створено Банк трудових заощаджень і кредитування населення СРСР (Ощадний Банк СРСР). Банк був покликаний забезпечувати організацію ощадної справи в країні, безготівкових розрахунків і касового обслуговування населення (при необхідності також організацій і установ), реалізацію і погашення облігацій державних позик, кредитування громадян.  

До 1990-років ощадні каси здійснювали більше як 60 видів операцій, пов'язаних з наданням послуг населенню, підприємствам, установам і організаціям. Основні з цих операцій: прийом, видача і перекази внесків населення, продаж облігацій державних позик і лотерейних білетів, оплата виграшів за ними, прийом облігацій на зберігання, видача і оплата акредитивів, видача розрахункових чеків, прийом платежів населення за  комунальні послуги, податкових і страхових платежів та інші. За всіма здійснюваними операціями ощадкаси звільнялись від державних податків і мита. Збереження грошових коштів і цінностей, довірених ощадкасам, гарантувалося державою [18, с.60][173].

Та все ж таки,  однією з найголовніших функцій ощадкас було залучення заощаджень населення. Ощадкаси приймали від населення внески: до запитання, термінові, умовні, виграшні і на поточні рахунки. Внески до запитання як на ім'я певної особи, так і на пред'явника, а внески інших видів - тільки на ім'я певної особи. Внески приймались ощадкасами без обмеження крайніх розмірів і на необмежений термін. Рівень розвитку ощадної справи на той час характеризувався даними про кількість рахунків вкладників на 1000 жителів і сумі внесків в середньому на душу населення. При цьому в розрахунок бралося все населення і окремо населення, що має дохід. Отож, станом на 1 січня 1981 року, в цілому по країні на 1000 мешканців було 538 рахунків по внесках, а сума внесків в середньому на одну людину складала 592 крб.; в розрахунку на населення, що одержувало дохід, ці показники сягали 824 рахунки на 1000 мешканців і 907 крб. в середньому на одну особу [46, с.62][174]. У 1980-1990-х роках Український республіканський банк Ощадбанку СРСР сконцентрував величезні суми нагромаджень населення України, що, на жаль, були втрачені. [263, с. 67-68][175]

Кошти, залучені на вклади, акумулювалися на кореспондентських рахунках Ощадбанку (ощадкас) протягом року. Щорічно після закінчення календарного року, відповідно до встановленого порядку, загальну суму залишку коштів на кореспондентському рахунку Ощадбанку (ощадкас) України заключними оборотами списували на кореспондентський рахунок Правління Ощадбанку колишнього Союзу РСР, звідки передавались Держбанку СРСР та Міністерства фінансів СРСР для фінансування витрат Державного бюджету колишнього Союзу РСР. Загальна сума акумульованих і списаних таким чином коштів з кореспондентського рахунку Ощадбанку (ощадкас) України на кореспондентський рахунок Правління Ощадбанку колишнього Союзу РСР станом на 1 січня 1991рік - становила 84,3 млрд. руб., що відповідало залишку вкладів населення на цю дату [236].[176]

Законом України від 21 листопада 1996 р. "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України", а саме ст. 1, встановлено зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 р., облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 р., державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР. Компенсації підлягають також грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років і які знаходились на рахунках Ощадного банку України не менше одного повного календарного року в період 1992-1995 років [94][177].

Виплата компенсацій проводиться установами Ощадбанку, починаючи з 1997 року, на підставі законодавчих актів та Постанов Кабінету Міністрів України (1998-2008 р.р.). Протягом зазначеного періоду було розроблено різні механізми обслуговування вкладників - залежно "від віку" та "інших обставин".

Зокрема, починаючи з 1997 року компенсаційні суми зараховувались на основні рахунки вкладникам, які досягли 80-річного віку - по 48 грн., незалежно від кількості компенсаційних вкладів. Таким же чином компенсувались вклади 100-літніх вкладників, в межах 2000 грн. за кожною ощадною книжкою. Пізніше були прийняті нормативні акти, якими передбачались компенсаційні виплати всім вкладникам без винятку. Так, рішенням Конституційного Суду України від 10 жовтня 2001 року № 13-рп/2001 року про визначення положення статті 7 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 21 листопада 1996 р. № 537/96- ВР було визначено, що положення в частині повернення заощаджень громадян України, іноземним громадянам та осіб без громадянства, відновлених та проіндексованих згідно з цим Законом в установах Ощадного банку України, залежно "від віку вкладника" та "інших обставин" - є такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

З 2002 року було вперше запропоновано механізм виплати компенсації всім вкладникам. Починаючи з 2002 року установи ВАТ "Ощадбанк" у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, та у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України проводили такі виплати:

- вкладникам (по 50 гривень кожному, якщо зазначена сума не перевищує залишку проіндексованого вкладу);

- спадкоємцям вкладників, померлих у 1997-2002 роках, які не отримали компенсацію грошових заощаджень у 1997-2001 роках, в межах залишку проіндексованого вкладу в розмірі державної допомоги на поховання - 150 гривень.

Крім зазначених виплат, починаючи з 2005 року проводились виплати спадкоємцям вкладників, померлих у 2005 році, в межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше ніж 500 гривень.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2005 р. № 664 "Про заходи щодо проведення у 2005 році розрахунків з погашення зобов'язань держави за знеціненими грошовими заощадженнями громадян в установах Ощадного банку колишнього СРСР шляхом погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги" установи ВАТ "Ощадбанк" здійснювали погашення зобов'язань держави за знеціненими заощадженнями шляхом списання проіндексованих знецінених заощаджень на компенсаційному рахунку громадянина на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги. Відповідну суму вказували в довідці про заборгованість та видавали розрахунковий чек для погашення заборгованості.