9 лютого 1996 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 124 "Про реалізацію статті 36 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", якою передбачалося наступне: у разі, якщо громадянином з будь-яких причин не погашено заборгованість за житлово-комунальні послуги протягом 2005 року за розрахунковим чеком та він повернув такий чек до 1 січня 2006 р. до установи ВАТ "Ощадбанк", йому надавалась можливість до 30 червня 2006 р. погасити заборгованість за житлово-комунальні послуги за розрахунковим чеком або повернути його зазначеній установі для відновлення списаної суми на своєму компенсаційному рахунку. Порядок виплати громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових   заощаджень  в 2006 році було визначено постановами Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1091 "Про виплату у 2006 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України" та від 15 серпня 2006 р. № 1205 "Про деякі питання відновлення заощаджень громадян України". Відповідно до Законів України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" та  "Про Державний бюджет України на 2006 рік" на виплату громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових   заощаджень  через  установи  ВАТ "Ощадбанк" було передбачено - 590 млн. гривень.

У 2007 році одержані Ощадним банком кошти відповідно до вимог Постанов Кабінету Міністрів України від 1 березня 2007 р. № 336 та від 10 жовтня 2007 р. № 1206 розподілено так:

1. 19 144 100 гривень - спадкоємцям вкладників, померлих у 2005-2006 роках, або іншим особам, які не отримали компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень протягом 2005-2006 років, в межах залишку проіндексованого вкладу, але не більш як 500 гривень, а також померлих у 2007 році, в межах залишку проіндексованого вкладу, але не більш як 500 гривень;
2.  25 000 000 гривень - на викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року за видами товарів (предмети побутової техніки, автомобілі), перелік яких визначено законодавством;
3. 10 000 000 гривень - на викуп сертифікатів Ощадного банку СРСР.

Станом на грудень 2007 року ВАТ "Ощадбанк" отримав з державного бюджету  535 521 000 гривень, що складає 83,68 % від передбачуваного обсягу фінансування на той рік. Протягом 2007 року установи ВАТ "Ощадбанк" здійснили виплати понад 646 тис. вкладникам  на суму 402,8 млн. грн., у тому числі  викупили цінних паперів колишнього СРСР на суму 220,6 млн. грн.     

Новий етап відновлення заощаджень розпочався із прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України №1 від від 9 січня 2008. [207][178] Цією Постановою Уряд передбачив безпрецедентно велику суму, що виділялась колись на погашення державного зобов'язання перед населенням. Згідно постанови загальний розмір виплат у 2008 році повинен складати 6000 млн. гривень або його еквівалент в іноземній валюті. Зокрема через Ощадбанк заплановано здійснити виплати:

            1) 5 760 млн.  гривень - для компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень,  вкладених до 2  січня  1992  р.  в  установи Ощадного  банку  СРСР, що діяли на території України, а також облігації  Державної  цільової  безпроцентної  позики  1990  року, державні  казначейські  зобов'язання  СРСР,  сертифікати  Ощадного банку  СРСР,  придбані  на  території  Української  РСР,  у  межах проіндексованих заощаджень, але не більш як 1000 гривень на одного вкладника;

            2) 230 млн.  гривень - спадкоємцям вкладників,  які померли у 2005-2007 роках  і  не  отримали  компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень, або іншим особам, визначеним статтею 8 Закону України  "Про  державні  гарантії  відновлення заощаджень громадян України",  у межах залишку проіндексованого  вкладу, але не більш як 500 гривень, а також померлих у 2008 році, в межах залишку проіндексованого вкладу, але не більш як 500 гривень.

            Постанова передбачає також створення інформаційно-аналітичної системи "Реєстр  вкладників заощаджень громадян". Реєстрація вкладника у системі є необхідною передумовою до одержання суми компенсації вкладу.

            Сьогодні, процес відновлення заощаджень, що розпочався 2008 року, є однією із найбільш актуальних тем у державі та у суспільстві. На жаль, це питання набуває також і політичного забарвлення. Порядок та процедура здійснення вказаних виплат не є предметом цього дослідження, проте проблеми, які виникли у зв'язку з цим, є похідними від не вирішених сьогодні проблем управління державними банками, ефективності корпоративного управління, прозорості та звітності, відсутності механізму відповідальності, а також є наслідком недосконалості правового регулювання боргових зобов'язань Уряду, про що йшлося у попередніх підрозділах. 

Фінансово-правова політика держави у сфері заощаджень і розвитку ощадної справи повинна мати на меті максимальне залучення вільних коштів населення до банківського та фінансового сектора країни, створення доступних механізмів та інструментів для розміщення таких коштів у різних формах (рахунках, цінних паперах тощо), створення гарантій надійності здійснених заощаджень щодо збереження їх реальної вартості, поверненості, платності, простоти процедури. Метою при цьому є, зокрема, реалізація принципу доступу особи (суспільства) до фінансів шляхом їх участі у фінансово-кредитній системі у вигляді юридично оформлених заощаджень та користування коштами фінансово-кредитної системи для розвитку різних форм та видів господарської діяльності. Належним чином диверсифікований фінансовий сектор, що спроможний обслуговувати усі прошарки суспільства - від найбіднішого до найбільш заможних, є одним із складових економічного розвитку держави.

         У цілому позитивно, що український законодавець передбачає особливості ощадних банків, визначаючи їх як спеціалізовані банки. Для ощадних банків, незалежно від форми власності та масштабу їх діяльності, завжди надзвичайне значення мала робота із соціальними групами, котрі в силу певних обставин не мають можливості адекватного обслуговування з боку інших банків.

Існує три найпоширеніших характеристики ощадних банків у світі:

• Це роздрібні банки - банки, переважна більшість клієнтів яких є фізичні особи, суб'єкти малого підприємництва, органи місцевої влади.
• Широка і розгалужена мережа ощадних банків дає можливість сфокусуватись на регіональні інтереси і обслуговування місцевих ринків.
• Соціальна відповідальність. Ощадні банки реінвестують свої доходи в державну (місцеву) економіку і переваги їх діяльності відчутні як в економіці, так і в суспільстві. [346] [179]

Якщо говорити про стратегію розвитку ощадної справи в Україні то першочерговим завданням у сфері правого регулювання є:

1. Приведення у відповідність до світових стандартів законодавства про державний борг з урахуванням у структурі державного боргу України боргових зобов'язань, гарантованих урядом України перед населенням України.
2. Юридичне закріплення джерел погашення боргу в частині відновлення заощаджень населення, здійснених свого часу в Ощадному банку СРСР.
3. Адекватне врегулювання порядку та процедури здійснення виплат за втраченими та знеціненими заощадженнями населення, здійсненими в Ощадному банку СРСР.
4. Реформування системи гарантування вкладів фізичних осіб у банківській системі України.

Значення перших трьох пунктів вище перелічених завдань є очевидними, оскільки важко будувати ефективний та дієвий інститут ощадної справи на негативному досвіді населення, фінансових та моральних втратах громадян України та відсутності реальних гарантій відшкодування понесених втрат. Про правові колізії та прогалини у регулюванні цих питань вже йшлося. Разом з тим не менш важливим є останній з переліку аспект, що скерований на перспективу розвитку ощадної справи та банківської діяльності в цілому. Йдеться про систему гарантування вкладів фізичних осіб. З цього пункту зауважимо, що незважаючи на важкий спадок  Ощадного банку УРСР, в останні роки істотно збільшилась кількість вкладників - фізичних осіб у комерційних банках, а відтак обсяги здійснених ними заощаджень у вкладах. Цей факт актуалізує цю проблему, оскільки згідно законодавства держава гарантує вклади фізичних осіб у Державному ощадному банку України. [102, ст. 57, ч.2 ][180]

Перші спроби створення систем захисту вкладників робилися в Німеччині ще в ХІХ столітті. З того часу набуто великого досвіду, аналіз якого може бути корисним і для України. Світова практика свідчить, що ефективна система гарантування вкладів за дієвого державного регулювання може пом'якшити наслідки банкрутств банків як для банків, так і для вкладників.

Питання розвитку системи гарантування вкладів передбачає широкий спектр питань і напрямів їх розв'язання. Проте, в Україні усі вони зводяться до обговорення рівня максимальної компенсації за вкладами у разі банкрутства банків. Дійсно, визначена законодавством сума компенсації є недостатньою, проте очевидним є те, що її лінійне збільшення за незмінності підходів до джерел поповнення коштів Фонду є безперспективним  шляхом розвитку системи і не принесе бажаних результатів у сфері захисту економічних прав та інтересів людини - клієнта банку.

Сьогодні ресурсна база Фонду гарантування формується за рахунок початкових внесків банків у розмірі 1% від статутного капіталу і єдиного для усіх регулярного внеску — двічі на рік по 0,25% від суми вкладів. За недостатності коштів для виплат Фонд також може запровадити спеціальний збір для банків (у розмірі, що не перевищує річний регулярний) або звернутися по кредит до НБУ або Уряду. Таким чином, у разі теоретично можливого банкрутства кількох невеликих або середніх банків Фонд постає перед необхідністю залучати додаткові кредити (що може виявитися досить тривалою процедурою і може створювати додатковий тиск на бюджет). Або ж запроваджувати спеціальний збір для банків, (що підвищить їхні непродуктивні витрати в умовах високої конкуренції та зниження рентабельності банківської діяльності, а також може вступити в суперечність із законодавством про систему податків, зборів та обов'язкових платежів).