Відсутність диференційованості внесків фактично призводить до того, що банки, які здійснюють безпечні капіталовкладення, фінансують оплату зобов'язань банків, що ведуть високоризикову діяльність. Відповідно, постійне збільшення єдиного для всіх банків розміру внеску не має сенсу з точки зору стимулювання підвищення рівня управління ризиками в банках і не є справедливим стосовно банків, які зважено підходять до питання прийняття ризиків. При цьому зростаючі витрати банків на оплату внесків до Фонду гарантування можуть бути перенесені на клієнтів банків, що віддалятиме перспективу зниження рівня відсоткових ставок за кредитами, а також досягнення необхідного співвідношення пасивів у розрізі строків і валют. Як видається, запровадження диференційованого розміру внесків банків залежно від якості кредитного портфеля і ступеня ризикованості здійснюваних ними операцій - стимулюватиме якість роботи банківської системи. Так цілком виправданою може бути система, що передбачає єдиний базовий розмір регулярного внеску банків і підвищений його рівень у разі якщо в банків виникли проблеми із якістю кредитного портфеля, або при недокапіталізації. Такі схеми сплати внесків існують у 14 країнах світу, у тому числі в США. Формування такої системи в якийсь момент поставить банки, що ведуть ризикову діяльність, перед дилемою: зменшити ризики або відмовитися від залучення вкладів фізичних осіб. Крім того, запровадження диференціації внесків до Фонду має передбачати і можливість сплати банками зменшеного їхнього розміру — якщо банк дотримується рекомендованої державою політики. Йдеться про економічне стимулювання формування оптимальної, з точки зору регулятора, структури пасивів за строками і валютами. [188][181] Наприклад, зменшення розміру внеску для банків, що залучають гривневі вклади на тривалий строк, може стимулювати банки активніше шукати можливості залучення цього виду ресурсів.

Важливо також передбачати додаткові можливості Фонду щодо формування власних ресурсів. Сьогодні існують обмеження стосовно джерел поповнення рахунків Фонду. Зокрема Фонд може інвестувати нагромаджені кошти лише в державні цінні папери, або розміщувати їх на депозити в НБУ. Для порівняння, дохідність за державними цінними паперами дорівнює 6—10%, а за облігаціями, наприклад, таких надійних емітентів, як Укртелеком, "Укрзалізниця" або Енергоатом може становити 12 - 13 %. Відтак, видається доцільним надати Фонду гарантування ширші повноваження щодо інвестування нагромаджених коштів. Було б цілком прийнятним створити під контролем НБУ або Держфінпослуг дочірню структуру Фонду, яка б здійснювала управлінням його активами у розмірі 10 - 20% від загальної суми. Право Фонду здійснювати інвестиції у корпоративні цінні папери не лише дасть змогу збільшити його фінансові ресурси, а й стане ще одним чинником розвитку національного фондового ринку.

Одним із ефективних інструментів виведення банків із кризи без їх ліквідації міг би стати дозвіл Фонду здійснювати емісію облігацій для рефінансування заборгованості таких кредитно-фінансових установ. Навіть у проблемних банків є пасиви й активи, і такий інструмент у деяких випадках може бути цікавим. Наприклад, якщо запропонувати власникам таких облігацій право на пайову участь у банку, в якому відбувається процедура санації.

Щодо збільшення суми компенсації, то позитивною тенденцією розв'язку цієї проблеми є більш активна участь держави у формуванні коштів Фонду. Зокрема в особі Національного банку України, який пропонує спрямовувати на цю мету частину свого прибутку. Цікавим у цьому зв'язку є досвід роботи Корпорації зі страхування в Японії, де формування ресурсної бази органу, відповідального за страхування вкладів, представлені у рівних частках уряду, центрального банку і приватних банків.

Ініціатива розвитку і вдосконалення системи гарантування банківських вкладів має йти від держави. Сьогодні потрібно скласти зрозумілу  покрокову програму реформування чинної системи гарантування вкладів, що буде спрямована, окрім іншого, на поглиблення банківського нагляду, зокрема і в плані санації проблемних банків. Доцільно також стимулювати розвиток жорсткішої системи рейтингування банків і створення під егідою Фонду гарантування інституту професійних тимчасових управляючих банків. Фонд має також отримати повноваження проводити власну оцінку банків і узгоджувати видачу кредитним установам ліцензії на залучення коштів фізичних осіб. Зі збільшенням фінансових можливостей економіки варто розглянути питання запровадження гарантій не лише фізичних, але й юридичних осіб.

Системи захисту депозитів практикуються більше як у 70 країнах світу. Вони мають деякі відмінності за об'єктами захисту, а також різняться розмірами гарантованої суми компенсації, формою участі банків у відповідних фондах. Базовими схемами загальновизнано американську і європейську.

Створена у 1934 році, американська система захисту вкладів передбачає домінуючу участь держави. Напрацювання США були використані в Канаді, Великобританії, Японії та інших країнах. Європейська ж схема передбачає участь банків у системі захисту вкладів на добровільній основі. У Польщі вона реалізується через Фонд гарантування вкладів. Для виконання покладених на нього функцій Фонд розпоряджається фінансовими ресурсами, нагромадженими у результаті формування спеціальних фондів на балансах усіх банків - учасників системи гарантування вкладів. Застосовувана в цій країні змішана форма власності на функціональний орган системи захисту вкладів допомагає зберегти довіру населення та водночас забезпечує ефективне використання коштів банків, що залучаються для захисту вкладів. 

У Росії захист вкладів здійснює Агентство із страхування вкладів відповідно до федерального закону. Відшкодування за вкладами виплачується у розмірі 100% від суми вкладу, але не більш як 3,5 тис. дол. Для участі в цій системі банки мають відповідати встановленим центробанком вимогам щодо показників капіталу, активів, якості управління ризиками, дохідності й ліквідності. У разі, якщо банк не відповідає цим вимогам, або відмовляється брати участь у системі гарантування вкладів, його позбавляють права залучати кошти фізичних осіб. [288][182]

Для України найприйнятнішим шляхом може бути запровадження жорстких вимог до якості роботи банків, які претендують на участь у системі гарантування вкладів, за умови прив'язки права залучати кошти фізичних осіб до виконання цих вимог, як у Росії. Окрім того, доцільно підвищити ступінь прозорості і публічності учасників системи гарантування. За таких умов, участь банку в системі даватиме чіткий сигнал його вкладникам, про те, що регулятор і Фонд гарантування вкладів контролює ситуацію в банку, і у разі його дефолту можна розраховувати не лише на компенсацію, а й на виплати з ліквідаційної маси. Прикладом для наслідування може стати і Республіка Польща, де подібний Фонд, окрім відшкодування вкладникам, здійснює безпосередній моніторинг діяльності комерційних банків, вживає превентивних заходів з метою запобігання банкрутству банку як такого і подає допомогу кредитно-фінансовим установам у найважчий для них фінансовий період.

Аналіз роботи систем гарантування вкладів зарубіжних країн підказує й інші ідеї, використання яких в Україні може мати позитивний ефект. Зокрема, останнім часом загострилася дискусія про можливість вживання заходів для зниження рівня доларизації економіки. У цьому сенсі може бути корисним досвід Великобританії, де вклади в іноземній валюті не включено в систему захисту вкладів.

Цікавими є також деякі ініціативи, реалізовані в Росії. Російський Сбербанк, що є найбільшим оператором на ринку споживчого кредитування, нещодавно призупинив кредитування в інвалюті на три тижні. Коли ж валютне кредитування було відновлено, споживачам запропонували нижчі ставки за рубльовими кредитами, ніж за доларовими. Отже, ринок одержав чіткий сигнал про позицію держави через механізм економічного стимулювання: у споживача збереглася альтернатива, але змінився рівень економічної привабливості запозичень в іноземній валюті. В Україні реалізація такого кроку також можлива, але для цього потрібні передумови. Зокрема, необхідно посилити Фонд гарантування - як центр адміністративного впливу, запровадити диференціацію вкладів банків і прогресивну шкалу розміру компенсації вкладникам. [188][183]