2.4. Усиновлення дитини або повнолітньої особи

  •  обмежені у дієздатності;
  •  визнані недієздатними;
  •  позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
  •  були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;
  •  перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;
  •  зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
  •  не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);
  •  страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров'я України;
  •  які є іноземцями, що не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;
  •  були засуджені за злочин проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 151[165], 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів.

Не можуть також бути усиновлювачами особи однієї статі, а також особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.

Утім необхідно зазначити: аналіз чинного сімейного законодавства дає можливість зробити висновок, що є підстави для доповнення та розширення переліку обмежень щодо права фізичної особи бути уси- новлювачем. Так, слід визнати такими, що не можуть бути усиновлю- вачами, особи, відносно яких ухвалено та набуло законної сили рішення суду про відібрання у них дитини без позбавлення батьківських прав на підставі ст. 170 СК.

Науковцями пропонується обмежити, зокрема, право на усиновлення осіб, які були звільнені з роботи за здійснення аморального проступку, були притягнуті до кримінальної відповідальності за втяг- нення неповнолітніх у злочинну діяльність1, особи, які були засудженні за ухилення від сплати аліментів на дітей[166].

У контексті викладеного зауважимо, що Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови № 3 від 30 березня 2007 р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" зазначив, що додержання установлених сімейним законодавством України умов усиновлення є обов'язковим під час здійснення цього юридичного акта1.

Порядок подання заяви про усиновлення. Відповідно до ст. 251

ЦПК, справи про усиновлення розглядаються судом за місцем проживання усиновлюваної особи. Місце проживання фізичної особи визначається за правилами, закріпленими ст. 29 ЦК. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, із ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її законних представників.

Отже, законом встановлено виключну підсудність судам України справ, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України незалежно від того, громадянами якої держави є усиновлювачі (ст. 77 Закону України 23.06.2005 р. № 2709-1У "Про міжнародне приватне право").

Заява про усиновлення подається до суду у письмовій формі і має відповідати вимогам, встановленим цивільним процесуальним законодавством (статті 119, 252 ЦПК). У заяві, з якою заявник звертається до суду, має міститися: найменування суду, до якого вона подається, прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання заявника (заявників), а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновленої дитини, місце її проживання та відомості про стан здоров'я дитини. Крім того, з метою забезпечення таємниці усиновлення у заяві про усиновлення дитини за бажанням заявника може міститися клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини та клопотання про запис заявника (заявників) матір'ю або батьком дитини (статті 228-231 СК).

Виходячи з того, що подання заяви про усиновлення через представника, як уже зазначалося, не допускається, вона має бути підписана особисто заявником.

У заяві про усиновлення повнолітньої особи додатково мають бути вказані дані про відсутність у цієї особи матері, батька або про те, що вона була позбавлена їх піклування у дитинстві, а також згода особи на усиновлення (ч. 6 ст. 252 ЦПК). При цьому звернення до суду із заявою про усиновлення не повинно бути зумовлене бажанням досягти інших правових наслідків, ніж прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, тобто юридичного оформлення родинних зв'язків.

Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови № 3 від 30 березня 2007 р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" з цього приводу зазначив, що, враховуючи специфіку справ про усиновлення, суди при прийнятті заяв повинні перевіряти відповідність форми та змісту такого документа як вимогам, визначеним у ст. 252 ЦПК, так і вимогам, що випливають із глави 18 СК, а саме: чи наведено в заяві відомості про усиновителів, про дитину, яку бажають усиновити, про її батьків, братів та сестер; чи викладено мотиви, з яких особа хоче усиновити дитину; чи сформульоване прохання про внесення відповідних змін до актового запису про народження останньої тощо1.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ЦПК до заяви за наявності мають бути додані такі документи:

а) копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя;

б) медичний висновок про стан здоров'я усиновлювачів;

в) довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;

г) документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням;

д) інші документи, визначені законом.

Необхідність подання до суду інших документів визначається на підставі закону. Наприклад, виходячи з того, що за загальним правилом усиновлення здійснюється за згодою зазначених у законі осіб, до інших документів, які за їх наявності мають додаватися до заяви, слід віднести:

а) нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (ст. 217 СК);

б) письмову згоду закладу охорони здоров'я або навчального закладу на усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у цьому закладі (ч. 1 ст. 222 СК);

в) письмову згоду опікуна або піклувальника на усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, або над батьками якої встановлено опіку або піклування (ч. 1 ст. 221 СК).

Відповідно до ч. 1 ст. 219 СК та ч. 2 ст. 220 СК усиновлення дитини може бути проведене без згоди батьків та другого з подружжя, якщо вони визнані безвісно відсутніми, недієздатними, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Враховуючи, що визнання особи недієздатною або безвісно відсутньою здійснюється виключно у судовому порядку, на підтвердження зазначених обставин до заяви за наявності мають бути додані відповідні рішення суду, які набрали законної сили.

До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави, крім загальних документів, має бути додана згода законного представника дитини та компетентного органу держави, громадянином якої є дитина (ч. 4 ст. 252 ЦПК).

Невідповідність заяви зазначеним у законі вимогам є підставою для залишення заяви без руху, а в випадку неусунення недоліків - для її повернення заявнику (ст. 121 ЦПК). На жаль, це не завжди враховується у судовій практиці. Так, у листопаді 2005 р. Л. Ю. та Л. Л. звернулися до суду із заявою про усиновлення дитини. Ухвалою суду заява була залишена без руху, а потім визнана неподаною за тих підстав, що заявники не зазначили у заяві, чи бажають вони змінити прізвище, ім'я та по батькові дитини, дату та місце народження; не додали до заяви документи, що підтверджують право власності на житло, медичний висновок про стан здоров'я та висновок органу опіки та піклування про доцільність усиновлення1.

У наведеному прикладі дії суду не можна визнати такими, що відповідають чинному законодавству. Згідно з ч. 1 ст. 252 ЦПК заява про усиновлення може містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дату, місце народження дитини та запис заявника матір'ю або батьком дитини. Отже, це право, а не обов'язок заявників, тому незазна- чення цього у заяві не може бути підставою для залишення заяви без руху. З'ясувати ці обставини суд може при підготовці справи до судового розгляду або під час її розгляду. Щодо подання висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, то відповідно до ч. 2 ст. 253 ЦПК це є обов'язком органу опіки та піклування.

Особливості усиновлення дитини іноземцями та особами без громадянства. До заяви про усиновлення дитини особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями, крім загального переліку документів мають додаватися:

а) дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади;

б) висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами;

в) дозвіл компетентного органу відповідної держави на в'їзд усинов- люваної дитини та її постійне проживання на території цієї держави;

г) зобов'язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною (ч. 3 ст. 252 ЦПК).