Зазначимо, що в деяких випадках суди, на жаль, не додержуються вказаних вимог закону. Так, громадяни Італії С. К. та К. Р. звернулися до суду із заявою про усиновлення дитини, яка є громадянином України. Свою вимогу заявники обґрунтували тим, що вони довгий час перебувають у шлюбі, бажають, але за медичними підставами не можуть мати дітей. Заявники зазначили, що вони мешкають у своєму будинку, мають бізнес, який дає стабільний дохід, тому в них є всі умови для виховання дитини. Вирішивши розпочати процес з оформлення документів для міжнародного усиновлення, заявники звернулися до компетентних органів Італії і отримали дозвіл суду у справах неповнолітніх на здійснення міжнародного усиновлення. У 2004 р. заявники звернулися до Центру з усиновлення при Міністерстві освіти і науки України (з 26.03.2006 р. - Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини у складі Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту), де були зареєстровані кандидатами в усиновлювачі та отримали направлення у Харківський обласний Будинок дитини для знайомства та встановлення контакту з дитиною. Заявники є повнолітніми, дієздатними громадянами Італії, на обліку в поліції Італії не перебувають, у розшуку за даними Інтерполу не значаться, на підтвердження чого надана довідка, засвідчена печаткою Прокуратури Республіки при суді Італії. Органи опіки та піклування дали висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. Центром з усиновлення видано дозвіл на усиновлення громадянами Італії дитини, яка є громадянином України. Батьки дитини відмовилися від неї та дали дозвіл на її усиновлення, що підтверджується відповідною заявою. Згоду на усиновлення дитини було надано Харківським обласним Будинком дитини як таким, що виконує функції опікуна. На підставі зазначених обставин суд заяву задовольнив¹.

Із наведеного прикладу вбачається, що усупереч вимог ч. 3 ст. 252 ЦПК заявником не були додані до заяви дозвіл компетентного органу відповідної держави на в'їзд усиновлюваної дитини та її постійне проживання на території цієї держави та зобов'язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину й можливості спілкування з нею. Суд без встановлення зазначених обставин та витребування відповідних документів задовольнив заявлену вимогу про усиновлення, що піддає сумніву правосудність такого рішення.

Важливою умовою усиновлення дитини іноземцями є відповідно до ч. 5 ст. 2S3 СК забезпечення їй усиновлювачем прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України. У судовій практиці встановлення обставин, на підставі яких може бути зроблено відповідний висновок, викликає певні труднощі. Прикладом може служити рішення Верховного Суду України у справі про усиновлення неповнолітньої дитини громадянином Іспанії. Рішенням суду першої інстанції, залишеним судом апеляційної інстанції без змін, у задоволенні заяви про усиновлення було відмовлено на підставі того, що умови, в яких проживає заявник, не відповідають інтересам дитини, тому не буде дотримано вимоги ст. 207, ч. 5 ст. 2S3 СК щодо забезпечення дитині прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України, стабільних та гармонійних умов її життя.

Суд касаційної інстанції, скасувавши ухвалені по цій справі рішення, ухвалив нове рішення про задоволення заяви громадянина Іспанії про усиновлення дитини, що є громадянином України. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що невідповідність усиновлення найвищим інтересам дитини та неможливість забезпечення їй усиновлюва- чем прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України, не підтверджується матеріалами справи^[169].

Висновок про забезпечення дитині усиновлювачем прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України, залежатиме від з'ясування деяких обставин: місця роботи усиновлювачів та чи постійна ця робота, розміру заробітної плати або інших постійних доходів, які мають усиновлювачі, наявності в них права власності або користування жилим приміщенням, стану здоров'я усиновлювачів тощо.

На підтвердження фактів, з якими закон пов'язує можливість усиновлення дитини іноземцями, мають бути надані до суду належним чином оформлені документи. Передусім слід звернути увагу на необхідність їх легалізації в передбачених законом випадках.

Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, мають бути у встановленому законом порядку легалізовані у відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Зазначені документи мають бути перекладені українською мовою, а переклад нотаріально засвідчений (ч. 5 ст. 252 ЦПК). Перелік документів, які не підлягають легалізації, зазначений у п. 1.4 Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України від 04.06.2002 р. № 113^[170].

Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови № 3 від 30.03.2007 р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" зазначив, що суд визнає іноземні офіційні документи письмовими доказами без їхньої легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами України. Зокрема, цього не вимагається у відносинах між державами - учасницями Конвенції (Гаага, 5 жовтня 1961 р.), до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 10.01.2002 р. № 2933-Ш "Про приєднання України до Конвенції", що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Замість дипломатичної чи консульської легалізації іноземних офіційних документів у цих державах для посвідчення автентичності підпису, якості в якій виступала особа, що підписала документ, та у відповідному випадку автентичності відбитку печатки або штампу, якими він скріплений, компетентний орган держави, в якій було видано документ, згідно зі статтями 3, 5 названої Конвенції проставляє на ньому апо- стиль^[171]. При цьому підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують засвідчення. Зазначені положення застосовуються у відносинах із державами, що не висловили заперечення проти приєднання України до Конвенції^[172]. Заперечення проти приєднання України до Конвенції висловили Бельгія та Федеративна Республіка Німеччина. У контексті ст. 12 Конвенції це означає, що на території України відносно документів, виконаних на території цих країн, продовжує діяти вимога дотримання процедури консульської легалізації.

Підготовка справи до розгляду та розгляд справи. Підготовка справи до судового розгляду здійснюється з метою забезпечення правильного та своєчасного її вирішення. Під час підготовки справи до розгляду суддя передусім має вирішити питання щодо кола заінтересованих у розгляді справи осіб. Особа, яка звернулася до суду з вимогою про усиновлення, набуває процесуального статусу заявника. На стороні заявника можлива процесуальна співучасть, якщо з вимогою про усиновлення до суду звернуться обидва подружжя. Крім заявника в розгляді справи заінтересовані й інші особи. Передусім, заінтересованою особою по цих справах є дитина, про усиновлення якої просить заявник. Участь дитини у процесі має певні особливості, пов'язані з відсутністю у неї повної цивільної процесуальної дієздатності. При цьому здійснення дитиною юридично значущих дій - висловлення думки щодо усиновлення в порядку, визначеному законом, має суттєве значення для правильного розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. При розгляді справи про усиновлення повнолітньої особи її також слід визнати заінтересованою особою, участь якої у розгляді справи згідно з ч. 2 ст. 254 ЦПК є обов'язковою. Юридична заінтересованість зазначених осіб у розгляді справи пояснюється тим, що рішення по справі зумовлює зміну правового статусу усиновителя та усиновлюваної дитини або повнолітньої особи, виникнення у них взаємних прав та обов'язків. Уявляється, що залежно від конкретних обставин кожної справи заінтересованими в її розгляді можуть також бути другий із подружжя при усиновленні дитини одним із них, опікуни або піклувальники усиновлюваної особи, відповідні дитячі заклади, в яких перебуває дитина.

Суддя згідно з ч. 1 ст. 253 ЦПК має також вирішити питання про участь у справі як заінтересованих осіб відповідного органу опіки і піклування, а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, - уповноваженого органу виконавчої влади (Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини).

Орган опіки та піклування надає висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.

До висновку органу опіки і піклування мають бути додані:

1.  акт обстеження умов життя усиновлювачів, складений за місцем їх проживання;
2.  свідоцтво про народження дитини;
3.  медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток;
4.  у випадках, передбачених законом, згода на усиновлення батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення (ч. 4 ст. 253 ЦПК).

Необхідно звернути увагу на те, що під час проведення Верховним Судом України узагальнення судової практики щодо розгляду справ про усиновлення були виявлені певні проблеми, пов'язані з визначенням належного органу опіки та піклування. Наявність такої проблеми обумовлена несистемним внесенням змін до деяких законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів щодо визначення органу опіки та піклування. У зв'язку з цим участь у судових засіданнях беруть різні органи та їхні структурні підрозділи, відповідно ці ж органи подають до суду висновки, необхідні для вирішення справи^[173]. Так, згідно з пп. 7, 11 Порядку; пп. 4, 5, 10 Типового положення про службу у справах дітей районної, районної у місцях Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 р. № 1068, повноваження органів опіки та піклування щодо надання висновку про можливість усиновлення дитини здійснюється службою у справах дітей, які є структурними підрозділами відповідних держадміністрацій^[174]. Водночас відповідно до статей 214, 215 СК; п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" обов'язок складати висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини і брати участь у судових засіданнях покладено на відділи та управління освіти районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських і районних у містах рад. Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України від 13.01.2005 р. № 2342-ІУ "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад. Відповідно до ч. 1 ст. 12 цього Закону безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей.