ба в Україні постійно не проживає, також не є таємним. Зумовлюється це необхідністю забезпечення одного з основних прав дитини, проголошених Конвенцією про права дитини 1989 р. - права знати своє походження та, наскільки це можливо, знати своїх батьків, а також збереженням відповідно до ч. 6 ст. 283 СК за усиновленою дитиною громадянства України до досягнення нею вісімнадцяти років. Крім того, усиновлена дитина має право на збереження своєї національної ідентичності відповідно до Конвенції про права дитини та інших міжнародних договорів.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 210 СК перебування на обліку для можливого усиновлення рідних братів та сестер виключає їх роз'єднання при усиновленні. Тільки за наявності обставин, що мають істотне значення, суд за згодою органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами. У випадку, коли заявник подав до суду заяву (заяви) про усиновлення двох або більше дітей, вони мають бути розглянуті в одному провадженні з метою всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи та ухвалення рішення в інтересах дітей. Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови від 30 березня 2007 р. N° 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" звернув увагу судів на те, що заява (заяви) про усиновлення двох або більше дітей підлягає розгляду судом в одному провадженні, навіть якщо ці діти не є між собою братами або сестрами¹.

Судове рішення. Рішення по справах про усиновлення повинно відповідати вимогам, що пред'являються до судових рішень як актів правосуддя. Суд при розгляді справи має встановити наявність чи відсутність підстав, з якими закон пов'язує право заявника на усиновлення, та інші обставини, які мають значення для розгляду справи.

Отже, в судовому засіданні суд повинен установити певне коло юридичних фактів, що мають істотне значення для вирішення справи по суті, зокрема:

а) доцільність усиновлення і відповідність його інтересам дитини, оскільки усиновлення провадиться в інтересах дитини для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя (ст. 207 СК);

б) можливість заявника бути усиновителем (досягнення заявником повноліття, його дієздатність, наявність необхідної різниці за віком між усиновителем і усиновленим; наявність відомостей про те, що заявник не позбавлений батьківських прав, не перебуває на обліку в психоневрологічному або наркологічному диспансері, не знаходиться на лікуванні у зазначених установах, що він не зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами та з його вини не було скасовано усиновлення або визнано недійсним, якщо він уже всиновлював раніше дитину; що він не дбає отримати матеріальну або будь-яку іншу вигоду, що заявник має постійний заробіток або інші передбачені законом види прибутків та не страждає на певні хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров'я України; не був засуджений за злочин проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 151^[185], 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 КК України, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів тощо (статті 211, 212 СК);

в) наявність у заявника переважного права на усиновлення (ст. 213 СК);

г) наявність письмової згоди на усиновлення зазначених у законі осіб, наданої у передбаченому законом порядку: батьків дитини, опікуна, піклувальника, другого з подружжя, закладу охорони здоров'я чи навчального закладу (статті 217, 220, 221, 222 СК);

д) згода дитини на усиновлення, якщо інше не передбачено законом (ст. 218 СК), згода усиновлюваної повнолітньої особи;

е) додержання встановленого порядку взяття на облік кандидатів в усиновителі, передбаченого ст. 214 СК та Порядком провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлюваних дітей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 р. № 905 із змінами від 06.01.2010 р.

У юридичній літературі звертається увага на те, що у судовій практиці виникають певні складнощі щодо оцінки висновку органів опіки та піклування про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, оскільки мова йде про оціночні поняття¹. Тому вбачається необхідним визначення певних критеріїв щодо розкриття їх змісту та відповідного закріплення цього у законі.

Ухвалюючи рішення про усиновлення дитини, суд має враховувати стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення; особистість дитини та стан її здоров'я; ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити тощо.

Слід звернути увагу на те, що закон вимагає забезпечення дитині належного захисту у разі міжнародного усиновлення. Так, згідно з ч. 5 ст. 283 СК усиновлення іноземцями провадиться за умови забезпечення дитині прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України. Судова практика свідчить, що встановлення обсягу захисту прав дитини за іноземним правом становить певні труднощі^[186]. Для з'ясування обсягу захисту прав дитини за іноземним правом суду необхідно встановити зміст відповідного іноземного права. Встановлення змісту норм іноземного права регламентується Законом України від 23 червня 2005 р. № 2709-ІУ "Про міжнародне приватне право". Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону з метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Відповідно до ч. 3 ст. 8 цього Закону особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду у встановленні змісту цих норм.

Відповідну рекомендацію було також надано у постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р. № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав"^[187]. Згідно з п. 10 цієї постанови з метою визначення змісту норм сімейного права країни усиновлювача суд може звернутися в установленому порядку за роз'ясненнями до Міністерства юстиції України та інших компетентних органів або залучити експерта (спеціаліста) в галузі іноземного права. Суд також має право запропонувати заявникам надати легалізовані в установленому порядку витяги з нормативних актів, що забезпечують за кордоном права дитини (на житло, освіту, охорону здоров'я, утримання тощо) у тому обсязі, в якому вона має їх в Україні.

Крім того, під час дослідження судом висновку іноземної організації з усиновлення дітей про умови життя іноземців та про наявність у них можливості бути усиновлювачами необхідно перевіряти, чи надано цій організації повноваження складати такі висновки від імені компетентного органу відповідної держави. Пленум Верховного Суду також зауважив, що, ухвалюючи рішення, суди повинні неухильно дотримуватися вимог ст. 7 ЦПК щодо складання судових документів державною мовою. Зокрема, неприпустимо зазначати іноземною мовою прізвище та ім'я дитини після усиновлення в резолютивній частині судового рішення (п. 10 Постанови).

При вирішенні питання про усиновлення повнолітньої особи суд бере до уваги мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їх спільного проживання, їхній сімейний стан та стан здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення для вирішення справи (ст. 208; ч. 4 ст. 224 СК).

Установивши передбачені законом підстави усиновлення та здатність особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні й гармонійні умови для її життя, суд ухвалює рішення про задоволення заяви, із зазначенням у резолютивній частині про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками). Якщо за клопотанням заявника суд вирішує питання про зміну імені, по батькові та прізвища, дати та місця народження усиновленої дитини, про запис усиновителів батьками дитини, то це також вказується у рішенні.

Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносять на рахунок заявника (заявників). При розгляді справи в закритому судовому засіданні рішення не проголошуються прилюдно, а оголошуються тільки особам, що беруть участь у розгляді справи.

Усиновлення вважається здійсненим з дня набрання законної сили рішенням суду, тобто саме з цього моменту в усиновителя та усиновленого виникають певні взаємні права і обов'язки. Одночасно діти, що усиновлені, втрачають особисті та майнові права і звільняються від обов'язків щодо своїх батьків та їх родичів. При усиновленні дитини однією особою ці права і обов'язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновителем є чоловік, або батька, якщо усиновитель - жінка.

Згідно із ч. 7 ст. 255 ЦПК для внесення змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення, а у справах про усиновлення дітей іноземними громадянами - також до уповноваженого органу виконавчої влади (Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини). Органи державної реєстрації актів цивільного стану України на підставі рішення суду про усиновлення вносять відповідні зміни в актовий запис про народження і видають нове Свідоцтво про народження (ст. 233 Ск).

Рішення суду у разі усиновлення дитини громадянином України видається у трьох примірниках, у разі усиновлення іноземцями або громадянами України, які проживають за межами України, - у чотирьох примірниках.

Суд, який прийняв рішення про усиновлення дитини, видає засвідчене в установленому порядку рішення про усиновлення дитини: службі у справах дітей за місцем обліку кандидатів в усиновлювачі - для здійснення нагляду за умовами проживання і виховання усиновлюваної дитини; службі у справах дітей, де дитина перебуває на місцевому обліку, - для зняття її з місцевого обліку; Державному департаменту з усиновлення та захисту прав дитини у разі усиновлення дитини іноземцями або громадянами України, які проживають за її межами, - для зняття з обліку дитини, кандидатів в усиновлювачі та подання рішення суду до Міністерства закордонних справ (п. 98 Порядку).

У випадку, коли батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення, поновлює розгляд справи і ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви про усиновлення.

У разі відкликання заяви заявником після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду (ст. 255 ЦПК).

Із метою максимального захисту прав дитини законом передбачена можливість позбавлення батьківських права усиновлювача, який був записаний матір'ю, батьком усиновленої дитини, за наявності підстав, за якими можуть бути позбавлені цих прав батьки за походженням, та тягне такі самі правові наслідки (ст. 242 СК).