Верховний Суд України зазначив, що законодавча неузгодженість із цього питання наразі усунута прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866, якою затверджено Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини^[175] та постанови Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 р. № 905 "Про затвердження порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей". Цими актами встановлено компетенцію служби у справах дітей як підрозділу, до відання якого належить безпосереднє виконання функцій органу опіки та піклування^[176].

Слід також звернути увагу на те, що замість органів опіки та піклування не можуть для виконання покладених на них функцій залучатися до участі в процесі опікунські ради, оскільки згідно з п. 1.6 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26.05.1999 р. № 34/166/131/88, опікунські ради, до складу яких входять депутати, представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування громадськості, створюються при органах опіки та піклування для надання допомоги в їх роботі та мають дорадчі функції^[177]. Таким чином, опікунські ради не входять до складу органів опіки та піклування, не є їх структурними підрозділами і не можуть виконувати функції цих органів.

Крім надання висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини на орган опіки та піклування покладено обов'язок здійснювати нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені і проживають в Україні (ч. 1 ст. 235 СК).

Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, як зазначалося, надає дозвіл на усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземцями або особами без громадянства (усиновлення без попереднього одержання такого дозволу є недійсним), виконує контрольно-наглядові функції щодо захисту прав, свобод та інтересів дітей, їх усиновлення (статті 282, 283 СК; п. 4 Положення про Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини^[178]; підп. 11 п. 4 Порядку^[179]).

У разі необхідності суд може вимагати від заінтересованих у розгляді справи осіб подання документів, необхідних для всебічного, повного і обґрунтованого з'ясування обставин справи, або їх витребувати з власної ініціативи (статті 235, 253 ЦПК).

Слід зазначити, що Апеляційний суд м. Києва, узагальнюючи практику розгляду судами цивільних справ про усиновлення дітей, позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та піклування над дітьми звернув увагу на необхідність обов'язкового проведення підготовки справ про усиновлення до судового розгляду у формі попереднього судового засідання (далі - Узагальнення)^[180]. Водночас Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови від 12.06.2009 р. № 5 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" зазначив, що, ураховуючи особливості провадження, попереднє судове засідання у справах окремого провадження не проводиться, однак за необхідності мають здійснюватися певні підготовчі дії, визначені законом. При цьому у п. 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснюється, що попереднє судове засідання є процесуальною формою підготовки справи до судового розгляду, зміст якої визначається сукупністю процесуальних підготовчих дій, визначених законом^[181]. Наведене свідчить про недостатню урегульованість цього питання у ЦПК та неоднакове застосування зазначених норм закону у судовій практиці. Виходячи з наведеного, логічнішим уявляється визнати за можливе проведення попереднього судового засідання по справах окремого провадження залежно від характеру підготовчих дій, які потрібно здійснити для забезпечення правильного та швидкого вирішення справи, із закріпленням цього у законі. Підставою для проведення попереднього судового засідання може служити проведення підготовчих дій, які пов'язані із з'ясуванням правової позиції, думки з окремих питань чи обставин, що мають значення для подальшого розвитку процесу, осіб, які беруть участь у справі. Так, згідно з ч. 1 ст. 254 ЦПК суд розглядає справи про усиновлення за обов'язковою участю дитини, якщо вона за віком та станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення. З'ясувати ці обставини та вирішити питання щодо участі дитини у розгляді справи суд має до судового розгляду, що може бути ефективніше здійснене у попередньому судовому засіданні з дотриманням встановленої законом цивільної процесуальної форми проведення відповідної підготовчої дії. Необхідності у проведенні попереднього судового засідання може не виникнути у разі проведення підготовчих дій, що не потребують з'ясування волевиявлення осіб, які беруть участь у справі, їх здійснення не пов'язано з обставинами, які мають оціночний характер тощо. Особливістю проведення попереднього судового засідання у справах окремого провадження, зазначається в Узагальненні, є неможливість його завершення ухваленням судового рішення, що зумовлено відсутністю спору про право у цих справах^[182].

Розгляд справ про усиновлення дитини проводиться судом колегіально у складі одного судді і двох народних засідателів (ч. 4 ст. 234 ЦПК). Відповідно до закону ці справи розглядаються судом з обов'язковою участю заявника (заявників). Разом з тим обов'язкова особиста участь у судовому засіданні особи, яка бажає усиновити дитину, не позбавляє її права мати при розгляді справи в суді представника.

Обов'язковою при розгляді справ про усиновлення також є участь органу опіки і піклування. Орган опіки та піклування залучається до участі у справі для надання висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, який він має подати до суду під час підготовки справи до судового розгляду (ч. 2 ст. 253 ЦПК).

При розгляді справ про усиновлення дитини іноземцями або особами без громадянства обов'язковою є участь уповноваженого органу виконавчої влади - Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини.

Дитина, яку усиновляють, має брати участь у процесі, якщо вона у зв'язку з віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення. Захист інтересів дитини в суді повинен здійснюватися законними пред- ставниками або особами, які виконують ці функції. Суду надане право з власної ініціативи визнати обов'язковою участь інших заінтересованих у розгляді справи осіб та осіб, яких він визнає за необхідне допитати, тобто свідків, і викликати їх у судове засідання. Участь уси- новлюваної повнолітньої особи при розгляді справи відповідно до закону також є обов'язковою. Обов'язковість участі зазначених осіб при розгляді справи пов'язана з необхідністю заслухати їх особисті пояснення, що обумовлено характером вимоги, яка розглядається в суді, та фактів, що складають предмет доказування по справі.

Згідно зі ст. 226 СК особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошук дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення. Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту її усиновлення. Відповідно до ч. 3 ст. 254 ЦПК для забезпечення таємниці усиновлення у випадках, встановлених СК, суд розглядає справу в закритому судовому засіданні. Забезпечення таємниці усиновлення здійснюється у способи, передбачені статтями 228-231 СК. Водночас ч. 3 ст. 6 ЦПК передбачається, що закритий судовий розгляд допускається за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення. Тобто, якщо відповідне клопотання не заявлено, справа може розглядатися за загальними правилами цивільного судочинства у відкритому судовому засіданні.

Втім необхідно звернути увагу на те, що в судовій практиці немає однакового підходу щодо застосування зазначених норм. Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику щодо розгляду справ про усиновлення, зазначив, що правильною вбачається практика судів, які розглядають усі справи про усиновлення в закритому провадженні^[183]. Наведене свідчить, що ці питання потребують більш чіткого врегулювання та узгодження зазначених законодавчих приписів.

У цьому контексті доцільно відзначити, що відповідно до ч. 5 ст. 6 ЦПК, яка регламентує гласність та відкритість судового розгляду в цивільному судочинстві, при розгляді справ у закритому судовому засіданні мають право бути присутні особи, які беруть участь у справі, а у разі необхідності - свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі. Узагальнюючи судову практику, Верховний Суд України зауважив, що для забезпечення таємниці усиновлення суд має роз'яснити особам, які беруть участь у справі, та іншим учасникам процесу положення законодавства щодо збереження таємниці усиновлення та попередити їх про відповідальність за її розкриття.

Науково-практичного значення у зв'язку з цим набуває дотримання при розгляді справ про усиновлення передбаченого ст. 6 ЦПК принципу гласності судового розгляду навіть при закритому розгляді справи. У юридичній літературі відзначається різноплановість прояву гласності судочинства та хрестоматійне виділення у зв'язку з цим гласності загальної (гласність для народу) і гласності для сторін. Під загальною гласністю при цьому розуміється можливість присутності у суді усіх бажаючих при розгляді судових справ і допустимість у різних формах, у тому числі й у засобах масової інформації, висвітлення діяльності судів. Гласність для сторін, на відміну від загальної гласності, відбивається у їх праві на гласне судочинство, а також у праві бути повідомленими про зміст вимог та заперечень сторін, знайомитися з матеріалами судової справи, бути вислуханими у судовому засіданні, право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи тощо^[184]. Враховуючи, що справи окремого провадження розглядаються із додержанням загальних правил судочинства за деякими винятками, передбаченими законом (ч. 3 ст. 235 ЦПК), слід відмітити, що при розгляді справ про усиновлення в закритому судовому засіданні не діє правило загальної гласності судового розгляду (публічності судового процесу), водночас суд має дотримуватися гласності судового розгляду щодо осіб, які беруть участь у справі.

Що стосується міжнародного усиновлення, то при розгляді цих справ принципове значення має обмеження деякою мірою права іноземців на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України. Так, ст. 285 СК передбачено, що усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо у держави, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, якщо ця осо