Отже, у зв'язку з введенням інституту присяжних засідателів перед законодавцем постає питання щодо регламентування порядку складання списків присяжних, умов їх залучення до виконання обов'язків у судах і відводів та інших організаційних питань. Окремо слід зупинитись на проблемі відбору кандидатів до складу суду присяжних засідателів. Сенс такого суду зводиться до того, щоб довірити вершити правосуддя мудрим, абсолютно незалежним, об'єктивним, неупередженим людям. Якщо підходити до названого суду не формально, - це копітка і велика робота, оскільки не будь-яку людину можна допустити до вирішення долі іншої. Не кожний погодиться, щоб його долю вирішували, наприклад, не зовсім психічно здорові, п'яниці чи наркомани, морально нестійкі, які легко піддаються впливу, люди з нетрадиційними в тій чи іншій мірі поглядами тощо. Але як визначитись? Насамперед, необхідно мати закон про те, хто може бути присяжним засідателем. Ним повинно бути передбачено: статус останніх, правила їх відбору, підстави звільнення їх від участі у судочинстві, гарантії їх незалежності, відповідальність за неявку до суду та за інші  провини,  пов'язані  із здійсненням правосуддя. Безперечно, присяжним засідателем в Україні повинен бути лише її громадянин. Він повинен мати вік, достатній для прийняття серйозних рішень. На наш погляд, він має узгоджуватись з мінімальним віком судді у відповідному суді (25 років для районного суду, 30 - для обласного і 35 - для Верховного Суду України). Менший вік засідателя буде дискримінувати суддю-професіонала. Максимальний його вік повинен узгоджуватись з трудовим та пенсійним законодавством, оскільки неможливо примусити працювати в суді особу, яка досягла пенсійного віку або має інвалідність, що дає право не працювати. Безперечною перешкодою для включення громадянина до списків засідателів незалежно від його бажання є наявність у нього незнятої або непогашеної судимості. В той же час важко уявити присяжним засідателем абсолютно об'єктивного і неупередженого бандита, вбивцю чи ґвалтівника, у яких незадовго до судового засідання закінчився строк судимості. Проблематично також сподіватись на об'єктивність особи, яка не має судимості, але неодноразово притягувалась до відповідальності за дрібне хуліганство чи інші адміністративні проступки.

До списків присяжних не можуть бути включені громадяни, щодо яких провадиться розслідування чи судовий розгляд кримінальної справи. Як свідчить досвід Росії, цю обставину порівняно легко перевірити в межах району, де проживає громадянин, але надзвичайно важко це зробити в інших районах, областях, а тим більше за межами держави. Безумовно, присяжним засідателем не може бути особа, визнана судом недієздатною або обмежено дієздатною, яка страждає хронічними психічними чи іншими захворюваннями, що перешкоджають виконанню обов'язків засідателя (в тому числі, з фізичними вадами). Але уявімо, яку величезну роботу треба провести при складанні списків, щоб виявити таких осіб і не включати їх до них. А як бути із сотнями тисяч хронічних алкоголіків, наркоманів, олігофренів та інших, які повністю не усвідомлюють своїх дій та щодо яких ніхто не ставив питання про визнання їх обмежено дієздатними, чи про проведення відповідних експертиз? Невже суспільство допустить їх до участі у судочинстві?

Правильно робить законодавець, передбачаючи, що до списків присяжних засідателів не повинні включатися депутати всіх рівнів, члени уряду, судді, службовці апарату судів, працівники правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси, священнослужителі. Разом з тим, оскільки відбувається випадковий відбір засідателів, важко погодитись з тим, щоб вчителька залишала клас, лікар - дільницю, хірург відкладав заплановані операції, щоб сотні висококваліфікованих спеціалістів залишали робочі місця і під страхом відповідальності за неповагу до суду йшли відбувати повинність засідателя.

Виходячи з досвіду інших держав, відбір присяжних засідателів має ґрунтуватися на виборчих списках. Особа, яка не включена до них, не може включатися до списків засідателів. Але виборчий список не містить даних про особу. Якщо раніше народних засідателів відбирали за місцем роботи чи навчання, де людину добре знали, то відбір засідателів зі списків виборців потребує створення структури, яка провадила б перевірку даних про кожну конкретну особу. Як свідчить досвід Російської Федерації, ця робота складна, фактично вимагає збирання "досьє" на кожну людину, включену до виборчого списку, і тому вимагає створення в обласних, крайових та інших аналогічних регіональних владних структурах спеціальних постійно діючих комісій (відділів), які займалися б даними питаннями [292, с. 7]. Чи узгоджуються ці перевірки та "досьє" з правами людини, закріпленими Конституцією України, - питання окремого дослідження.

Як зазначає Поспєєва Л., списки присяжних засідателів (загальний і запасний) повинні складатися за методом випадкового відбору щорічно з розрахунку 50-60 присяжних засідателів, необхідних для розгляду однієї кримінальної справи. Причому помилка при складанні списку, у виборі засідателів, своєчасне неоновлення його є підставою для скасування вироку. Оновлюючи списки, необхідно перевірити, чи живий кандидат у засідателі, чи не виїхав він за межі держави або регіону, чи не засуджений, чи не позбавлений або обмежений у дієздатності, чи досяг відповідного віку, перевірити інші обставини, передбачені законом. Кожна така обставина має підтверджуватись відповідним офіційним документом. В Україні, оскільки Основним Законом передбачена участь у судочинстві присяжних і народних засідателів, такі списки повинні складатися окремо для кожних з них.

Відбір присяжних засідателів не обмежується складанням списків у виконавчих структурах, ця робота продовжується у відповідному суді, який має розглядати справу. Вона повинна проводитись постійно, спеціально підготовленими людьми. На підставі узагальненого досвіду судів Російської Федерації Поспєєва Л. зазначає, що для здійснення названої діяльності в кожному суді, який розглядає справи з присяжними засідателями, необхідно створювати спеціальні відділи, оскільки, по-перше, в суді відбувається подальший відбір присяжних у два етапи: спочатку шляхом їх опитування за допомогою спеціальних анкет, а потім безпосереднього відбору з числа осіб, які з'явилися в суд. Розсилання анкет та інших необхідних документів, опрацювання отриманих в них даних вимагають участі в цій роботі не однієї-двох осіб, а штату співробітників. По-друге, можливі ситуації, коли в суді одночасно розглядається декілька справ за участю присяжних. У цьому разі потрібне централізоване регулювання необхідної кількості викликаних засідателів для кожного процесу. Крім того, з кожним засідателем, відібраним для конкретної справи, слід провадити співбесіди з метою з'ясування обставин, які перешкоджають виконанню громадянином зазначених обов'язків, роз'яснення йому прав і обов'язків засідателя, у тому числі порядку оплати праці, проїзду, проживання, ознайомлення з правилами і розпорядком роботи суду, його приміщенням, надання певної інформації про те, як він був обраний засідателем та що має робити в суді, як повинен одягатися та поводитися там, тощо [292, с. 13-17].

У суді необхідно перевіряти обґрунтованість включення тієї чи іншої особи до списків присяжних засідателів, виявляти осіб, котрі включені до них всупереч закону, та тих, підстави для невключения яких до списків виникли після їх складання. В суді потрібно вирішувати питання про звільнення окремих осіб, законно включених до списків присяжних засідателів, з причин хвороби, вагітності, догляду за дітьми, перестарілими, хворими та в інших випадках як передбачених законом, так і непередбачених (наприклад, через життєві обставини).

Як свідчить досвід судів Російської Федерації, значні труднощі виникають, коли включені до списків засідателів особи відмовляються від участі в розгляді справ з мотивів нерозуміння державної мови або мови, якою провадиться судочинство, а також, що вони через релігійні переконання вважають для себе неможливим брати участь у здійсненні правосуддя. Перевірка цих обставин практично неможлива [292, с. 14].

Розглядаючи проблеми формування складу присяжних засідателів, Радутна Н. поряд із зазначеними питаннями називає ряд обставин, які вимагають обов'язкового звільнення присяжного від виконання обов'язків у конкретній справі в разі, коли його об'єктивність викликає обґрунтований сумнів внаслідок: вчиненого на цю особу незаконного впливу; наявності у неї упередженості; знання нею обставин справи з непроцесуальних джерел [307, с. 58-62]. Слід зазначити, що це не бажання Радутної Н., а вимога закону (ч. 7 ст. 80 Закону РФ "Про судоустрій").

Формування складу присяжних засідателів означає додержання регламентованих законом умов виключення з їх числа всіх, хто не відповідає вимогам, які пред'являються законом до громадських суддів або не мають можливості виконувати цей обов'язок. Такі ж вимоги передбачені законодавством Великобританії та США. Зокрема, основною метою відбору присяжних законодавство Англії визнає "дискваліфікацію" осіб, які не підходять для роботи присяжними, США - визначення потенційних членів журі, відбір для кожної справи неупередженого складу присяжних. Статут кримінального судочинства Росії 1864 р. називав дану процедуру "правом судового звільнення за відносною (а з 1884 р. і абсолютною) непридатністю присяжних". Все це свідчить про необхідність судового контролю й тих обставин, які є безумовним приводом до виключення присяжного, вимагає ґрунтовної розмови з кожним з них, перевірки його пояснень, пошуків таких засідателів, які нічого не читали про обставини конкретної справи у періодиці, не чули про неї по радіо та телебаченню або під час спілкування з іншими людьми.

З проблемами функціонування інституту присяжних засідателів загалом та з їх відбором, зокрема, безпосередньо пов'язане питання строків розгляду справ та перебування підсудних у слідчих ізоляторах. Нині це одна з найгостріших проблем кримінального судочинства. Кількість слідчих ізоляторів та їх місткість розраховані на незначне число осіб і на те, що вони перебуватимуть там у межах строків, передбачених КПК. Сьогодні внаслідок багатьох причин розслідування справ та їх судовий розгляд уповільнилися. Слідчі ізолятори переповнені. Коштів на будівництво та обладнання нових ізоляторів, на нормальне утримання вже існуючих держава поки що не має. Все це призводить до порушень елементарних прав людини, ставить Україну в складне становище в Раді Європи.

Як відомо із судової практики, строки розгляду справи залежать не тільки від її складності, а й, насамперед, від кількості осіб, залучених до неї, оскільки чим більше людей, тим більше проблем. Чим більше таких осіб, тим частіше робляться перерви у розгляді справи, тим довше вона розглядається, тим більше нервують потерпілі, свідки й інші особи, які беруть участь у її розгляді. Запровадження інституту присяжних загострить дану проблему, бо на їх відбір потрібні не тижні, а місяці, відкладення розглядом справ буде частішим, а перерви - тривалішими (це підтверджує практика судів РФ ).

Досвід Росії свідчить також, що організаційні ускладнення при розгляді справ судами присяжних пов'язані із забезпеченням своєчасної явки в засідання свідків, потерпілих, експертів тощо. У суді присяжних це питання є найбільш актуальним у зв'язку з важливістю безперервності процесу (перерви негативно позначаються на сприйнятті й оцінці доказів присяжними засідателями і, крім того, ускладнюють можливість зібрати тих самих присяжних зі всіма наслідками, що з цього випливають).