Спадковий договір - новий інститут спадкового права, який нині має місце у ЦК. Поширення прав громадян завжди є цілком природним явищем, коли це положення узгоджується із духом чинного законодавства і при цьому не порушує прав інших осіб. Загальний зміст і спрямованість інституту спадкового договору відповідає цим загальним вимогам.

Поняття спадкового договору закріплене у ст. 1302 ЦК. Сутність його полягає у тому, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

В цій нормі закладено загальну формулу спадкового договору, а саме:

1)   сторони договору - набувач та відчужувач;

2)   загальні права та обов'язки набувача за договором - виконувати розпорядження відчужувача;

3)   час переходу права власності на майно відчужувача до набувача - у разі смерті відчужувача.

Щодо загальних прав та обов'язків набувача, то в статтях 1302, 1308 ЦК неадекватно застосовано поняття "виконувати розпорядження другої сторони". З буквального аналізу цих норм можна розуміти, що набувач зобов'язаний виконувати розпорядження відчужувача, але така редакція цих статей порушуватиме права набувача та принципи цивільного права. Оскільки це двосторонній правочин, то у договорі має бути чітко викладено права та обов'язки сторін правочину, а не виконання необмеженої кількості розпоряджень набувачем. Адже виходитиме, що нотаріуси будуть зобов'язані посвідчувати спадкові договори навіть у тому випадку, коли їх умови неконкретні, але договір без визначення істотних його умов буде нікчемним. Тому необхідно сприймати положення цієї норми як виконання набувачем конкретних дій - умов договору (наприклад, надання матеріального забезпечення у розмірі 500 гри щомісячно), а не необмежених за кількістю і змістом розпоряджень відчужувача. У договорі мають бути передбачені також права та обов'язки призначеної особи - особи, яка здійснюватиме контроль за виконанням спадкового договору після смерті відчужувача (ч. З ст. 1307 ЦК).

Неконкретність умов договору може призвести до таких двох негативних наслідків. По-перше, обмеження права однієї із сторін договору в розглядуваному випадку набувача, якого можна таким чином навіть змусити до розірвання договору на невигідних для нього умовах. По-друге, договір з неконкретними умовами щодо зобов'язання набувача може не виконуватись останнім, оскільки за ст. 509 ЦК сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони лише певну дію, тобто конкретну. Саме тому в ст. 509 ЦК законодавцем розшифровано поняття "дія" як передача майна, виконання роботи, надання послуг, сплата грошей тощо, а не розпоряджень взагалі. У статті 509 ЦК під "дією" розуміється діяльність, сукупність конкретних вчинків певної особи.

Останнім часом в юридичних виданнях розгорнулась дискусія щодо обмеження правоздатності відчужувача під час дії спадкового договору. Одні автори вважають, що спадковий договір обмежує правоздатність відчужувача, а інші - що таке обмеження не настає. За договором відбувається обумовлення взаємних зобов'язань, а зобов'язання в широкому змісті цього терміна несуть у собі обмеження в правах користування або володіння власністю (договір оренди) тощо. Тому, якщо йдеться про право власності на майно, треба усвідомлювати, що саме воно зобов'язує власника до певних дій, наприклад, щодо його охорони тощо. Отже, доцільно говорити не про обмеження правоздатності відчужувача як фізичної особи, а про свідоме "обмеження дієздатності" власника майна за договором щодо його ж власності. Це положення загалом визначає необхідність регламентувати в договорі не тільки момент переходу права власності від відчужувача до набувача, а й обов'язки відчужувача щодо його утримання в належному стані до моменту переходу права власності до набувача.

Говорячи про час переходу права власності на майно відчужувача до набувача, слід зазначити його певну неузгодженість з часом виконання набувачем обов'язків за договором. Так, у ст. 1302 ЦК йдеться про те, що набувач стає власником майна в разі смерті відчужувача. Проте пропонується брати до уваги два випадки:

-   виконання зобов'язання може здійснюватись щодо самого відчужувача до смерті відчужувача, тоді положення цієї норми коректне і майно перейде у власність набувача після виконання зобов'язання у разі смерті відчужувача;

-   коли зобов'язання має виконуватися після смерті відчужувача та може ще й стосуватися прав третіх осіб, то ця норма стає неконкретною, оскільки залишається невизначеним, що передує: перехід права власності чи виконання зобов'язання.

Тому пропонується істотною умовою спадкового договору вважати регламентацію строку переходу права власності, коли і виконання зобов'язання, і перехід права власності обумовлюються в договорі часом - після смерті відчужувача. Вважаємо, що перехід права власності має слідувати лише за виконанням зобов'язання, про що має бути чітко зазначено в договорі, оскільки інакше набувач може відмовитись або прострочити виконання зобов'язання. Це положення стосуватиметься випадків, коли набувач за договором буде зобов'язаний поставити пам'ятник відчужувачу, а, зазвичай, це робиться через рік після смерті відчужувача, надавати утримання 3-тім особам.

Отже, якщо у спадковому договорі є умови, виконання яких здійснюється набувачем після смерті відчужувача, то й перехід права власності до набувача має відбуватися після виконання останньої умови договору, оскільки їх в договорі може бути встановлено декілька. Правильність такої думки підтверджується тим, що у п. 237 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій ідеться про те, що заборона відчуження майна, яка накладається при посвідченні договору, знімається нотаріусом у разі смерті відчужувача на підставі свідоцтва про смерть останнього. У такому випадку після зняття заборони набувач моя^е відчужити майно та не виконувати своїх подальших обов'язків навіть незважаючи на те, що відчужувачем може бути призначено особу, яка здійснюватиме контроль за виконанням умов спадкового договору після смерті відчужувача. У ЦК нічого не сказано про права та обов'язки призначеної особи, а також у чому саме виявлятиметься контроль з її боку. Виникає запитання, а чи повинна така особа давати свою згоду у випадку відчуження майна, отриманого за спадковим договором набувачем, якщо він не виконав усіх умов договору чи таке майно взагалі не підлягає реалізації та заборона нотаріусом має бути знята не у випадку смерті відчужувача, а з моменту виконання усіх умов договору, виконання яких повинне здійснюватися набувачем після смерті відчужувача?

На практиці викликають труднощі такі правові ситуації щодо спадкового договору: чи припиняється дія спадкового договору із переходом права власності на майно до набувача у разі смерті відчужувача? На перший погляд, так. Але якщо у договорі мають місце умови, які треба виконати після смерті відчужувача, то договір не може припиняти своєї дії, а діятиме до моменту виконання останньої його умови.

Слід звернути увагу й на те, що ні в ст. 1302 ЦК, ні в інших нормах не конкретизовано, яке майно може бути предметом договору, тому вважається, що будь-яке коштовне (яке має значну цінність) майно (як рухоме, так і нерухоме) може бути предметом договору.

Не встановлено щодо спадкового договору й умови адекватності вартості майна та вартості надаваних набувачем послуг, тому таку умову не можна визнати обов'язковою.