Статтею 1308 ЦК регламентується питання розірвання судом спадкового договору на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень (див. проект № 81). Підстав для розірвання спадкового договору може бути настільки багато, як і його різновидів. Погіршення відносин між сторонами договору виникає і в тому випадку, коли інші суб'єкти претендують на об'єкт договору і підбурюють відчужувача на розірвання договору лише на тій підставі, що цей договір не вигідний для відчужувача, а його слід краще утримувати. Такі випадки призводять до того, що відчужувачі шукають привід для розірвання договору і укладення нового договору з іншим набувачем на більш вигідних умовах. Не завжди такі випадки призводять до очікуваних результатів. Наприклад, у практиці авторів був випадок, коли відбулось розірвання договору, а потім відчужувач потрапив за ініціативою набувача до психіатричної лікарні, тобто таким способом особа похилого віку, фактично, була позбавлена права на захист, оскільки наступні її дії вже розглядатимуться через призму довідки, отриманої новим набувачем, про наявність в неї шизофренії. Тому при всій повазі до осіб похилого віку суд не повинен вірити їм на слово, що їх погано утримують, а має перевіряти виконання набувачем зобов'язань за договором.

Спадковий договір може бути також розірвано на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним умов договору (розпоряджень) відчужувача (див. проект № 79).

Але статтею 1308 ЦК не регламентовано всі варіанти розірвання спадкового договору, які передбачити неможливо. Зокрема, спадковий договір може бути розірваний і після смерті відчужувача, коли виконання не було здійснено або було здійснено частково, чи здійснювалось неналежно або з простроченням. У таких ситуаціях вважається, що ініціювати провадження в суді може: особа, яка контролює виконання зобов'язання (див. проект № 80). Процесуальна складність такої правової ситуації полягає в тому, що при обранні призначеної особи, не завжди вибір стосується близьких родичів або спадкоємців. Тому, формально, при невиконанні умов спадкового договору набувачем після смерті відчужувача, права та інтереси призначеної особи не порушуються, тому вона представлятиме у суді інтереси померлої особи, волевиявлення якої не виконується, а майно може перейти до набувача, який своїх зобов'язань не виконав. Отже, тут відчувається деяка процесуальна неузгодженість у визначенні процесуального статусу позивача, оскільки його важко називати представником покійного відчужувача, так само як некоректно визнавати й позивачем.

Якщо у призначеної особи є відомості про інших заінтересованих осіб, то позов може бути звернений саме від них, тоді призначена особа може виступати у суді в якості свідка. Заінтересованими у цьому випадку будуть інший із подружжя, що залишився живим і вправі претендувати на спадкування, та інші спадкоємці відчужувача, оскільки майно, яке входило до предмету невиконаного договору має успадковуватися ними на загальних підставах. Невиконання ж набувачем умов договору при набутті права власності на майно за договором порушує їх право на спадкування.

Оскільки ст. 1308 ЦК не встановлено правових наслідків розірвання договору, то можна припустити, що останні залежать від причин розірвання і стадії виконання умов договору, визначених у договорі зобов'язань, оскільки загалом не можна прирівнювати спадковий договір до договору довічного утримання та застосовувати наслідки, передбачені ст. 756 ЦК. Такі наслідки можуть застосовуватися, якщо договір має змішаний зміст з елементами договору довічного утримання.

Тому, якщо розірвання умов договору відбувається на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем його розпоряджень (умов - за авторською концепцією), то мають наставати наслідки, передбачені главою 51 ЦК.У спадковому договорі може бути застосовано й заходи забезпечення виконання зобов'язань, передбачені главою 49 ЦК, оскільки інше не встановлено законом.

Автори вважають, що при розірванні спадкового договору на вимогу набувача за об'єктивних причин та з причин неналежної поведінки відчужувача, набувачу мають бути відшкодовані всі або частина витрат, яких він зазнав.

На практиці виникають ситуації про визнання недійсними окремих частин спадкового договору, оскільки деякі з них суперечать вимогам закону. У такому випадку слід керуватися вимогами ст. 217 ЦК. Так, недійсність окремої частини спадкового договору (див. проект № 82) не має наслідком недійсності інших його частин і правочину у цілому, якщо можна припустити, що спадковий договір було б вчинено і без включення до нього недійсної частини. Якщо підстав для такого припущення немає, то спадковий договір визнається недійсним (див. проект № 83).

Отже, для укладення спадкового договору необхідне досягнення згоди сторін з усіх істотних його умов, якими є визначення майна, що має перейти до набувача після смерті відчужувача, визначення переліку, характеру, порядку та строку виконання дій набувачем, а також додержання відповідної форми - письмової з нотаріальним посвідченням, яка є також істотною умовою спадкового договору.

У разі смерті фізичної особи - набувача або ліквідації юридичної особи - набувача за спадковим договором нотаріус за письмовою заявою відчужувача (див. проект № 84) припиняє дію цього договору, про що на всіх примірниках робиться відповідний напис. Відомості про припинення дії договору та зняття заборони відчуження майна, яке є предметом спадкового договору, нотаріус вносить до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна. Але такий варіант аналізу спадкового договору вважається спрощеним.

В разі смерті набувача правовідносини, на думку автора, мають регламентуватися за аналогією зі ст. 757 ЦК. Тобто, якщо спадковим договором були передбаченні зобов'язання щодо самого відчужувача після його смерті чи третіх осіб, а набувач помер і не виконав ці обов'язки або виконав їх частково, тоді обов'язки набувача за спадковим договором переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було отримане набувачем після смерті відчужувача. Якщо у набувача не має спадкоємців або вони відмовились від прийняття майна, отриманого набувачем за спадковим договором після смерті відчужувача, оскільки не бажають виконувати взяті на себе набувачем зобов'язанні, наприклад, виконання аліментних зобов'язань щодо неповнолітнього сина відчужувача, договір в такому випадку припиняється, а майно повертатиметься відчужувачу або успадковуватиметься його спадкоємцями.

Цікавим, на нашу думку, є приклад із практики, який доцільно проаналізувати. Так, сторонами було посвідчено спадковий договір, умови якого можна поділити на дві групи: ті, що стосувались особисто відчужувача - надання йому матеріальної допомоги, придбання кожного півроку путівок в санаторій, періодичний ремонт його автомобіля, та ті, що стосувались аліментних зобов'язань набувача щодо матері відчужувача після його смерті. Такий спадковий договір було посвідчено нотаріусом. Набувач добросовісно виконував свої обов'язки щодо відчужувача. Регулярно (щомісяця) за його життя надавав йому матеріальне забезпечення 1000 грн протягом майже двох років. Після смерті відчужувача, оскільки це було передбачено пунктом Договору, він набув право власності на майно відчужувача - трикімнатну квартиру, здійснив реєстрацію квартири на себе. При подачі свідоцтва про смерть відчужувача нотаріус зняв заборону відчуження з квартири (п. 237 Інструкції). Набувач продає квартиру та виїжджає на постійне місце проживання до Москви. Два місяці після переїзду він виконує зобов'язання щодо матері відчужувача. А потім припиняє будь-які виплати. Відчужувач у спадковому договорі призначив свою матір особою, яка здійснюватиме контроль за виконанням спадкового договору після його смерті. Виникає декілька запитань:

І.Чи припиняє договір свою дію, якщо право власності уже перейшло до набувача?

2.Які правові наслідки викликатиме для набувача часткове невиконання умов договору щодо періодичних платежів на майбутнє щодо матері відчужувача?

У статті 1308 ЦК йдеться тільки про два способи розірвання договору на вимогу відчужувача та набувача. Автори зазначали, що договір може бути розірвано на вимогу також і призначеної особи, у даному випадку матері відчужувача. Але тут має місце невиконання частини зобов'язань, взятих за договором на себе набувачем, а право власності набуте за виконання усіх зобов'язань за договором. Можливо, у цьому випадку доцільно ставити питання не про розірвання договору за таких умов, а необхідності вчинення виконавчого напису у частині аліментних зобов'язань або винесення судового наказу, які будуть підставою державному виконавцеві щодо примусового виконання частини зобов'язань за спадковим договором. Тому перехід права власності на об'єкт спадкового договору доцільно пов'язувати з виконанням усіх умов договору або забезпечувати виконання зобов'язань за допомогою заборони відчуження об'єкта договору.