вної безпеки (відділ боротьби з тероризмом).II. Відповідно до протоколу арешту, заявник, який мав при собі фальшиве посвідчення особи, вчинив спробу втекти, і поліцейські застосували силу, щоб заарештувати його.12. Пана Алтая не було піддано ніякому медичному огляду після арешту та перед взяттям його під варту.13. 4 лютого 1993 р. адвокат п. Алтая звернувся до стамбульської прокуратури з клопотанням про бесіду зі своїм клієнтом, яке прокуратура задовольнила.Однак відповідальні особи стамбульської поліції заперечили факт перебування заявника в приміщеннях поліції, і адвокат не зміг зустрітися з клієнтом.14. 15 лютого 1993 p. відділ боротьби з тероризмом звернувся до стамбульського Інституту судово-медичної експертизи з проханням провести медичний огляд заявника на предмет наявності на його тілі слідів поганого поводження.У наданому того самого дня медичному висновку було зазначено, що на тілі п. Алтая не виявлено ніяких слідів травматичного характеру, окрім «одного свіжого шраму від рани розміром один сантиметр, рожевуватого кольору, на лівій передній частині голови, та двох шрамів розміром два і три сантиметри в ділянці лівої скроні». Судовий медик надав п. Алтаю припис про непрацездатність на три дні.15. 16 лютого 1993 р. заявник постав перед суддею-асесором Стамбульського суду державної безпеки (суд державної безпеки), який видав наказ про його запобіжне ув'язнення.B. Скарга голови Стамбульської асоціації з прав людини16. 12 лютого 1993 р. заступник голови Стамбульської асоціації з прав людини направив до Міністерства юстиції скаргу, в якій він повідомляє про надмірні строки тримання під вартою певних осіб, серед яких був і заявник.17. 4 березня 1993 р. стамбульська прокуратура, на яку було покладено обов'язок вести розслідування за зазначеною вище скаргою, оголосила, що цей розгляд перебуває поза межами її юрисдикції і, відповідно до Закону про притягнення до відповідальності службових осіб (пункт 31 нижче), передала слідчу справу до префектури Стамбула.18. 8 квітня 1993 р. префектура Стамбула видала вказівку про те, щоб слідство за скаргою прийняв до провадження прокурорський працівник стамбульської прокуратури.19. 5 липня 1993 р. прокурор надав свою доповідь, в якій він оцінив строк тримання під вартою заявника як такий, що відповідає законодавству з цього питання, і звернувся до стамбульської префектури з клопотанням про відхилення скарги.20. 19 липня 1993 р. префектура Стамбула дала згоду на відхилення скарги.C. Скарга заявника на співробітників поліції з приводу поганого поводження21.11 травня 1993 р. адвокат п. Алтая подав скаргу прокуророві з приводу поганого поводження. У ній він стверджував:«Пана Алтая було піддано інтенсивному катуванню під час тримання його під вартою. Медичним висновком... засвідчено наявність слідів тортур... З цього приводу доречно нагадати, що «катування» є караним діянням не тільки відповідно до національного законодавства; ст. З Конвенції про захист прав людини та основних свобод також забороняє будь-яке катування».Він висунув вимогу про встановлення особи трьох працівників поліції, підписи яких фігурували під свідченнями п. Алтая, які він дав під час тримання його під вартою, та про притягнення цих поліцейських до відповідальності за катування.22. Як випливає з матеріалів справи, прокурор передав скаргу п. Алтая до стамбульської префектури відповідно до Закону про притягнення до відповідальності службових осіб. Префектура доручила вести слідство із зазначеного вище питання начальникові Стамбульського управління служби державної безпеки.23. Листом від 21 червня 1993 р. начальник Стамбульського управління служби державної безпеки повідомив стамбульській префектурі результати розслідування за скаргою заявника. У листі він зазначив: «Із протоколу арешту та з інших протоколів випливає, що при арешті п. Алтая працівники поліції застосували силу і що під час допиту він спробував утекти і вдарився головою об двері. Крім того, у своїх свідченнях службові особи заперечували усі звинувачення». Отже, він звернувся до стамбульської префектури з проханням закрити справу за недостатністю доказів для висунення обвинувачення.24. Того самого дня префект Стамбула надав свою згоду і, таким чином, справу було закрито. Рішення щодо закриття справи до відома заявника доведено не було.25. Після того як заявник звернувся зі скаргою до Комісії, його адвокат отримав копію рішення про закриття справи і листом від 6 листопада 1998 р. подав її СудуD. Провадження у справі проти заявника26. 4 березня 1993 р. прокурор при суді державної безпеки висунув проти заявника обвинувачення в тому, що він є одним із засновників і керівників збройного бандформування, що мало на меті повалення конституційного ладу та підрив національної єдності, а також обвинувачення у спробі вчинити бомбовий терористичний акт і збройне пограбування від імені TKP/B-SHB. Він вимагав засудження заявника за § 1 ст. 168 Кримінального кодексу.27. Під час слухання в суді державної безпеки адвокат заявника послався на те. що єдині доводи, подані прокуратурою на підтримку обвинувачення, являли собою свідчення інших співобвинувачених, отримані поліцією шляхом примусу Він звернув увагу на те, що ці співобвинувачені особи відмовилися від свідчень, даних ними у поліції, коли вони постали перед магістратом. Крім того, він зазначив, що тривалий строк тримання під вартою та відсутність адвокатської допомоги впродовж цього періоду дали співробітникам поліції змогу допитувати його клієнта, як і інших обвинувачених, із застосуванням тортур.Що стосується заявника, який відкидає висунуті проти нього обвинувачення, то він категорично заперечує зафіксовані у протоколах свідчення, отримані поліцією під час тримання його під вартою, стверджуючи, що до цих свідчень його було примушено катуванням. Погоджуючись, у свою чергу, зі змістом протоколу арешту (див. вище пункт 11), він заявив, що поліція застосувала силу з метою його затримання. Крім того, заявник визнав той факт, що він мав при собі фальшиві документи, оскільки не відбув служби в армії.28. Стамбульський суд державної безпеки, у складі двох цивільних суддів та одного військового судді у званні полковника, виніс своє рішення 26 травня 1994 р. Цей суд визнав п. Алтая винним в інкримінованих йому діяннях, які він вчинив від імені збройного руху TKP/B-SHB з метою повалення конституційного ладу. Заявника було засуджено до смертної кари, заміненої довічним ув'язненням, за ст. 146 Кримінального кодексу, згідно з якою будь-яка спроба повалення конституційного ладу і підриву національної єдності вважається злочином.Оцінюючи докази, суд державної безпеки констатував, що обвинувачений відмовився підписувати свідчення, дані ним під час перебування під вартою. Виникає висновок, що з того моменту, коли підпис заявника перестав фігурувати під свідченнями, ці свідчення не мали юридичної сили. З цього випливає, що судовий висновок щодо винуватості побудовано саме на свідченнях інших співобвинувачених та на основі протоколу арешту заявника, з посиланням на той факт, що останній мав при собі фальшиві документи.29. Рішенням від 2 червня 1995 p., проголошеним 14 червня того самого року» касаційний суд затвердив судове рішення від 26 травня 1994 p., вважаючи, що мотиви його винесення відповідали вимогам закону та процесуальним нормам.II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВОА. Загальні положення щодо протидії поганому поводженню30. Кримінальний кодекс Туреччини визнає застосування катування чи погане поводження злочинним діянням (статті 243 та 245).31. Положення статей 151 та 153 Кримінально-процесуального кодексу Туреччини (КП К) передбачають можливість звернутися зі скаргою щодо таких діянь до прокурора або місцевих адміністративних органів.Якщо прокурор Республіки дійде висновку, що немає підстав для порушення справи, про прийняте рішення має бути повідомлено особу, щодо якої проводилася перевірка, потерпілу сторону та скаржника (ст. 164 КПК). Скаржник має право заперечити це рішення перед головою суду присяжних (ст. 165 КПК) упродовж двох тижнів з моменту повідомлення. Голова може або прийняти заперечення та вирішити питання щодо провадження за кримінальним позовом (ст. 168 КПК), або відхилити його. У цьому останньому випадку провадження за кримінальним позовом може бути відкрито тільки після подання нових фактів чи доказів (ст. 167 КПК).32. Якщо той, кому інкримінуються зазначені діяння, на момент їх вчинення був службовою особою і перебував при виконанні посадових обов'язків, попереднє розслідування справи регулюється Законом 1913 р. про переслідування службових осіб, який визначає межі повноважень ratione personal органів прокуратури на цій стадії провадження. У таких випадках попереднє слідство, а отже, і повноваження відкривати кримінальне переслідування належать до виняткової компетенції відповідної місцевої адміністративної комісії (районної чи окружної, залежно від становища фігуранта у справі), очолюваної префектом чи його заступником. У разі надання згоди на переслідування обов'язок розслідування справи покладається на прокурора.Рішення зазначених комісій може переглянути Державна рада; якщо ж комісія вирішить не відкривати переслідування, то справа приймається до провадження у порядку обов'язку порушити справу.B. Порядок тримання під вартою33. На час, коли мали місце факти, що розглядаються, у статті 16 Закону № 2845 щодо процедури розгляду в суді державної безпеки справ за злочинними діяннями, які належать до зазначеної вище підсудності, було визначено, що будь-яка заарештована особа повинна постати перед суддею не пізніше ніж через 48 годин або, у разі вчинення правопорушень колективного характеру поза межами місцевості, де оголошено надзвичайний стан, упродовж двох тижнів, без урахування часу, необхідного для припровадження затриманого до згаданого судді.34. Стосовно допомоги адвоката, то ст. 144 КПК в частині, яка стосується цього випадку, встановлює, що обвинувачений може зустрічатися та листуватися з адвокатом тільки після застосування запобіжного ув'язнення.C. Чинне законодавство щодо кримінального провадження проти заявника в суді державної безпеки35. Норми щодо складу та діяльності судів державної безпеки містяться і в Законі № 2845, який ці суди запровадив і який регулює процедуру провадження в них. Цей Закон спирається на ст. 143 Конституції. 18 червня 1999 р. Великі національні збори Туреччини внесли зміни до ст. 143 Конституції, виключивши членів військових трибуналів (суддів та прокурорів) зі складу судів державної безпеки. Після цього, 22 червня 1999 р., до Закону № 2845 було внесено зміни відповідно до змін у Конституції.36. Суди державної безпеки були встановлені Законом № 1773 від 11 липня 1973 року, відповідно до ст. 136 Конституції 1961 р. 15 червня 1976 р. Конституційний суд скасував цей Закон. Згодом Конституцією 1982 р. ці суди було відновлено у складі судової системи. Визначення мотивів цього відновлення містить такий уривок:«Можуть мати місце дії стосовно існування та стабільності держави, щодо яких, якщо їх було вчинено, є спеціальні повноваження для оперативного та найкращого врегулювання. Саме для таких випадків видалося за необхідне передбачити суди державної безпеки. Відповідно до принципів, властивих Конституції, заборонено створювати спеціальні трибунали, до компетенції яких належить розгляд таких діянь після їх вчинення. Ось чому Конституція передбачає суди державної безпеки, до компетенції яких належить відповідне переслідування за вчинення зазначених вище правопорушень. Оскільки окремі положення, що регулюють їхні повноваження, зафіксовані наперед, а їхня юрисдикція визначе­на раніше... ці суди не можуть бути кваліфіковані як трибунали, сформовані для розгляду того чи іншого діяння після його вчинення».На час, коли відбувалися зазначені події, склад та діяльність цих судових установ регулювалися наведеними нижче правилами.1. Конституція37.