6, оскільки один з трьох його членів є військовим суддею.69. Уряд, зі свого боку, вважає, що положення, які регулюють призначення військових суддів, що засідають у судах державної безпеки, та гарантії, якими вони користуються при виконанні своїх суддівських обов'язків, є такими, що ці суди повністю задовольняють вимоги щодо незалежності та безсторонності, встановлені п. 1 ст. 6. Він заперечує, що судді є підзвітними своїм військовим начальникам. По-перше, положення ст. 112 Військового кодексу визнають злочинним діянням спробу вплинути на військового суддю при виконанні ним суддівських обов'язків. По-друге, під час виконання військовими суддями своїх суддівських обов'язків вони підлягають атестації за тими ж позиціями, що й цивільні судді.Уряд підкреслює, що суди державної безпеки є не судами виняткової юрисдикції, а спеціалізованими кримінальними судами. Турецькі власті вважали за необхідне введення до суду державної безпеки військового судді з огляду на існуючу впродовж багатьох років ситуацію в Туреччині та зважаючи на досвід, набутий збройними силами в боротьбі з тероризмом.70. Заявник заперечує проти цих тверджень. Посилаючись на справу «Інкат проти Туреччини» (Incal с Turquie) від 9 липня 1998 p. (Requeil 1998-1V), він повторює свою претензію, згідно з якою такі суди не є незалежними та безсторонніми. Слід зазначити, що відсутність незалежності цих судів породжує проблему щодо безсторонності розгляду справ у них.71. Суд передовсім бере до уваги, що з моменту вивчення ним справи нормативні положення щодо складу судів державної безпеки було змінено (див. п. 35 вище). Однак він уточнює, що його завданням є тільки оцінка обставин справи як таких. У зв'язку з цим він зупиняється на тому факті, що заявник постав переї суддями, серед яких був кадровий офіцер, що належав до військового трибуналу72. Суд нагадує, що у згаданій вище справі Інкала та у справі «Чілаклар проти Туреччини» (Ciraklar c. Turquie) від 28 жовтня 1998 p. (Requeil 1998-VII) він вивчив аргументи, подібні до тих, що мають місце у даному випадку (див., зрештою, справу «Ґерґер проти Туреччини» (Gerger с. Turquie) [GC], № 24919/94, 08.07.99. п. 61). У цій справі Суд констатував, що статус військових суддів, які засідають у судах державної безпеки, надає досить чіткі гарантії незалежності та безсторонності (див. згадану вище справу Інкала, с 1571, п. 65). Проте він також наголосив на тому, що певні параметри статусу цих суддів ставлять під сумнів їхню незалежність та безсторонність (там само, п. 68), як у випадку, коли йдеться про військовослужбовців, що продовжують належати до збройних сил, які, в свою чергу, залежать від виконавчої влади, а також з огляду на те, що вони підкоряються військовій дисципліні і що їх призначення на посаду та заохочення значною мірою залежить від втручання адміністративних та військових органів.73. Суд не має своїм завданням перевіряти in abstracto необхідність запровадження суду державної безпеки як інституції у світлі виправдань, поданих Урядом-Він має на меті з'ясувати, чи діяльність суду державної безпеки несе в собі посягання на право п. Алтая на справедливий розгляд та, особливо, чи останні об'єктивно мав законні підстави боятися, що суд, який розглядає його справу, не є незалежним та безстороннім (див. зазначену вище справу Інкала, с 1572, п. 70174. У зв'язку з цим Суд не вбачає жодних підстав відходити від висновку, якого він дійшов стосовно п. Інкала та п. Чіраклара, котрі, як і заявник, були невільними особами. Певна річ, що заявник, притягнутий до суду державної безпеки за обвинуваченням у посяганні на конституційний лад та національну єдність (пункти 25 і 27 вище), боявся постати перед суддями, серед яких були кадрові офіцери, що належали до військового трибуналу. У зв'язку з цим він міг законно остерігатися, щоб Стамбульський суд державної безпеки не керувався, всупереч правилам, міркуваннями, які не стосуються суті справи. Інакше кажучи, побоювання заявника щодо незалежності та безсторонності такого суду стосуються можливості обійти об'єктивне доведення невинуватості.75. Отже, Суд дійшов висновку про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.В. Щодо використання свідчень заявника, здогадно отриманих під примусом. та щодо відсутності адвоката під час тримання його під вартою76. Заявник також стверджує, що мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки суд державної безпеки, що його засудив, ґрунтував своє визнання його винним на його свідченнях, отриманих під примусом. Крім того, він скаржиться на позбавлення доступу до адвоката на порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 3 (с) цієї статті.77. З огляду на констатацію факту порушення права п. Алтая на розгляд його справи незалежним і безстороннім судом Суд вважає, що немає підстав для розгляду цієї скарги.IV. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТ. 41 КОНВЕНЦІЇ78. У статті 41 Конвенції зазначено:«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».A. Шкода79. Пан Алтай вимагає, без визначення суми, справедливої сатисфакції щодо шкоди, яку йому було завдано.80. Уряд своїх міркувань не подав.81. На думку Суду, заявник зазнав такої моральної шкоди, що самої лише констатації цим рішенням факту порушення не буде достатньо для її відшкодування. У зв'язку з цим Суд одноголосно встановив суму компенсації у розмірі 100 000 французьких франків, конвертованих у турецькі ліри за курсом на день винесення рішення.B. Судові витрати82. У своїх застереженнях, поданих 7 серпня 1999 p., заявник звернувся до Суду з клопотанням про відшкодування витрат, яких він зазнав у зв'язку з провадженням у Суді, без визначення їх розміру.83. Уряд своїх міркувань не подав.84. Суд вважає, що п. Алтай зазнав певних витрат у зв'язку з провадженням справи в Суді. Керуючись принципом справедливості та з огляду на існуючу в цій ділянці практику органів Конвенції, Суд вважає розумним присудити йому суму в розмірі 10 000 французьких франків, конвертовану в турецькі ліри за курсом на день винесення рішення, як компенсацію судових витрат.С Відсотки у разі несвоєчасної сплати85. Суд постановляє передбачити нарахування відсотків у разі несвоєчасноїсплати за ставкою 4,26 % річних від суми у французьких франках.НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОГОЛОСНО1. Відхиляє попередні заперечення Уряду.2. Постановляє, що було порушено ст. З Конвенції.3. Постановляє, що було порушено п. З ст. 5 Конвенції.4. Постановляє, що було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції.5. Постановляє, що немає підстав розглядати інші скарги, які стосуються п. 1 та п. З (с) ст. 6 Конвенції.6. Постановляє, що:a) держава-відповідач упродовж трьох місяців з дня, коли рішення стає остаточним відповідно до п. 2 ст. 44 Конвенції, повинна сплатити заявникові такі суми компенсації, конвертовані у турецькі ліри:і) 100 000 (сто тисяч) французьких франків — за моральну шкоду; іі) 10 000 (десять тисяч) французьких франків — за судові витрати, без урахування суми, що може бути виплачена як податок на додану вартість;b) ці суми підлягають збільшенню за простою річною ставкою 4,26 % починаючи зі спливу зазначеного вище строку та до моменту виплати.5. Відхиляє решту вимог щодо справедливої сатисфакції. < Попередня   Наступна >